Новини

Зустріч із Наталією Васильєвою та розмова про книжковий ринок України

25-го вересня до Інституту філології завітала письменниця, видавчиня та редакторка Наталія Васильєва, аби поділитися своїм досвідом зі студентами.

   Пані Наталя заснувала в Харкові незадовго до війни власне видавництво – «Відкриття». Назву свого дітища власниця розшифрувала так: «Бо відкриваємо авторів, відкриваємо себе, відкриваємо нові можливості». Вона розповіла, що в її видавничому портфелі майже винятково твори українських письменників. І не просто українських, а ще й новачків. Казала, інших видавців дивує, що «Відкриття» майже не займається перекладами іноземної літератури. Та загалом переклади вони роблять, хай не так багато, адже це забезпечує фінансування інших проєктів видавництва.

На зустрічі видавчиня поділилася секретами публікації книжок, роботи з рукописами, специфіки цінотворення та залежности цього аспекту від накладів. Також вона розповіла про офсетний та цифровий друк, фінансування, бук-блогерів і книжковий ринок України.

   За освітою пані Наталя – верстальниця та дизайнерка книжок. Більшість видань у видавництві верстає саме вона.

   Стати видавчинею жінка вирішила, коли стало тісно сидіти за комп’ютером та верстати. А поштовхом до такого кроку стала книжка, яка, на думку пані Наталі, обов’язково мала побачити світ, проте отримувала численні відмови. «Я завжди на боці автора. Я хочу, щоб автор був почутим», – пояснила вона.

   Окрім того, пані Наталія ще й письменниця. Вона написала й сама ж видала книжку «Після останньої крапки», що є своєрідною інструкцією з публікації власного твору. Книга включила в себе весь процес – від редагування до піару. Така ідея виникла з її курсу із видавництва.

І на довершення до всього попереднього «Відкриття» створило свій подкаст – «Відкрита видавчиня». Там пані Наталя та її команда говорять про свої книжки, розкривають секрети видавничої справи. Це перший випадок, що подкаст пише видавництво. Інші таким не займаються.

Розмова завершилася автограф-сесією та спільним фото з пані Наталією. Студенти були раді зануритися у світ «по той бік книжкової шафи» та вдячні за щиру розмову.

Яковенко Єва, студентка ІІІ курсу «літтворчості»

Фото - Центр комунікацій КНУ

Проєкт «Ч(ц)итати вголос» та перші зустрічі в авдиторному форматі

  Як приємно відкривати сезон зустрічей безпосередньо у стінах нашого ННІФу! Цього понеділка у гості до студентів освітньої програми «Літературна творчість, українська мова і література та англійська мова» в рамках предмету «Літературні проєкти: кураторство» завітали співавторки яскравого літературного продукту «Ч(ц)итати вголос», а саме: Тетяна Ключник та Юлія Бондаренко. Модераторкою зустрічі була Тетяна Белімова.

   Спікерки не тільки презентували свій проєкт – читацький щоденник для дітей та підлітків, а й відверто поділилися досвідом проходження всіх етапів: від ідеї – до реалізації продукту. На момент розробки концепту свого щоденника подруги працювали викладачками української мови та літератури і влаштовували читацькі клуби для дітей. Отож вони виявили спільну для усіх дітей  проблему: вони не знають, як говорити про книги. Саме тому вони потребують цікавого провідника у книжковий світ, що буде відрізнятися від звичайного чорно-білого читацького щоденника, але навчатиме дітей систематизувати книжковий досвід.

   Проєкт, що спершу планувався як некомерційний підручний матеріал для викладачів та учнів, набуває все більшого успіху серед пересічних покупців.

  Щоправда, на початках усе було далеко не просто. «Де взяти кошти на реалізацію?», «Яке видавництво погодиться на співпрацю?», «Як не падати духом у разі відмов та продовжувати вірити в свою ідею?» – студентів не залишили без відповідей та порад, а також цікавих історій щодо рішення проблем, які виникали у ході роботи. «Спочатку ми думали, що найскладнішим буде продумати ідеї проєкту, та потім з’ясувалося, що це лише 10% усього шляху», – запевняють дівчата.  

  Особливість «Ч(ц)итати вголос» у тому, що авторки орієнтувалися на своїх читачів. Вони мали змогу залучати учнів до створення ідеї, вивчали їхні смаки й уподобання.

   Юлія й Тетяна запевняють, що мають іще багато планів на майбутнє. Вони прагнуть розширювати межі своєї літературно-освітньої діяльности і надалі, проте відтепер орієнтуватимуться не лише на дитячу авдиторію.

   Ще раз дякуємо Тетяні Ключник, а особливо Юлії Бондаренко, яка у свою відпустку під час служби в лавах ЗСУ знайшла можливість зустрітися зі студентами. Бажаємо авторкам із насолодою спостерігати за результатами, які породжує їхня діяльність, більше залюблених у книжки та читання людей і сили на реалізацію задумів!

Денисюк Софія, студентка ІІІ курсу «літтворчості»

Онлайн-зустріч із першим курсом літтворчості

30 серпня 2023 р. студенти першого курсу освітньої програми «Літературна творчість, українська мова і література та англійська мова» зустрілися онлайн із викладачами кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості. До зустрічі також приєдналися випускники літтворчості, аби поділитися власним досвідом навчання на освітній програмі.

Онлайн розпочався із привітального слова Мар’яни Олександрівни Шаповал, професорки, докторки філологічних наук, яка воднораз є і гарантом освітньої програми, і куратором випускного четвертого курсу. Мар’яна1 Олександрівна привітала цьогорічних вступників літтворчості, побажала всім наснаги й натхнення, а також наголосила на тяглості поколінь, на унікальному досвіді, що його не лише можна набути під час навчання, а передати «у спадок» наступній генерації. Літтворців об’єднують спільні літературні та віршознавчі студії, колективні часописи, як от «Сполучник» та «Сві-й-танок», що попри війну продовжують функціонувати, та ще безліч речей, котрі складають повсякдення університетського студентського життя.

Завідувачка кафедри Оксана Миколаївна Сліпушко, професорка, докторка філологічних наук, також виступила із привітальним словом до першокурсників. Оксана Миколаївна також побажала студентам досягнути омріяних вершин у навчанні та здобути цікавий і неординарний фах. Також завідувачка зазначила, що в межах освітньої програми й справді панує дух, що можна порівняти із родинними взаєминами, із відчуттям єдиної родини. Оксана Миколаївна також висловила сподівання, що незабаром студенти зможуть відвідувати університет і навчатися аудиторно.

Із привітальним словом виступив один із фундаторів літературної творчості, знаний літературознавець, професор, доктор філологічних наук Михайло Кузьмович Наєнко. Михайло Кузьмович коротко окреслив основні переваги освітньої програми, спинився на загальних порадах із опанування майбутнього фаху. Професор запросив першокурсників долучитися до Літературної студії імені Максима Рильського, що вже багато років функціонує в стінах Жовтого корпусу та покликана розвинути художню майстерність студентів, зокрема, й через відвідування тематичних вечорів за літературними жанрами, презентацій нових літературних явищ, під час творчих зустрічей із відомими представниками як літератури, так і суміжних мистецтв.

Заступниця директора Інституту з навчально-методичної роботи, доцентка, кандидат філологічних наук Надія Іванівна Янкова так само привітала першокурсників із вступом та початком навчання в Університеті. Надія Іванівна спеціально пройшлася коридором другого поверху та зазирнула в аудиторії, аби бодай віртуально провести екскурсію для вступників Навчально-науковим інститутом філології. Відтак першокурсники змогли відчути давній дух академізму, що панує в Жовтому корпусі, та прогулятися ним бодай дистанційно. Надія Іванівна також висловила сподівання, що очна форма навчання в корпусі стане доступною вже найближчим часом для всіх без винятку студентів Інституту.

Галина Олегівна Устатенко, професорка, кандидатка філологічних наук, завідувачка підготовчого відділення для іноземних громадян і гарант освітньої програми «Літературно-мистецька аналітика» також привітала першокурсників зі вступом в Інститут та початком нового навчального року. Галина Олегівна коротко окреслила ті дисципліни основного та вибіркового блоку, які викладає для літтворців, спинилася на особливостях і суті пропонованих предметів. Найсильнішими, найбільш конкурентоспроможними, такими, що мають широкі можливості й особливий статус назвала пані професорка випускників літтворчості. Насамкінець висловила сподівання на плідну й продуктивну співпрацю із першокурсниками впродовж усього їхнього навчання.

Із вітальним словом виступив і Анатолій Олександрович Ткаченко, знаний літературознавець і перекладач, професор, доктор філологічних наук, куратор третього курсу літтворчості. Анатолій Олександрович стисло розповів про навчальні дисципліни, які викладає, пояснив їх важливість для опанування обраного студентами фаху. Уже традиційно професор закликав студентів бути не байдужими до слова, не втомлюватися досліджувати мову та поліпшувати власне мовлення, зокрема навів кілька промовистих прикладів некоректного слововживання. Також Анатолій Олександрович підтвердив слова про те, що студенти і випускники літтворчості справді культивують відчуття родини у своєму колі.

Ніна Іванівна Бернадська, відома літературознавиця, професорка, докторка філологічних наук, а також кураторка другого курсу також привітала студенів із вступом до Університету та початком навчального року. Ніна Іванівна завважила, що складність багатьох навчальних дисциплін видається позірною, адже тому, хто мотивований учитися, підкорюються будь-які філологічні вершини. Професорка висловила надію, що найближчим часом з’явиться можливість поновити навчання у нормальному аудиторному форматі, та пешокурсники зможуть долучитися до старших колег у стінах Жовтого корпусу.

Привітала першокурсників із початком навчального року і Тетяна Валеріївна Белімова, знана письменниця, доцентка, кандидатка філологічних наук, що виконуватиме обов’язки кураторки першого курсу. Тетяна Валеріїна зазначила, що не лише студентам цікаво спілкуватися із викладачами літтворчості, а й наставникам так само цікаво відкривати нові таланти, допомагати їм зростати, опановувати секрети майстерності художнього слова. Викладачка побажала студентам натхненного навчання на першому курсі та висловила сподівання, що незабаром очне навчання стане можливим для всіх без винятку студентів.

Дмитро Зозуля, випускник літтворчості, аспірант кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості, також приєднався до зустрічі із першокурсниками, щоб привітати їх зі вступом до Університету та початком навчання. Дмитро коротко окреслив власний досвід опанування фаху, розказав про цікаві студентські проєкти, зокрема згадав про «Твою поетичну листівку», що продовжує розвиватися попри те, що студенти, котрі її започаткували, уже отримали дипломи не лише бакалаврів, а й магістрів. Аспірант укотре підтвердив слова старших колег про тяглість генерацій літтворців. Також Дмитро дав кілька посутніх порад стосовно художньої практики, адже кожен із першокурсників прагне поліпшити та розвинуті власні творчі навички та уміння.

На зустріч завітала ще одна випускниця літтворчості Вікторія Гагара, засновниця приватного садочка та школи. Пані Вікторія привітала першокурсників із початком навчання й також коротко окреслила можливості майбутнього фаху, перспективи та переваги, що надає обрана освітня програма. Розповіла випускниця й про власний досвід навчання та пошуки сродної праці. Насамкінець пані Вікторія запросила студентів на практику в засновану школу, де вже започатковано студіювання дитячого українського мовлення та фольклору.

У фінальній частині зустрічі слово взяли студентка третього курсу, кураторка від студпарламенту Дарія Гавій і першокурсниці Ваня Вінська, староста групи, Вероніка Зибелєва, помічниця старости, та Вікторія Шуляк. Дівчата також привітали учасників зустрічі із початком навчального процесу та запевнили у власному гарному настрої опановувати премудрості майбутнього фаху.

Тетяна Белімова, викладач кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості

Міжнародна наукова конференція  "УКРАЇНСЬКА ЕМІГРАЦІЯ ПІСЛЯ 1945 РОКУ: ІСТОРІЯ-СУСПІЛЬСТВО-КУЛЬТУРА-НАУКА"

ЦЕНТР МІЖКУЛЬТУРНИХ ПОСТТОТАЛІТАРНИХ СТУДІЙ ФІЛОЛОГІЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ ВРОЦЛАВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ у співпраці з КИЇВСЬКИМ НАЦІОНАЛЬНИМ УНІВЕРСИТЕТОМ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА та у співпраці з НАЦІОНАЛЬНИМ МУЗЕЄМ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ В ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ запрошують на міжнародну наукову конференцію "УКРАЇНСЬКА ЕМІГРАЦІЯ ПІСЛЯ 1945 РОКУ: ІСТОРІЯ-СУСПІЛЬСТВО-КУЛЬТУРА-НАУКА". 

Конференція відбудеться 16 листопада 2023 р. у Вроцлаві та Києві в гібридній формі. 

Організаційний комітет:

Наукові керівники: проф. д-р габ. Аґнєшка Матусяк (Польща) і доцент Галина Усатенко (Україна)

Учасниці та Учасники: д-р Роман Кабачій (Національний музей історії України у Другій світовій війні, Київ), канд. філолог. наук Галина Хоменко (Педагогічний університет ім. Григорія Сковороди у Харкові), проф. ВУ Лариса Лещенко (Вроцлавський університет, Польща), проф. УАМ Анна Горнятко-Шумилович (Університет ім. Адама Міцкевича у Познані), канд. філолог. наук Альберт Новацький (Люблінський католицький університет Яна Павла ІІ, Польща), д.філол.н., проф. Олена Романенко (Київський національний університет імені Тараса Шевченка).

Війна в Україні, розв’язана Російською Федерацією навесні 2014 року, а особливо її повномасштабний наступ 22 лютого 2022 року, актуалізували питання української еміграції. Маси українців, у небачених із часів Другої світової війни масштабах, через турботу про власну безпеку та безпеку своїх близьких ухвалювали важкі рішення покинути свої домівки та виїхати за кордон у пошуках притулку. Частина з них згодом повернулася в Україну, а інші – залишилися за межами Батьківщини надовше. Вони долучалися до потоку попередніх поколінь своїх земляків, які колись сформували історію української еміграції. Таке «повторення історії» в долі українського народу провокує спробу порівняти –  як у діахронічному, так і в синхронічному плані – еміграційний досвід минулого та сьогодення. Організатори конференції пропонують обговорити питання еміграції після 1945 року в таких аспектах:

• Хвилі української еміграції

• Основні центри еміграції

• Наукові, громадські та культурні товариства та організації

• Наука

• Освіта

• Видатні особистості

• Видавництва та журнали

• Тенденції еміграційної журналістики

• Український літературний процес: дві чи одна літератури?

• Питання самоідентифікації діаспорної культури

• Внесок еміграції у розбудову незалежності України

• Знову еміграція? Можливість чи пастка?

       Організатори мають надію, що виділені галузі досліджень надихнуть до міждисциплінарного обміну ідеями для дослідників у галузі літературознавства, лінгвістики, культурології, історії, філософії, соціології, культурної антропології чи політології та міжнародних зв'язків.

Мови конференції: польська, українська, англійська

Конференційний внесок: 300 злотих / 75 євро (інформація про банківський рахунок для сплати внеску буде надіслана разом з інформацією про прийняту заявку; конференційний внесок буде використано в повному обсязі для підготовки рецензованої публікації у видавництві з міністерського списку). Учасники з України звільняються від конференційного внеску.

Заявки: просимо надсилати в доданому формулярі заявки теми та тези (200-300 слів) польською, українською та англійською мовами, разом із ключовими словами та біографічною довідкою (макс. 80 слів), раніше не опубліковані статті, а також пропозиції для окремих секцій або дискусійних панелей; кінцевий термін подання заявки – 30 вересня 2023 року. Форма для оформлення заявки drive.google.com/file/d/1PyVb0tIRh2DGWaiqq5mdCknSEy81xWAk/view?usp=drive_link 

Адреса електронної пошти для листування: emigration.ua2023@gmail.com

Інформація про прийняті роботи буде оголошена 10 жовтня 2023 року.

Неоелліністи на літніх програмах вивчення новогрецької мови

Цього літа студенти 1-ого та 3-ого курсів Навчально-наукового інституту філології (освітня програма «Новогрецька філологія та переклад і англійська мова») взяли участь у кількох програмах вивчення новогрецької мови, які відбувалися як в очній, так і в дистанційній формі. Неоелліністів КНУ імені Тараса Шевченка тривалий час підтримують партнерські університети: Афінський національний університет імені І.Каподистрія та Салоніцький університет імені Арістотеля. Перебування в країні, мову якої вивчаєш, не просто стимулює поглиблення знань, але й збагачує досвідом занурення в іншомовний культурний простір, спостереженням за явищами, про які раніше дізнавався зі сторінок підручників. Афінська програма THYESPA, крім навчального часу, організовує також і дозвілля студентів, пропонуючи відвідати гомерівські Мікени, античний Епідавр, візантійські Салоніки чи Містру. Але й саме перебування в місті, пов’язаному з іменами Перікла, Сократа, Платона, Апостола Павла та Йоргоса Сефериса, дозволяє краще відчути зв'язок часів, зрозуміти своєрідність світогляду новогрека. Дві салоніцькі програми «IASON» та «IMHA» і цьогоріч продовжили коронавірусний досвід дистанційного навчання, однак кожне заняття містило достатньо аудіовізуального матеріалу. Студенти мали можливість здійснити віртуальні прогулянки Афінами та Салоніками, віртуально відвідати Афінський археологічний музей та салоніцький музей візантійського мистецтва. Одна з найкращих літніх програм «IMHA» має потужний літературний та культурологічний блоки, які сприятимуть не лише науковим дослідженням студентів, але й, можливо, стануть поштовхом до перекладу цікавих для українського читача, але досить невідомий творів сучасної грецької літератури. І – найголовніше – участь у програмах українського студентства дозволить іншим учасником через живе спілкування, спільні проєкти побачити те, чим живе і за які цінності бореться наше суспільство, захищаючи Батьківщину від російських окупантів.

Київський національний університет відзначає двадцяту річницю створення Турецького центру інформації та досліджень 

Центр був відкритий у 2003 р. за сприяння Посольства Турецької Республіки в Україні та Турецького управління співробітництва та розвитку при Кабінеті Міністрів Республіки Туреччина (ТІКА). На церемонії відкриття стрічку урочисто перерізала Перша леді Туреччини пані Сезер. Завдяки постійні підтримці ТІКА Центр став найпотужнішою платформою для розвитку тюркології в Україні, за час функціонування якої зібрано унікальний книжковий фонд, що налічує більше 4500 книжок турецькою, кримськотатарською, азербайджанською, узбецькою мовами, серед яких і діалектна література урумів. Завдяки тісній співпраці з Агенцією в Центрі проведено численні зустрічі з визначними діячами науки, культури та мистецтва, науковцями, політиками й турецькими бізнесменами – потенційними роботодавцями. Серед високоповажних гостей центру – Нобелівський лауреат і відомий турецький письменник О. Памук, а також перша леді Республіки Туреччина пані Е. Ердоган (2017).

Турецький центр інформації та досліджень теж постраждав під час обстрілу 10 жовтня 2022 року: в кабінеті було вибито вікна та пошкоджено меблі й обладнання. Того ж місяця Посольство Туреччини й ТІКА відвідали Університет й було ухвалено рішення про реалізацію проєкту заміни вікон у всьому Жовтому корпусі ННІФ. Відтак завдяки підтримці агенції не тільки Центр, кафедра тюркології, а й весь Інститут філології змогли продовжити роботу.

23 червня 2023 року на зустрічі з нагоди відзначення річниці створення Центру були присутні Ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка проф. Володимир БУГРОВ, його Високоповажність надзвичайний і повноважений Посол Туреччини в Україні п. Ягмур Ахмет ГЮЛЬДЕРЕ, директор Інституту імені Юнуса Емре в Києві п. Іхсан ДЕМІРБАШ. Володимир Анатолійович підкреслив важливість Центру для розвитку тюркології в Україні й подякував за постійну підтримку турецькими організаціями проєктів, спрямованих на збереження та розвиток тюркських мов корінних народів України – кримськотатарської, гагаузької, та мов національних меншин – азербайджанської, узбецької тощо. Пан Посол зауважив, що Університет є важливим партнером, він впевнений, що у майбутньому кількість спільних проєктів буде збільшуватись, а тюркологічні студії в Україні – розвиватись.

Фото Валерія Попова

Покликання на зустрічі з представниками кафедр (16.00)

Навчально-науковий інститут філології

День відчинених дверей

09 червня 2023 року

Підсумкове засідання літературного клубу «PROчитання»

Підсумкове засідання літературного клубу «PROчитання» відбулося в дружньому колі й інтелектуальній атмосфері. Роздумів було дуже багато.

І хоча «Усі вогні — вогонь» — невелика збірка оповідань, усі учасники й учасниці ділилися багатьма думками й спостереженнями, порівнювали свої читацькі досвіди. 

Модеракторка зустрічі професорка Олена Романенко розставила цікаві акценти: чому переклади Хуліо Кортасара є важливими для української культури. Читачі також дізналися, хто з сучасних авторів читав «Усі вогні — вогонь» в армії.

Пожвавило дискусію й обговорення авторського стилю Хуліо Кортасара. Читачі дуже прискіпливо шукали повторювані мотиви й образи. 

На завершення кожна й кожен поділилися своїми найяскравішими враженнями про автора, улюбленими оповіданнями. А підсумком засідання стало обмірковування переліку текстів для обговорення наступного навчального року й сподівання, що всі знову радісно зустрінуться в стінах Жовтого. 

Текст – Антін Іщук, фото – Сергій Терещенко 

Оголошується набір статей до збірника наукових праць “Стиль і переклад” 

Шановні колеги!

Продовжено набір статей до збірника наукових праць “Стиль і переклад” № 9 до 31 серпня 2023 року.

Основна мета збірника – висвітлення актуальних питань стилістики, лінгвопоетики  та перекладознавства романських, германських та слов’янських мов, а також ознайомлення з новими перекладами.

Статті та переклади можна подавати такими мовами: французька, іспанська, італійська, португальська, англійська, німецька, новогрецька, українська.

Статті можна подавати за адресою: 01033, Україна, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14, кафедра теорії та практики перекладу романських мов ім. М. Зерова (кімн. 65-66)

E-mail: tpprm@ukr.net  тел. (044) 239-34-09

Редакційна колегія залишає за собою право повертати тексти поданих статей у разі їх невідповідності фаховому рівню збірника.

Перший день Міжнародної науково-практичної конференції «Де правда, там і перемога: концепт перемога у фольклорі та авторській творчості»

25 травня 2023 року відбулося пленарне засідання Міжнародної науково-практичної конференції «Де правда, там і перемога: концепт перемога у фольклорі та авторській творчості». Цьогоріч читання присвячені 30-річчю кафедри фольклористики та 75-річчю з дня народження її засновниці – Лідії Дунаєвської. З вітального слова почали Григорій Семенюк, директор ННІ філології, Володимир Бугров, ректор Київського університету, та Олеся Наумовська, завідувачка кафедри фольклористики. Також долучилася й професорка Університету Іллінойсу Урбана-Шампейн Синтія Баклі, яка виразила своє щире захоплення невтомною працею нашої наукової спільноти в такий непростий час.

Першою з доповіддю виступила Ірина Клименко, професорка Національної музичної академії України. Вона порівняла те, чим живе українська й польська фольклорна музика, і зупинилася на перспективах розвитку вітчизняної етномузикології. Далі Юрій Ковалів, доктор філологічних наук та професор нашого інституту, розказав про те, як умови війни впливали на українську народну творчість і як мистецтво допомагало на всіх етапах боротьби.

Оксана Кузьменко, старша наукова співробітниця Інституту народознавства НАН України, продемонструвала те, як «новий воєнний фольклор стає потужною інформаційною зброєю, спрямованою проти деструктивного світу загарбників-руйнівників…», а Оксана Оверчук, доцентка катедри фольклористики, на базі відомостей про Південно-західний відділ Російського географічного товариства висвітлила непримиренне протистояння двох цивілізаційних напрямків розвитку людства.

Святослав Пилипчук, професор ЛНУ ім. Івана Франка, у виступі зосередився на «Притчі про приязнь» Каменяра, детально проаналізувавши її фольклорні мотиви. Також Роман Дадика представив свій віртуальний музей старовинних речей, що має привернути увагу до життя й побуту нашого народу.

Фото Сергія Терещенка

Текст: Старинщук Яніна

Цікаво про актуальне

24 травня відбулася лекція-зустріч із Тетяною Трофименко, дослідницею літератури, критиком, лавреаткою відзнак сайту «Буквоїд» та «Книга року ВВС» за кращу читацьку рецензію (2008). Лекція-розмова оберталася навколо питання сучасної української літературної критики в часи соцмереж.

Студенти програми «Літературно-мистецька аналітика та західноєвропейська мова», викладачі кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості, аспіранти почули про своєрідність фахової літературної критики в Україні та її особливості у мережевому просторі.

Пані Тетяна поділилася рекомендаціями з власного досвіду, зокрема, що критику робити варто, а що ні.

Окремо обговорили питання суб’єктивного та об’єктивного у тексті літературної критики, а також перспективи блогерства та «критики продажів».

Завершили розмову аналізом студентських есе про літературно-мистецькі твори та події.

Професійна розмова із представниками культурної індустрії – важливий компонент навчання за освітньою програмою «Літературно-мистецька аналітика та західноєвропейська мова».

«Не соромно не знати, соромно не вчитись» 

«Не соромно не знати, соромно не вчитись» — саме це прислівʼя могло б стати гаслом заходу КНУ EXPO, який відбувся 13 травня в самому серці нашого університету — червоному корпусі.

Урочистий настрій одразу створили народна хорова капела «Дніпро» та народний ансамбль української музики «Роксоланія». Високу ноту підтримав ректор університету Володимир Бугров, який у своїй промові наголосив на масштабності заслуг, силі впливу та реальній значимості не тільки навчального закладу, а і його студентів та випускників. Увесь виступ ректора влучно характеризує одна цитатою: «Людина приходить у КНУ аби жити повноцінно», адже в нас є затишні гуртожитки, можливість займатися спортом, їдальні зі справді смачними стравами та різноманітні гуртки на будь-який смак.

Але найцікавіше було попереду — кожен підрозділ університету гідно представляв себе, бажаючи якнайкраще продемонструвати свою роботу. Усюди панувала гостинна атмосфера, відчувалося щире прагнення зацікавити абітурієнтів, допомогти їм детальніше вивчити «внутрішню кухню», аби під час вступу зробити свій вибір свідомо.

Студентка 2 курсу україністики Поліна Потій ознайомилася з багатьма підрозділами та поспілкувалася з їхніми представниками, щоб поділитися спостереженнями:

Економічний факультет після відокремлення став ефективніше функціонувати, за рівнем освіти нічим не поступаючись найкращим економічним вишам. Але вступникам перейматися щодо важкості навчання не варто, адже потреба у нових студентах є, а шкільних знань для початку вивчення цієї галузі точно вистачить.

Професія юриста досі лишається однією з найпопулярніших, але не кожному під силу здобути «місце під сонцем»: усе залежить від особистісних якостей та здібностей. Однак тим, кому таки вдається вступити, університет дає купу можливостей для реалізації в цій непростій сфері, позбавляючи проблем із пошуком роботи після випуску.

Філософський факультет в останні роки стабільно набирає популярність, кількість його абітурієнтів зростає. Проте студентам буде легше, якщо вони знатимуть англійську, а краще – і німецьку теж, аби читати необхідні для навчання матеріали мовою оригіналу.

Оптико-механічний фаховий коледж також потребує більше студентів. Профіль його спеціальностей значно ширший, ніж може здатися на перший погляд, а навчання там цікаве й сучасне: на КНУ EXPO представники коледжу продемонстрували різні оптичні прилади, які можна було потримати в руках і роздивитися.

Особливо мене вразила презентація інституту біології та медицини, де на манекені показали як надавати першу медичну допомогу, та як відбувається хірургічна операція.

Ну і найкумедніше, що було представлено, це меми від факультету інформаційних технологій, які так і заохочували абітурієнтів вступати саме туди.

Завдяки цьому заходу я отримала справді корисний та важливий досвід, який точно стане в нагоді будь-кому, а тим паче вступникам та їхнім батькам. КНУ вражає і надихає, саме тому його студенти з гордістю говорять про своє місце навчання.

Коли й як прищеплювати шкільній молоді захоплення професією вчителя-філолога?  

Коли й як прищеплювати шкільній молоді захоплення професією вчителя-філолога? Це запитання поставила собі кафедра методики викладання української та іноземних мов і літератур Навчально-наукового інституту філології і звернулася до адміністрацій шкіл з ідеєю провести спільну промо-акцію привабливих можливостей освітніх програм із теорії й методики навчання мов і літератур у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Доволі велелюдна зустріч-виставка “Освітні обрії вчителя-словесника” відбулася 19 травня 2023 р. за участі колективу кафедри, керівників шкіл і старшокласників.

Завідувач кафедри, доктор педагогічних наук, професор В’ячеслав Шовковий привітав учасників, розповів про роботу свого колективу, співпрацю, спільні цілі і традиції викладачів і студентів, прдемонстрував щире зацікавлення у міцній спілці школи та університету. Заступниця директора ННІ філології, доцент Людмила Смовженко запросила старшокласників навчатися в стінах будівлі, де відлунюють кроки класиків української і світової науки. А потім доцент Віра Пономарьова повела школярів у віртуальну мандрівку коридорами “жовтого” корпусу, розчинила перед ними двері кафедри, лінгафонних кабінетів, ретроаудиторії. Далі слово взяли студенти освітніх програм із теорії й методики навчання мов і літератур, які створили відео про свій досвід навчання, про те, що вони здобули і чим пишаються, як бачать своє вчительське майбутнє. Корпус викладачів також репрезентували доцент Тетяна Дружченко і куратор практик студентів Любов Маримонська.

Своїх вихованців, учнів 10-11-х класів, долучили до заходу: директор гімназії №283 міста Києва, кандидат педагогічних наук, заслужений працівник освіти України Володимир Гнатюк та заступник директора з НВР Лариса Сівковська; директор гімназії №39 міста Києва Валентина Кулик та заступник директора з НВР Галина Скорина; директор спеціалізованої школи №277 м.Києва з поглибленим вивченням англійської мови  Валентина Максименко-Бевз та заступник директора Тетяна Карлінська; директор спеціалізованої школа №23 м.Києва з поглибленим вивченням англійської мови Олександр Ігнатов та заступник директора з НВР Ганна Долматова; директор спеціалізованої школи №296 м.Києва з поглибленим вивченням англійської мови Вікторія Титаренко та  заступник директора з НВР Лариса Наставна. Ці школи є надійними партнерами кафедри, осередками талановитих консультантів і наставників, роботодавцями для випускників освітніх програм з теорії і методики навчання мов і літератур.

У чаті лунали схвальні відгуки старшокласників та вчителів про формат зустрічі-виставки та побажання зробити її регулярною. А студенти й викладачі висловлюють щиру подяку всім, хто взяв участь у заході, а ще палко чекають восени на наступне покоління юних і захоплених університетською освітою й професією вчителя філолога.

Кафедра методики викладання української та іноземних мов і літератур 

Сучасна українська література новогрецькою 

15 травня Центр елліністичних студій та грецької культури імені Андрія Білецького влаштував літературний вечір «Живі кольори української літератури», під час якого студенти бакалаврської та магістерської неоелліністичних програм познайомили грецьких слухачів з кількома постатями української літератури, а також презентували власні переклади новогрецькою мовою їхніх творів. 

На вечері лунали вірші Лесі Українки, Богдана-Ігоря Антонича, Михайля Семенка, Ліни Костенко та Сергія Жадана. За задумом студентів, ці постаті створили своєрідний ланцюжок, який поєднав український модернізм 20 ст. із текстами української літератури 21 ст. Кожна ланка цього ланцюжка спалахувала окремим кольором, який перетворювався на фон для тем та сюжетів з доробку вибраних авторів. 

У другій частині вечора учасники мали нагоду поспілкуватися наживо із грецьким письменником, журналістом, видавцем та перекладачем Димітрисом Тріандафіллідисом, який минулого року переклав роман С.Жадана «Інтернат». Пан Тріандафіллідис, випускник КНУ імені Тараса Шевченка 1985 р., поділився зі студентами спогадами про університет та видатних елліністів А.Білецького та Т.Чернишову, коло українських дисидентів тих часів та атмосферу міста, розповів про свій досвід перекладу тексту та міркування про його проблематику. На думку перекладача, однією з центральних тем твору є травма відчуження, яку отримують особистості в умовах тоталітарного суспільства, що породжує замкнене коло страждань та страху, які перетворюють людину на керовану, безвольну маріонетку. Головний герой Паша намагається знайти свій шлях її подолання, однак факт «подвійного народження» –  спершу в тоталітарному, потім у вільному, але незрілому суспільстві – стає перешкодою, яку здолати вкрай складно, але головне на цьому шляху – усвідомити проблему і розпочати рух. Окремо п.Тріандафіллідис як грек з виразною проукраїнською позицією розповів про маніпуляції російської пропаганди суспільною думкою в Греції та боротьбу невеликої спершу групи інтелектуалів з поширюваними міфами, наполегливість якої принесла плоди, що підтверджує статистика, а саме, те, що відсоток греків, які підтримують Україну, з початку вторгнення зріс удвічі.

КНУ EXPO - 2023 наповнило енергетикою знань простори Червоного і Києва 

Попри війну, що триває в Україні, національний освітній фронт надійно тримає Київський університет імені Тараса Шевченка, а допомагає його колективу це робити освіченість і згуртованість. 

“Ми робимо те, що вміємо робити, і наше покликання – бути успішними!”, – переконаний ректор Шевченкового університету Володимир БУГРОВ.

Цьогоріч минає 189 років історії успіху закладу вищої освіти номер один в Україні. Попри страшні події війни, університет вистояв і дає можливість тисячам українських та іноземних студентів й надалі здобувати якісну й сучасну освіту в нашій державі. 

Шевченків університет – це не лише Київ. Його наукові та дослідні об'єкти, якими він опікується, сягають за межі столиці. Це і Ботанічний сад ім. академіка О. Фоміна, об'єкти на Київщині, Житомирщині, Кримська обсерваторія, Кам'янецький заповідник. Усього 25 галузей знань, 28 підрозділів, 59 спеціальностей, 500 освітніх програм. Кожен 25-й аспірант України – випускник КНУ.

“Закликаю зробити правильний вибір. Ми вас завжди чекатимемо, щоб відбудовувати Україну разом!”, – підсумував свою промову Володимир БУГРОВ.

Представники Навчально-наукового інституту філології проінформували відвідувачів і вступників щодо особливостей навчання на різних освітніх програмах, специфіки наукових досліджень на профільних кафедрах, а також відповіли на питання, які стосують вступу до навчального закладу. Володимир ЩИБРЯ, співробітник кафедри фольклористики (що свого часу розробляла елементи костюмів для паризьких будинків мод),  провів натхненний майстер-клас із пов'язання хустин, полотен і наміток. Він також розповів про особливості оздоблень і тканин різних регіонів України. 

Сергій РІЗНИК, завідувач кафедри української мови та прикладної лінгвістики ННІФ, закликав гостей КНУ EXPO не лише посилено вчити іноземні мови, але й вдосконалювати рідну українську. “Треба бути одночасно хорошим фахівцем і достойним громадянином!”, – підкреслив він.

Наталія Руда, доцент кафедри загального мовознавства, класичної філології та неоелліністики, наголосила на тому, що Університет має близько 80-ти угод із різними університетами світу. На підставі них можливі стажування студентів у різних ЗВО не лише Європи, але й Азії, Сполучених Штатів. “На час воєнних дій для наших студентів ще більше спростилися умови отримання стипендій та запрошень”, – наголосила викладачка.

“Випускники Інституту філології працюють практично у всіх професійних сферах, оскільки філологія – це основа основ. Тому вони швидко орієнтуються і на телебаченні, і в Міністерстві закордонних справ, і в бізнес-структурах, наукових колах… Філологічні особливості мислення подібні до математичних, тому що йдеться про логіку думки”, - говорить відповідальний секретар приймальної комісії Олеся Стеблина.

8 червня 2023 року ННІФ запрошує на День відкритих дверей! До зустрічі. Разом – до перемоги!

Дарія Білокобильська 

Фото: Валерій Попов

Робота секційних засідань Науково-практичної конференції «Сходознавчі читання пам’яті Дениса Антіпова та Святослава Горбенка»

Упродовж 10-11 травня у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка відбулася Міжнародна науково-практична конференція «Сходознавчі читання пам’яті Дениса Антіпова та Святослава Горбенка». У ході секційних засідань сходознавці обговорили питання лінгводидактики іноземних мов, східномовних лінгвістичних студій та літератур країн Сходу.

Активну участь в конференції брали студенти Навчально-наукового інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка та Київського національного лінгвістичного університету, магістранти, аспіранти, викладачі, доктори педагогічних та філологічних наук. До зустрічі доєдналися знавці та носії японської, корейської, китайської, індонезійської та в’єтнамської мов: старший викладач Еґава Хіроюкі, асистенти Сеїт-Джеліль Абібулла, Джан Йонджін та Чу Кьонок. Фахівці встановили чіткий зв’язок між IT-технологіями та східною філологією.

Лінгводидактика відкрила нові способи передачі інформації для учнів середніх шкіл і студентів ЗВО під час очного та дистанційного навчань, наприклад, едьютейнмент, ІКТ, чат-боти штучного інтелекту, цифровізація, додатки для самостійного вивчення іноземних мов (Duolingo, Mondly, Babbel) і створення ігор та тестів (TinyTap, Memrise, Study Flash). Таким чином будується ефективне ознайомлення з новими мовами та культурами.

Дослідники східномовних лінгвістичних студій аналізували японські політичні промови та новотвори, лозунги періоду пандемії в Китаї, особливості перекладу дискурсу моди, процеси колонізації та деколонізації не тільки корейської та японської мов, але й української на прикладі власних назв у медійному просторі Кореї (KBS) з березня 2022 року. Студенти відобразили складнощі при вивченні правил читання корейською, пізніше зафіксували проблему калькування східних мов через вплив російської вимови назв українських міст.

Літературознавці відкрили інший погляд на азійську писемність, показуючи незвичайну символіку, досліджуючи специфіку жанрів, аналізуючи китайський неореалізм. Проблема перекладів творів іноземних та українських авторів не залишилася без уваги: дослідники брали участь в обговоренні питання китайського перекладу поезії Лесі Українки, відобразили фантастичні елементи у творах Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків» та Тана Сянцзу «Піонова альтанка». Відомі постаті Кендзабуро Ое, Хісаші Іноуе, Калідаса, Балаі Пустака, Сі Мужун, Со Джонджу — це інша, загадкова, призма поглядів на гостроцікаву літературу Далекого Сходу та Південно-Східної Азії.

Прекрасна атмосфера захопила учасників конференції, і старші колеги передали свої знання молодшим фахівцям сходознавства!

          Марія Ковальова 

СХОДОЗНАВЧІ ЧИТАННЯ ПАМ’ЯТІ ДЕНИСА АНТІПОВА ТА СВЯТОСЛАВА ГОРБЕНКА  

10 травня 2023 року в Навчально-науковому інституті філології КНУ імені Тараса Шевченка відбулася Міжнародна науково-практична конференція «Сходознавчі читання пам'яті Дениса Антіпова та Святослава Горбенка». Організатори заходу – кафедра мов і літератур Далекого Сходу та Південно-Східної Азії, посольство Японії та Корейський освітній центр в Україні.                                                                            

На пленарному засіданні зібралися високоповажні гості, зокрема Надзвичайний та Повноважний Посол Японії в Україні Мацуда Кунінорі, ректор Університету Аояма Ґакуін у м. Токіо Сакамото Хіроші, ректор Університету Рюкоку у м. Кіото Ірісава Такаші та заступник директора Корейського освітнього центру в Україні Рім Кіл. У стінах нашого інституту гостей зустрічали ректор КНУ імені Тараса Шевченка Володимир Бугров та заступники директора Навчально-наукового інституту філології Надія Янкова, Ганна Звонко, Олена Романенко, Людмила Смовженко та Святослав Шевель.
    До початку конференції відбулося урочисте відкриття авдиторії, відновленню якої фінансово посприяли японська громада. Авдиторія була пошкоджена внаслідок жовтневого ракетного обстрілу середмістя Києва. «Я радий співпрацювати з КНУ. Мій батько був також науковцем, і він завжди говорив, що відновлення має бути через освіту. Добре пам'ятаю про влучання ракети на перехресті з вашим корпусом. Мене вразило те, що одразу після цього всі служби були на місці влучання і працювали. Це свідчило про незламність українців і це вражає. А ще – холоднокровність і виваженість у таких ситуаціях. Кожен українець воює на своєму фронті. Я маю надію, що освітяни будуть воювати тут, в університеті, а саме – торувати шлях науки, а не брати зброю в руки й гинути, як викладач-кореїст Денис Антіпов та студент-японіст Святослав Горбенко...», – зауважив посол Японії в Україні  Мацуда Кунінорі.  
    Вітальним словом Володимир Бугров відкрив пленарне засідання організованого наукового зібрання, подякувавши японським друзям за їхню підтримку: «У той час, коли варвари знищують будівлі, ліси, поля, ми за підтримки друзів з Японії відбудовуємо наші домівки й навчальні корпуси, розміновуємо наші поля і створюємо центри вивчення іноземних мов, які становлять місток дружби у світі».
   Ректор університету Аояма Ґакуін Сакамото Хіроші наголосив: «Від імені Аояма Ґакуін я хочу від щирого серця привітати вас із тим, що авдиторія вашого інституту, яка постраждала від бомбардування, була відремонтована та отримала нове життя як "Центр методики викладання японської мови та літератури". Крім того, ця нова авдиторія — це й університетська пам'ять про полеглого Святослава Горбенка, який був студентом-японістом кафедри мов і літератур Далекого Сходу та Південно-Східної Азії, і полеглого Дениса Антіпова, який був викладачем корейської мови на цій кафедрі. Усі ми в Аояма Ґакуін маємо за честь допомогти в розвитку такого центру».
    Після вітальних слів гостей з Японії та висловлень співчуття у зв’язку із загибеллю колишніх студентів нашого інституту Дениса Антіпова та Святослава Горбенка, які героїчно захищали нашу країну на Сході, розпочалися виступи з науковими доповідями.
   Першою взяла слово асистентка кафедри мов і літератур Далекого Сходу та Південно-Східної Азії Оксана Кінджибала: «Святослав у квітні 2014 року перевівся до нашого університету на спеціальність “Японська мова і література”. Уже в серпні 14-го року добровольцем вступив у батальойн “Правий сектор”, загинув 3-го жовтня 2014 року під час бою за Донецький аеропорт. У травні 2015 його ім’ям названо авудиторію в нашому інституті й біля цієї ж аудиторії поставлено пам’ятний стенд на його честь. (…) Під час навчання Дениса Антіпова завжди супроводжувала усмішка. Крім того, що він був нашим студентом, згодом – викладачем, учасником Євромайдану, у 2014-му році пішов воювати на Схід. Основне його кредо в житті – це любити Україну й робити все для того, щоб Україна була процвітаючою». Також із науковими доповідями, темами яких була творчість східних письменників, виступили студенти-магістри КНУ імена Тараса Шевченка Бондар Анна та Козмін Михайло, що навчаються на кафедрі мов і літератур Далекого Сходу та Південно-Східної Азії. Михайло Козмін на початку своєї доповіді сказав: «Джерелом натхнення для мене є Денис Антіпов, який у Південній Кореї брав участь у різноманітних зйомках і навіть грав у фільмах».
    Заключні слова виголосили батьки загиблих – Леся Горбенко та Марія і Геннадій Антіпови. «Наша родина щиро вдячна, що ви в своїй праці поєднуєте дві важливі справи: удосконалення і розвиток сходознавства і збереження пам’яті своїх колег, які віддали свої життя за нас з вами. Хочу сказати, що Святослав і Денис історично і свідомо пов’язані між собою, хоч і не були знайомі. Саме підтримка кафедри сходознавства, її викладачів, студентів, добровольців допомогла нашій родині зберегти пам’ять про сина і пройти той тернистий шлях. Ми щиро тішимося, що ні смерть Святослава не обірвала його шляхетну справу збереження пам’яті полеглих героїв, ні смерть Дениса. Наша родина щиро сподівається, що віднині пам’ять про двох світлих воїнів навічно залишиться як в стінах їхньої альма-матер, так і в країнах Сходу», – скорботно промовила мати Святослава. У продовження слів пані Лесі Марія Антіпова сказала: «Ми розуміємо, чому Денис любив Шевченків університет, чому йому подобалося тут спочатку вчитися, а згодом працювати… Тут однодумці, тут націєцентристи. Ми вдячні Університету та Інститутові за вшанування пам'яті нашого сина та Святослава. Вони живуть у цих стінах, у словах кожного з вас». Після офіційної частини розпочалися секційні засідання, на одному з яких у Центрі корейської мови та культури імені Дениса Антіпова батьки вручили іменні стипендії найкращим студентам-кореїстам. Герої не вмирають!

Фото Сергія Терещенка

Текст  Андрія Панкова
               

У Навчально-науковому інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка відсвяткували День португальської мови

У Навчально-науковому інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка відсвяткували День португальської мови, який відзначається в багатьох країнах світу 5 травня. На цьому заході зібралися високоповажні гості, зокрема Президент парламенту Португалії Аугусто Ернесто Сантуш Сілва, посол Бразилії Нортон де Андраде Меллу Рапеста, посол Португалії Антоніо Вашку Алвеш Машаду, випускник Інституту Ростислав Троненко, директор департаменту МЗС і колишній посол України в Бразилії, а також посол Бельгії в Україні Петер Ван де Вельде. Зустрічали у стінах ННІФ почесних гостей ректор КНУ імені Тараса Шевченка Володимир Бугров, директор ННІФ Григорій Семенюк, представники кафедри теорії та практики перекладу романських мов імені Миколи Зерова, зокрема викладачі португальської Оксана Вронська та Галина Верба разом із завідувачкою Іриною Смущинською.

З хлібом-сіллю і піснями зустріли високоповажних гостей студенти та співробітники кафедри фольклористики. У програмі заході була декламація віршів, музичні композиції викладачів португальської, виступи послів та Президента парламенту Португалії Аугусто Ернесто Сантуш Сілва, який виголошуючи вітальне слово натхненно задекламував поетичні рядки, написані 600 років тому. Пан Президент сказав: «Ми хочемо показати свою солідарність у вашому протистоянні російській агресії. Ми розуміємо вашу боротьбу, і це також наша боротьба. Через мову найкраще знаходити порозуміння. Мова слугує для того, щоб розуміти світ і відчувати його смаки. Мова – це великий інструмент миру. Тому наша місія – допомагати українським студентам, які опановують португальську мову».

Ректор КНУ імені Тараса Шевченка Володимир Бугров, відкриваючи свято в ННІФ сказав: «Всесвітній день португальської мови є ще й приводом підкреслити важливість мовного розмаїття та багатомовності. Завдяки вивченню мови ми інтегруємося у глобальний світ, посідаємо в ньому своє місце. Ми раді розділити сьогодні це свято з Португалією, яка стала другою Батьківщиною для сотень тисяч українців. Ми постійно відчуваємо вашу підтримку на міждержавному рівні. Щира вдячність пану послу Португалії за постійну підтримку, яку він надає нашому Університету. Разом ми сильні, разом ми мужні».

Якщо історія походження португальської мови сягає кількохсот років до нашої ери, то в Інституті філології ця мова – «наймолодша», зазначив директор ННІ Григорій Семенюк на заході. «Лише в 2017 році ми вперше оголосили набір на освітню програму «Переклад із португальської та з англійської мов. Наступним кроком до нашого зближення стане відкриття Центру португальської мови за підтримки Посольства Португальської Республіки». Вистуцпаючи, Григорій Фокович розповів, що в інститутській музеї-кімнаті Олеся Гончара зберігається ваза письменника, яку в подарунок він отримав від голови національних зборів Республіки Португалія тодішнього уряду Ферданду Монтейру де Амарала під час візиту до цієї країни у 80-х роках ХХ століття. Цікавими є враження Олеся Гончара від відвідин Португалії: «Чимось цей народ близький мені, чимось схожий з Україною. Щирістю людей чи трагізмом долі...» (ст. 313 зі «Щоденника»).

«Я захоплений, що серед цієї жорстокої агресії ви продовжуєте опановувати португальську, цікавитеся нашою країною, долучаєтеся до наших культурних надбань, – сказав посол Португальської Республіки в Україні Антоніо Вашку Алвеш Машаду, звертаючись до студентів. – Серцем ми разом з вами. Ми й надалі вам допомагатимемо, адже ми тут саме для цього – підтримувати й надихати».

Випускник КНУ Ростислав Троненко, директор департаменту МЗС і колишній посол України в Бразилії, назвав такі спільні свята особливо цінним різновидом дипломатії і подякував гостям за принципову позицію їхніх країн щодо України.

Насамкінець гурт «Роксоланія» кафедри фольклористики виконав старовинну українську народну пісню, адже розвиток будь-якої мови в широкому сенсі є складовою частиною розвитку культури. І українцям теж є чим пишатися.

Запал і зворушення рівною мірою панували на святі, бо португальці й українці такі схожі у прояві своїх почуттів!

The Educational and Scientific Institute of Philology of KNU Taras Shevchenko celebrated the Day of the Portuguese LanguageВідбулася міжнародна онлайн конференція «Стратегії оптимізації навчання та оцінювання у викладанні мов і літератур в умовах сьогодення»

26 квітня 2023 року відбулась міжнародна онлайн конференція «Стратегії оптимізації навчання та оцінювання у викладанні мов і літератур в умовах сьогодення», зорганізована кафедрою методики викладання української та іноземних мов і літератур Навчально-наукового інституту філології спільно з Всеукраїнською асоціацією з мовного тестування та оцінювання. 

Інноваційний формат роботи цьогорічної конференції сприяв активності учасників в обговоренні актуальних проблем навчання та оцінювання у теперішніх кризових умовах. 

У межах конференції відбулась презентація спільного проєкту команди викладачів кафедри методики викладання української та іноземних мов і літератур та викладачів Гайдельберзького педагогічного університету (Німеччина), зокрема професоркою Карін Фогт. 

Обмін напрацюваннями та ідеями засвідчив невпинне прагнення викладачів українських ЗВО до забезпеченні якісної університетської освіти та поступ у підвищенні її ефективності попри виклики воєнного часу та за неухильної підтримки міжнародної наукової спільноти.

НАУКОВА МУЗА КАЛЛІОПА ТЕЖ НЕ МОВЧИТЬ 

23-й "Філологічний семінар" відбувся і виявився загалом успішним. Тему семінару про літературно-історичні та жанрові канони доповідачі розкрили з належною, як здається, повнотою. Проаналізовано історію питання, наголошено на "відкритості" проблеми для подальших обговорень, акцентовано на зв'язках наукового літературного канону з ідеологічними чинниками, а також звернуто увагу на певні спекуляції, що спостерігаються в середовищі так званого попсового літературознавства.

Географія і проблематика доповідей учасників семінару виявилася у міру розмаїтою: більшість доповідачів представили переважно Київський університет та Інститут літератури НАНУ: М. Наєнко. "Літературні канони мінус догматика"; Н. Бернадська. "Соціально-психологічний жанровий різновид епіки: чи можлива термінологічна інверсія?"; В. Василенко. "Роман "День гніву" Юрія Косача і модернізація історичного жанру". З обласних науково-педагогічних центрів грунтовними були доповіді П. Іванишина ("Канонізація й деканонізація як герменевтична проблема", Дрогобицький педагогічний унівеситет імені Івана Франка), Г. Клочека ("Локус творчості Марка Вовчка в каноні реалізму", Центрально-український університет імені Володимира Винниченка, Кропивницький), С. Пилипчука (Іван Франко - дослідник теорії та історії романної канонізації", Львівський НУ імені Івана Франка), Лідія Кавун ("Морфологія роману Марії Матіос "Букрва земля", Черкаський НУ імені Богдана Хмельницького), Я. Поліщук ("Радянське минуле як об'єкт культурної реконструкції в сучасному канонічному романі . На прикладі романів "Клавка" і "Юра" Марини Гримич", Познаньський університет імені Адама Міцкевича, Польська республіка), Людмила Рева ("Жанрово-стильові традиції й наративні парадокси "новели" та "оповідання" , Одеський НУ імені Іллі Мечникова). Не всім учасникам семінару вдалося приєднатися з технічних причин, а деякі приєдналися як слухачі і коментатори". Зокрема, Галина Александрова, Оксана Плющик з Біо-бібліографічного відділу Національної бібліотеки України імені Володимира Вернадського) . На екрані з'являлися і прізвища учасників, які не забажали себе показувати та брати участь брати участь в обговоренні проблеми. Не виключено, що це був хтось із не дуже наукового, власне - попсового літературознавства....

Насамкінець обмінялися думками про почуте, а також про долю самого"Філологічного семінару". Нині йому 119 років, майже всіх його засновників і учасників у 20-30-х роках ХХ ст. було або репресовано, або розстріляно, або відлучено від наукової діяльності (Володимир Перетц, Микола Зеров, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара, Дмитро Чижевський, брати Маслови, Адріанова-Перетц, О. Назаревський та ін.). Відродити семінар удалося в 1996-1997 рр., а переший книжковий випуск матеріалів семінару опубліковано в 1998 році. Йому, відродженому, отже 25 літ. І гордо, і сумно. Гордо, бо серед учасників першого відродженого семінару були відомі вчені, яких, на жаль, уже немає серед нас (члени академії України Д. Затонський, Д. Наливайко, В. Дончик, Н. Крутікова, доктор філософії Є. Сверстюк, професори А. Погрібний і Л. Александрова. . В пізніших семінарах брали участь(теж небіжчики Н. Шляхова (Одеса), Р. Гром1як (Тернопіль), В. Нарівська (Дніпро), Г. Штонь (Київ) та ін.). Пом'янути їх у ці поминальні дні сам Бог велів. А майбутнє семінару, який чи не єдиний в Україні має таку давню і плідну традицію, підтримає, вважали учасники 23-го семінару, ентузіазм молодших поколінь дослідників літератури. Бо без науково-критичного дослідження самої літератури вона завжди буде лиш наполовину літературою.

До учасників семінару висловлене прохання протягом наступного місяця (до 1 червня 2023 р.) надіслати свої виступи на електронну адресу заступника голови редколегії семінару, відповідального редактора збірника "Філологічні семінари" професорки Ніни Іванівни Бернадської nbernadska@gmail.com Збірник стоїть у планах Видавничо-поліграфічного центру "Київський університет" і вийде у 2023 році. Як і попередні 22 випуски, що публікувалися, починаючи з 1998 року.

Пропонуємо вступне слово на семінарі його наукового керівника професора Михайла Наєнка ."ЛІТЕРАТУРНІ КАНОНИ МІНУС ДОГМАТИКА"

Канон – це, звичайно, сукупність. Іноді вона буває такою об’ємною, що для пам’яті людської майже непосильна. В порівняно недавні роки в цьому питанні пробував розібратися Марко Павлишин у виданій ним книзі «Канон та іконостас» (1997). Тут, як бачимо, літературний канон порівняно з релігійним іконостасом. Про релігійний аспект проблеми згадував у своїх мемуарах Олександр Кошиць («Спогади», 1995). Він не без іронії згадав, що під час навчання в духовному закладі найскладнішою дисципліною був саме канон. Офіційна назва його як предмета вивчення називався так: «догматичне богослов’я». Скорочено – догматика. Знаючи, що під час екзамену всі спудеї на ньому «валитимуться», викладач цього предмета разом із номером екзаменаційного квитка додавав і писану відповідь на нього. В сучасній ієрархії духовних предметів «догматичне богослов’я» передбачає вивчення основних віроповчальних істин Православної Церкви. Докладно вивчаються принципи побудови богослів'я як науки, поняття догмату, принципи формування догматів і т. д. Признаймося, що все це налізти може далеко не на кожну спудейську голову. Та й не тільки спудейську…

Щодо літературного канону справи не менш складні. Різниця лише в тому, що літературні канони меншою мірою догматизовані. В них можливі здвиги, можливі уточнення чи доповнення і це не може вважатися науковим криміналом. Щоправда, стрижень у літературної канонізації не такий розширений, як у богослов’ї, а зводиться, практично, до однієї константи: художність. Ця константа дуже вразлива і тому навколо неї дискусії, суперечки не стихали ніколи. Наприклад, що вважати каноном історії класичної української літератури і що вважати власне класикою? Або чим відрізняється жанр новели від жанру оповідання? Або чому, зрештою, в літературознавстві деяких країн повість називається теж новелою? Не менш дражливими видаються канони літературних стилів. Скажімо, де починається і де закінчується стиль бароко? Що таке романтичний чи реалістичний канон? У визначенні колишнього так званого «соціалістичного реалізму» спробували застосовувати чотири догмати, які дотепники на якомусь етапі стали називати в’язничною решіткою з чотирьох металевих залізяк. Євген Сверстюк говорив у зв’язку з цим про «вірних лакеїв, літературних бовдурів і пружинно-спіральних негідників», які пробували обґрунтовувати соцреалістичний канон. Та на них це не впливало і вони трималися тих ґрат фактично до розпаду колишнього СРСР…

Вважається, що наукова канонізація літературного процесу в Європі пов’язана з епохою романтизму, який утверджувався на рубежі ХVIII-XIX століть. В Україні про це можна говорити, починаючи лиш із середини 30-х років ХІХ ст. Харківська, львівська і київська романтики – це пізніші явища, ніж подібне бачимо в німецькій чи французькій літературі та їхньому літературознавстві. Перші кроки в цьому напрямі в Харкові-Києві робили Осип Бодянський, Амвросій Метлинський та Михайло Максимович, але вагоміша робота тут належить Львову, в університеті якого україністика започаткована в кінці ХVIII ст. і працювали там відомі літератори Яків Головацький, Омелян Огоновський та ін. Перший запропонував студентам «Три вступних виклади про руську словесність» (1849), а другий через понад 30 років «Історію літератури руської» (1887). Вони містять фактично перші відомості про можливість канонізації історії української літератури. Подальший крок у цьому напрямі зробить Іван Франко в своїх спробах створити історію української літератури, але єдине уявлення про канон української літературної історії в них не дуже вимальовувалося. Як скаже в своїй «Історії українського письменства» Сергій Єфремов, ці автори «йшли напомацки, певних критеріїв не здобувши, ясного шляху недобачаючи» (1911). Такі критерії пробували визначити кияни Микола Петров («Нариси історії української літератури ХІХ століття» (1884) та Микола Дашкевич у відгуку про ці «Нариси…» в 1886 р. С. Єфремов своєю «Історією українського письменства» та виданими перед тим трьома томами антології «Вік» (1902) по суті розвивав їхню традицію, бо залишався вірним ідеологічній методології, яку ще називатимуть народницькою. Хоча й піддавав їх критиці. Омеляна Огоновського, якому, на думку С. Єфремова, вдалося «стягнути до купи» великий літературний масив, критикував за брак внутрішньої ідеї та номенклатурність у погляді на письменників, Івана Франка – за бібліографічний метод, Богдана Лепкого (як автора «Начерку історії української літератури», 1909) за однобокий в аналізі художніх текстів «постулат краси» і т. д. Наражався на критику й сам С. Єфремов, зокрема за ігнорування нібито естетичного критерію в аналізі літературних творів, але й за такої умови йому чи не першому вдалося запропонувати канон літературної історії України, який пізніше лиш уточнювався чи доповнювався. Ідеологічний (народницький) метод не зашкодив йому встановити, сказати б, хроматичний ряд українського письменства, починаючи з творчості Івана Котляревського. Після нього, в цьому хроматичному ряду йшли найвидатніші постаті української класичної літератури Григорій Квітка-Основ’яненко, Тарас Шевченко, Марко Вовчок, Анатолій Свидницький, Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Іван Франко й ін. Крім них, звичайно, С. Єфремов бачив і кількох інших письменників, проте, менших за літературним калібром, але названі постаті в його каноні були визначальними. Такий канон пізніше підтримувало навіть модерне (філологічної школи) літературознавство в особі Миколи Зерова чи Дмитра Чижевського. Хоча на цьому (модерністському) етапі літпроцесу почали виникати й сумніви щодо його канону і, насамперед, у колі львівського літературного угруповання «Молода муза» (1906-1914) та київських критиків з «Української хати» (1909-1914). «Молодомузівці» вважали, що власне художня література в Україні розпочалася з творчості Ольги Кобилянської, а з усіх її попередників слід спочатку зняти ідеологічний аспект і лиш потім говорити про художність їхньої творчості. По-своєму їх (молодомузівців) підтримували і «хатяни»…

Художність, звичайно, головний критерій у формуванні канону літпроцесу в будь-якій країні, хоча поняття художності трактується в багатьох випадках дуже розмаїто. Вона завдавала найбільше клопоту дослідникам у визначенні канону української літератури ХХ століття. Дещо в цьому питанні пробували розібратися професори Володимир Моренець (2003) та Віра Агеєва (2012). .

Володимир Моренець у студії «Український літературний канон: міфи та реальність» зачепив і «історію питання», поміркувавши про канони з часів українського літописання, відомих поетик професури Києво-могилянської академії, але найбільше уваги приділив усе-таки канонізації літературного процесу ХХ століття. На його думку, в прозі тут слід назвати в першу чергу такі імена як В. Стефаник, О. Кобилянська, М. Коцюбинський, В. Підмогильний, М. Хвильовий, В. Домонтович, О. Довженко, Григір Тютюнник, В. Земляк, В. Шевчук... Щодо поезії, то тут, як каже В. Моренець, навіть аматору ясно, що канон – це П. Тичина, М. Рильський, М. Зеров, Є. Плужник, Б.-І. Антонич, Ліна Костенко, 1. Драч... В обох жанрах (це вже я кажу від себе) не обійтися без Григорія Косинки, Остапа Вишні, Івана Багряного, Андрія Головка, Юрія Яновського, Григорія Тютюнника, Олеся Гончара, Анатолія Дімарова, Василя Земляка, Юрія Мушкетика, Романа Іваничука, Євгена Гуцала (проза) та Євгена Маланюка, Миколи Бажана, Володимира Сосюри, Андрія Малишка, Василя Симоненка, Миколи Вінграновського, Василя Стуса, Ігоря Калинця, Тараса Мельничука (поезія)… Щодо драматургії, то тут, поза сумнівом, сприймається такий ряд: Леся Українка, В. Винниченко, М. Куліш, О. Коломієць, можливо – Микола Зарудний і ще дехто. Окремої розмови потребують твори пізньошістдесятницького призову Світлана Йовенко чи Людмила Скирда і молодших за них прозаїкиня Оксана Забужко, поет і прозаїк Сергій Жадан, поет і літературний критик Микола Славинський, поети-піснярі Вадим Крищенко і Юрій Рибчинський, драматургиня Неда Неждана та ін. Не можна тут обминути явища, котрі здобулися вже на більш-менш прийнятні означення: Київська школа поезії (Кордун, Голобородько, Рубан, Воробйов, Саченко, Отрощенко, Кир'ян, Григорів та ін.), Станіславський феномен (Андрухович, Іздрик, Прохасько, Єшкілев та ін.), нечисленний ЛУГОСАД (Іван Лучук, Назар Гончар, Роман Садловський і ще дехто). Час, як головний у всьому суддя, вносить і внесе у будь-яку канонізацію свої уточнення, але, звичайно, без тих вивертів, які в останні роки пропонує (не побоюсь цього означення) попсове літературознавство. Воно (не буду навіть називати прізвищ) пробує пропхнути в канон української літератури численні, у тому числі писані не українською мовою, саморобки, аби лиш цинічно проголосити, що в українській літературі є багато чого, «крім “Кобзаря”».

Найбільше питань сьогодні і в майбутньому постане щодо літературного канону в постмодерну епоху. Вона, як здається, затягнулася в часі свого розвитку і на зміну їй прийшов (умовно кажучи) пост-постмодернізм. Він породив чимало різних стильових утворень, серед яких, вважається, особливо помітним стає новий історицизм. Що в ньому та в пропонованих авторами різних жанрів стане канонічним, сказати важко. Наприклад, не ясно, чи зовсім відійшли в історію неокласицизм та футуризм, або чому майже зникають великі форми поезії – поема і роман у віршах. Щодо роману у віршах, то тут мабуть, останнім із могікан (даруйте за тавтологію) стане Леонід Горлач із його кількома романами у віршах історичної тематики. Домінуючою, зате, стає нині поезія «потоку свідомості» чи новелістика спогадального, скажу так, характеру. Такі жанри демонструє найчастіше молода літературна зміна, яка одержує в університетах підготовку зі спеціальності «літературна творчість» чи з традиційної «філології». Не виключено, що, можливо, проб’ються в канон трохи старші прозаїки Теодозія Зарівна та Марина Гримич, молодші поетеси Анна Багряна й Олеся Мамчич, ще молодші поетеси Катерина Калитко й Людмила Дядченко чи й зовсім юні прозаїки Світлана Вертола, Ілона Михніцька, Максим Бричка. Двері канону не догматичні; вони відкриті для всіх, кого Бог наділив літературним талантом, і хто розвиває його в освітніх центрах України чи й за рубежем. Сучасні воєнні вторгнення Росії в Україну змушують деяких молодих людей емігрувати за кордон і нам чутно, що українське художнє слово ні-ні та й озивається то з німецького М’юнхена, то з польських Варшави й Познані чи й з дальших італійського Риму та американського Нью-Йорку. Про все це, як і про інші проблеми літературних канонів, більше скажуть, думаю, інші доповідачі, які зголосилися взяти участь у нашому 23-му «Філологічному семінарі». Наприклад, зовсім молоді аспіранти Дмитро Зозуля чи Настя Маслун.

За матеріалами Центру літературної творчості НН Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка

Промоція дитячої та підліткової літератури в Україні та за кордоном: воєнні реалії

19 квітня в рамках навчальної дисципліни «Міжнародний досвід промоції літератури» відбулася плідна онлайн-зустріч студентів 4-го курсу «літературної творчості» з випускницею університету «Києво-Могилянська академія», дитячою письменницею, промоутеркою дитячої і підліткової літератури, засновницею ютуб-каналу «Зелена Білка» Галиною Ткачук.

      Фокусом зустрічі були корективи, які внесла повномасштабна війна у промоцію української книжки, а особливо дитячої та підліткової. Пані Галина розповіла про три кити «старої системи», на які спиралися гравці книжкового ринку, а також про її руйнування, або ж, точніше, переформатування.

       Згадала письменниця й про зміни, що відбулися із цільовою аудиторією, яку умовно означила першим китом. Наприклад, коли пані Галина шукала ідеї для нових книжок і проєктів, вона орієнтувалася на: колег-письменників; батьків, що постійно купують книжки, і дітей, що весь час читають; дітей, що хотіли б читати, але з якихось причин цього не роблять; і освітян – працівників шкіл і бібліотек. До кожного був свій підхід та напрацьовані алгоритми взаємодії. Минулого року ця система зазнала краху, адже багато батьків, дітей і освітян виїхали за кордон. Натомість постала проблема – як усіх їх обʼєднати, бодай ідейно, та як повернути найменших до українського контексту. Так у пані Галини виник задум підліткового письменницького онлайн-клубу «Пʼятниця. Вечір», який відбувається щотижнево за сприяння Центральної бібліотеки ім. Т. Г. Шевченка для дітей м. Києва.

       Другий кит – довкололітературні фестивалі всіх рівнів: від маститих Книжкового Арсеналу і Форуму видавців, до сузірʼя менших фестивалів у Маріуполі, Луцьку, Одесі, Вінниці, яким перші задавали тон. Згадала гостя і Дитячий міжнародний фестиваль у Львові, який традиційно проходив навесні та згуртовував усі покоління читачів.

       Третім, не менш важливим китом, були книжкові премії: Книга року ВВС, BaraBooka, Коронації слова, яка зараз, на жаль, призупинила свою діяльність. На противагу їм, неабияким стимулом стали літературні резиденції, що прихистили українських письменників. Мабуть, саме тому цьогоріч маємо майже стільки ж нових книжок, як у спокійніші часи.

       Також гостя поділилася закордонним досвідом та особливостями промоції літератури у країнах, де читання є одним із підвалин, бази, ґрунту, фундаменту, підмурку системи освіти. Крім того, обговорили становище дитячої книжки у Польщі, де не шкодують грошей на розвиток цієї сфери.

       Розповіла промоутерка і про болі української книжки на заході, точніше, нерозуміння західними партнерами її специфіки, яку ми маємо їм пояснити, а також наш брак культури перекладів, який суттєво гальмує промоцію. Хоча є і хороші новини: зараз перекладачі в неабиякому попиті, закордонні видавці укладають угоди з українськими письменниками, а де поки не можуть нічого вдіяти, то вдаються навіть до друку наших книжок власноруч!

       Книжкові блоги – те, що може об’єднати розкиданих по світу поціновувачів книжок, дієвий інструмент промоції літератури й утримання української діаспори разом. Саме за сприяння книжкових блогів відбулося представлення нової книжки Галини Ткачук «Найважливіша книжка про зуби», яке вийшло надзвичайно зворушливим.  

       «Нова система» промоції української дитячої літератури ще лише на початках свого зародження, адже досі ніхто не має чіткого бачення, як це має бути, куди йти та чим займатися. Тож наприкінці зустрічі студенти і викладачі мали можливість поділитися своїми візіями і стратегіями розвитку, а заразом і масштабування літературної промоції. Зокрема, дійшли висновку, що літературні блоги і клуби – поки найкращий формат для об’єднання книжкових сердець. До програми останнього, серед іншого, можна додати ведення соцмереж зібрання, створення мемів для обговорення книжок і поширення інформації про клуб, систему градації зі званнями, а також зустрічі із письменниками. Також доцентка кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості Олена Романенко додала слушну думку про формування культури читання для спільноти різного віку, а також створення винятково дитячого Книжкового Арсеналу, який би приділяв усю увагу саме дитячій та підлітковій літературі, а не вносив її до окремої програми, як це було зазвичай.

       Дякуємо пані Галині за цікаву розмову і сподіваємося скоро побачитися знову!

Марія Шуляк, студентка IV курсу «Літературної творчості»

Особливості перекладу нонфікшн літератури

Валерія Колодій – аспірантка Інституту літератури НАН України, випускниця ННІФ та активна перекладачка нонфікшн – була рада побувати в альма-матер хоча б в онлайн-режимі. Зустріч відбулася 20 квітня у межах дисципліни "Перекладацькі проєкти" для студентів літтворчості. 

  Гостя розповіла про діапазон нонфікшену, що об'єднує багато різних тем і жанрів. Це література не для науковців, а писана здебільшого простою мовою, для масового читача. Останні кілька років дитячий нонфікшн набрав неабиякої популярності. Валерія Колодій перекладала як пізнавальні книжки для дітей, так і біографії, книжки про дизайн, специфічні мистецькі явища, навіть в умовах відключень світла.

  Нонфікшн – це прагнення поділитися досвідом. На думку запрошеної спікерки, в перекладача може й навіть повинен бути свій стиль письма, втім він має цікаво і лаконічно донести те, що заклав автор. На початку перекладацької діяльності пані Валерія часто вживала одноманітну лексику, тому порадила студентам постійно вдосконалюватись та добирати синоніми. Словники стали окремою темою для обговорення, адже це актуально як для написання навчальних робіт, так і для професійної діяльності. Гостя поділилася одними з улюблених сервісів для перекладу й пошуку синонімічного ряду: Діккенс, Словненя, Словник Караванського, Кембриджський Словник та багато побічних онлайн-ресурсів.

  Пані Валерія часто стикалася з проблемою перекладу термінів, коли в українській лексиці їх не існувало. Кожен термін - це новий досвід. Працюючи з такими викликами, перекладачка намагається комунікувати з професіоналами в потрібній галузі, лінгвістами. Також розповіла про випадок перекладу книжки про дизайн інтер'єру, де терміни вдалося означити завдяки пошуку за зображеннями. Вона закликає до співпраці з колегами, випусковими чи літературними редакторами. Перекладач не має бути сам, адже в діалозі часто підбираються влучні терміни й відповідники. Робота в команді також пришвидшує переклад, проте важко в такому випадку домогтися єдиного стилю письма.

  Найкращий досвід колективного перекладу був у волонтерській організації. Там аспірантка мала підбирати багацько неіснуючих в Україні військових термінів, тому можливість порадитися з іншими була вкрай необхідною. Пані Валерії подобається перекладацька діяльність. Іноді, звісно, є думки займатися чимось іншим, проте очікування виходу книжки та готовий результат дуже тішать. Отже,  незабаром варто очікувати нових нонфікшн перекладів Валерії Колодій.

Олександра Стельмах, літературна творчість, 4 курс

Березнева Літературна студія імені Максима Рильського

Матеріал про засідання Літературної студії імені Максима Рильського, яка відбулася 14 березня 2023 року.

Розмова із Сергієм Демчуком навколо роману «Острів Джа» і не лише

12 квітня 2023 року студенти освітньої програми «Літературна творчість, українська мова і література, англійська мова» провели довгоочікувану зустріч із українським письменником і журналістом Сергієм Демчуком.

Творчим особам з вищезгаданої освітньої програми було надзвичайно цікаво дізнатися в лауреата багатьох літературних конкурсів про митецький шлях створення пригодницького «чоловічого» роману «Острів Джа». Звісно, у представниць літературної творчості виникли питання й стосовно самого процесу роботи над будь-якими творами.

Під час зустрічі Сергій Демчук розповів про багатоголосся та інтелектуальний підтекст, що вже стали традиційними ознаками у його книжках і не оминули роман, який обговорювали. Письменник зазначив, що теми філософського типу – це те, «про що думають та говорять усі люди, адже всі по-різному ставляться до моральних аспектів». Окрім цього, студентами була проведена паралель із «Островом Джа» та попередньою роботою автора «12 унцій любові» в аспектах спортивної тематики та чоловічого братерства зі школи, які письменник пояснив тим, що саме активний спосіб життя та дружба були середовищем, де він виріс та сформувався.

Багатьом поціновувачам творчості пана Демчука було цікаво, чи планується екранізація бунтарської книги, і якою він її бачить, на що гість відповів веселим захопленням та словами: «Це була б чудова історія, тому що це кіно не потребувало б великих грошей на зйомки. Пляж, пісок та кущі і просто актори. Таке могли б зняти молоді режисери, які тільки починають свій шлях в кінематографі». Але, на жаль, реальний острів наразі перебуває під окупацією, тож ми всі сподіваємось на скорішу можливість звільнення наших земель.

Цікаве питання поставила студентка третього курсу: «У якому з персонажів більше Вас?». Щирою відповіддю було зізнання в тому, що письменник вважає цим книжковим героєм Георгія – хоч і вважає його більш спотвореною та карикатурною версією себе.

До речі, не обійшлось і без надзвичайно важливих порад для майбутніх письменників: Сергій  Демчук поділився своїми робочими лайфхаками щодо розподілу часу та натхненного настрою для створення робіт. Він зазначив, що важливим є сам процес написання тексту і для себе він ставить за один захід (який триває рівно годину) мету в надрукування 2000 символів, але втішає студентів: «Може бути більше, може – менше. Якщо не йде взагалі – нічого страшного». Також автор поділився, що зараз пишеться набагато складніше, але він відкрив особливий прийом, який запропонував спробувати всім: писати у зошиті від руки, адже цей процес психологічно ні до чого не зобов’язує. Письменник жартує: «Станете популярними, і ваші рукописи можна буде побачити в музеї, а електронний файл у музеї не розмістиш».

Загалом, можна сказати, що конференція вийшла надзвичайно приємною та затишною: пили каву, говорили про прекрасні місця України, радилися щодо труднощів на шляху письменників, дискутували про головних героїв «Острову Джа» та залишилися дуже задоволеними результатом зустрічі із видатним сучасним автором.

Аріка Джебраїлова, студентка ІІІ курсу літературної творчості

Співпраця з Единбурзьким університетом розпочалася

    У межах угоди про співпрацю Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Единбурзького університету (University of Edinburgh) 10 квітня 2023 року відбулася лекція професора кафедри української мови та прикладної лінгвістики Оксани Ніки на тему «Українське барокове проповідництво» (Ukrainian Baroque Preaching). Як працював над текстом проповідник, які джерела використовував, як прагнув «повабити ку слуханю» – ці та інші питання відкрили новий простір для розуміння барокового текстотворення.

Організатором заходу стала кафедра зарубіжної літератури за підтримки перекладачів кафедри теорії і практики перекладу з англійської мови. Лекція звучала двома мовами – українською та англійською. Англійську версію блискуче передала магістрантка Тетяна Жабська.

Після лекції відбувся цікавий діалог про українське бароко і проповідь як популярний жанр ранньомодерних студій. В обміні науковими ідеями взяли активну участь представники Единбурзького й Оксфордського університетів. Подія об’єднала фахівців університетів України: КНУ імені Тараса Шевченка, Українського католицького університету й Львівського національного університету імені Івана Франка.

Такий формат міжнародного наукового обговорення зараз на часі, а учасники заходу сподіваються на його успішне продовження.

У Навчально-науковий інститут філології завітав Надзвичайний і Повноважний 

Посол Португалії в Україні 

6 квітня 2023 року в Навчально-науковий інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка завітав Надзвичайний і Повноважний Посол Португалії в Україні Антоніу Вашку АЛВЕШ МАШАДУ. Метою робочого візиту стало обговорення відкриття центру португальської мови й культури в Інституті філології, де чотири року тому вперше було оголошено набір на бакалаврську програму, а в позаминулому році й магістерську освітню програму з вивчення португальської філології та перекладу.

На зустрічі з Надзвичайним і Повноважним Послом Португалії в Україні Антоніу Вашку АЛВЕШ МАШАДУ від імені ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка привітала гостей проректорка Олена ДОБРЖАНСЬКА, а директор Навчально-наукового інституту філології Григорій СЕМЕНЮК розповів їм про філологічний осередок Шевченкового університету. У своєму слові Григорій Фокович зазначив, що попит на освітню програму з вивчення португальської є, студенти зацікавлені в опануванні цієї мови, тому відкриття центру з бібліотечним фондом в Інституті стане хорошою базою для поглибленого студіювання португальської.

На зустрічі з високоповажним гостем був також начальник відділу міжнародних зв’язків КНУ Роман ПЕТЮР, заступники директора ННІФ Ганна ЗВОНКО та Сергій СКРИЛЬНИК з асистенткою кафедри теорії та практики перекладу романських мов імені Миколи Зерова Оксаною ВРОНСЬКОЮ, які разом із керівництвом університету та інституту показали високоповажному гостю авдиторії, де можна облаштувати мовний центр.

Під час робочого візиту Надзвичайний і Повноважний Посол Португалії в Україні Антоніу Вашку АЛВЕШ МАШАДУ сказав, що зацікавлений у розбудові українсько-португальських зв’язків, зокрема планує у травні зустрітися зі студентами та ректором і спільно відсвяткувати День португальської мови й культури.

Насамкінець зустрічі пан Посол оглянув виставку в холі Інституту зі світлинами пошкодженого корпусу внаслідок ракетного обстрілу 10 жовтня 2022 року, висловивши слова підтримки щодо боротьби за мир.

Фото Сергія Терещенка

Надзвичайний та Повноважний Посол України Олександр Павлович МІЩЕНКО відвідав кафедру тюркології 

30 березня відбулася непересічна подія – Надзвичайний та Повноважний Посол України Олександр Павлович МІЩЕНКО відвідав кафедру тюркології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Під час зустрічі зі студентами та викладачами посол провів захоплюючу вмотивовану лекцію, в якій поділився своїм особистим професійним досвідом і розповів про тонкощі роботи в дипломатичних представництвах Австралії, Туреччини, Азербайджану та Латвії.

“Дипломат не може бути пересічним туристом, він повинен добре знати історію, звичаї та культуру країни, в якій він перебуває. Все, що ви можете здобути під час навчання – це ваш багаж”, – сказав посол, підкресливши важливість навчання та самовдосконалення.

Студенти мали можливість поставити пану послу питання та обговорити теми, що стосуються їхньої наукової діяльності і майбутніх кар’єрних можливостей. Візит такого поважного гостя став важливою подією для кафедри тюркології та Університету зокрема, а перейнятий досвід і практичні поради допоможуть здобувачам освіти розширити свої знання і розуміння культури та дипломатичних зв'язків з Туреччиною. Щиро дякуємо Надзвичайному та Повноважному Послу України Олександру Павловичу МІЩЕНКУ!

Онлайн-зустріч із Валентином Поспєловим, автором роману «Стокгольм»

«Не шаблоном іти, а створювати унікальне», – заохочує Валентин Поспєлов, письменник і музикант, студентів ОП «Літературна творчість» та інших охочих, що мали нагоду відвідати онлайн-зустріч у рамах навчальної дисципліни «Майстерня критики» 29 березня 2023 року.

Валентин відверто каже, що не планував бути письменником, поштовхом став випадок: пропозиція знайомого видавця, а потім бажання вдосконалюватися й написати справді гарну книжку. «Жанрова література самовичерпна, написати хороший твір за певними канонами – замало. Синтез жанрів єдиний можливий еволюційний процес», – позиція автора, чий другий роман не обмежується «антиутопією»: тут елементи і детективу, і фантастики, і політичного роману –  цілий оркестр жанрів, мозаїка світу майбутнього.

Привабно, що головною персонажкою «Стокгольму» є жінка патріархального світу, письменник навіть метафоризує її побут: «…Від скількох проблем в історії врятував жінок тональний крем», –  стільки речей легше замаскувати. Героїня ховає ще безліч сюрпризів, що розкриватимуться в наступних частинах трилогії.

Зі слів митця, за 18 місяців був готовий рукопис, контракт із видавцем підписали швидко – до війни. Після повномасштабного вторгнення довелося призупинити роботу. Відтак, коли Валентин одержав повідомлення коректорки щодо виправлень, перші кілька хвилин не зовсім розумів, про що йдеться, думав, може, забув плитоноски чи турнікети якісь прислати, чи якась волонтерська помилка виникла. А весь цей час коректорка працювала: «Ніщо не здолає професіоналізм».

Спосіб письма і редагування – досить аскетичний, без надзвичайних рецептів, адже кількістю деталей зіпсувати твір легко; важливу ролю зіграло навчання на політології й багаж шаленого захоплення історією, класичною літературою, живописом й кінематографом. Головним було працювати кожного дня і гарно впорядкувати робоче місце. Крім того, Валентин застосовував авторський план-метод «станцій» для кожного розділу, коли персонажі мають прибувати від пункту до пункту. Пощастило з прекрасною командою, ще й у часи, коли письменникам достукатися до видавництв досить важко. Літературному агенту Валентин написав гарний лист, а, одержавши з десяток відмов, не зупинився, і-от, агенція «Оvo» вже знаходить автору видавництво «Темпора».

Говорили і про графоманію, зокрема про її незначущість, про літературну освіту, силу уяви та смаку, навчання і бажання творити. Як каже автор: «Писати може кожен. Гарним автора робить обізнаність, чутливість до психології та свідоме письмо, коли бачиш, то можеш виправити, а коли показують, то можеш пізнати». Вдячні Валентину Поспєлову за щиру цікаву розмову, поради та особисті секрети літературної творчості.

Марія Ставісюк, студентка 3 курсу літературної творчості

Το Μέγα Πανελλήνιο: досвід навчання на програмах новогрецької філології 

Протягом останнього березневого тижня в Центрі елліністичних студій та грецької культури імені Андрія Білецького відбулися дві зустрічі, на яких студенти обмінювалися досвідом навчання на різних програмах новогрецької філології. 27-го березня на зустрічі зі стипендіатами програми «Ясон» Салоніцького університету імені Арістотеля, студентками 3-го курсу М.Казанцевою, А.Остапчук, І.Смаровоз майбутні неоелліністи довідалися про особливості інтенсивного курсу з вивчення новогрецької мови, можливості (плюси та мінуси) дистанційного навчання в грецькому університеті. Також студенти обговорили можливості участі у міжнародних волонтерських проєктах, які функціонують в Греції та на Кіпрі.

Випускниця нашого університету (бакалаврська програма з новогрецької філології) Анастасія Череда на зустрічі 29 березня зі студентами-неоелліністами розповіла про особливості вступу до німецьких закладів вищої освіти, структуру, склад і зміст навчальних дисциплін та форми навчання у Вільному університеті Берліну, зокрема, функціонування системи вільного вибору дисциплін в контексті асоціації берлінських університетів, форми проведення іспитів з неоелліністичних дисциплін та написання іспитових дослідницьких робіт, діяльність студентських спілок та значення позааудиторних заходів для набуття додаткових знай та умінь, принцип роботи університетської системи пошуку роботи для студентського працевлаштування під час навчання.

Неоелліністи КНУ планують організувати кілька спільних заходів із берлінськими колегами.

Офіційне відкриття Центру українського перекладу Всесвітнього синологічного центру 

24 березня Всесвітній синологічний центр Пекінського лінгвістичного університету відкрив Центр українського перекладу. Голова Всесвітнього синологічного центру, директор Науково-дослідного інституту «Один пояс, один шлях», на церемонії відкриття вручив грамоти про призначення експертів з українського перекладу. Керівником Центру українського перекладу Всесвітнього синологічного центру став Олександр Гончаренко – директор Інституту Конфуція Київського національного університету імені Тараса Шевченка, який також брав участь у церемонії відкриття в онлайн-режимі.

Центр українського перекладу Всесвітнього синологічного центру сприятиме розвитку співпраці між Україною та Китаєм у гуманітарній сфері, поглибленню взаємного розуміння культур двох країн та підтримці дружніх стосунків між народами. 

世界汉学中心乌克兰语翻译中心正式揭牌成立 (qq.com)

https://mp.weixin.qq.com/s/8IfjCPdOgysB_jkgcVbVRA

Вітання директора Григорія Семенюка з нагоди Дня філолога!

Шановні колеги! 

Щиро вітаю з Днем філолога 

в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка!

У календарі філологів багато свят, але в березні є одне особливе – День філолога в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Це свято наше, філологів-шевченківців, засноване професорами тоді ще філологічного факультету – Арсеном Іщуком і Павлом Федченком,  імена яких разом із Михайлом Максимовичем, Миколою Дашкевичем, Володимиром Перетцом, Леонідом Булаховським, Юрієм Жлуктенком, Михайлом Грицаєм, Іллею Кучеренком та багатьма іншими видатними філологами й педагогами золотими літерами вписані в історію університетської філології, академічні традиції якої шануємо, плекаємо й розвиваємо.

Для нас, шевченківців, бути філологами гордо, а особливо в час війни, коли тримаємо філологічний фронт, щодня захищаючи наше українське Слово, відстоюючи національну гідність та право на самовизначення. Ми не лише плекаємо українське, а популяризуємо його у світі, розповідаючи, що українська – мова людських цінностей, інтелектуального потенціалу, вольового суспільства. Як казав Шевченко, і свого не цураємося, й чужому навчаємося, будуючи мовні містки порозуміння з іншими народами. Саме володіння мовами сьогодні допомагає знайти підтримку й однодумців щодо утвердження миру у світі. Ми пишаємося тим, що наша праця в царині філології відкриває нові духовні обрії, допомагає сучасному суспільстві орієнтуватися в просторі знань та інформації, протидіючи втраті національної ідентичності, на яку посягає вже не одне століття країна-агресор. Переможемо, бо наше Слово – зброя, якою стріляємо цільно! 

У наше професійне свято щиро дякую колективу за щоденну працю і виховання нових, націєзорієнтованих поколінь, для яких стояти на варті культурних і духовних  цінностей, зберігати їх є честю.  

Бажаю незгасимої любові до Слова, цікавих відкриттів, значних досягнень у професійній діяльності. Зичу щастя людського й натхнення, і, звичайно, здоров'я та Божого благословення кожному з нас!

Разом до Перемоги й успіху! Слава Україні!

З повагою 

директор 

Навчально-наукового інституту філології                              Григорій СЕМЕНЮК

Профорієнтаційна робота зі старшокласниками триває!

22 березня відбулася профорієнтаційна зустріч представників кафедри германської філології та перекладу з учнями та вчителями спеціалізованої школи № 92 міста Києва.

Під час зустрічі учні школи розповіли про історію та сучасність свого навчального закладу, а завідувач кафедри германської філології та перекладу Олександр Стасюк та асистент кафедри Михайло Сайко поінформували про актуальні освітні програми, за якими викладаються німецька і шведська мови в Навчально-науковому інституті філології. Після цього студенти бакалаврських освітніх програм кафедри Еліна Вергелес, Анастасія Сочивкина та Олеся Котяш поділилися своїми враженнями щодо вивчення німецької та шведської мов в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. У свою чергу, представники студентського парламенту ННІФ Софія Никитюк і Яна Федосик розповіли про свій досвід участі в роботі студентського самоврядування.

Наприкінці зустрічі учні школи та студенти університету позмагались щодо рівня знань культури німецькомовних країн, взявши участь у вікторині.

ЛЮТНЕВА ОНЛАЙН-ЛІТСТУДІЯ: СЛОВА ПАХНУТЬ ДИТИНСТВОМ, СВІЖИМ ХЛІБОМ ТА ЛЮБОВ'Ю

Такі мотиви й теми переважали в нових творах, що їх читали студенти Літстудії імені Максима Рильського Київського та інших університетів України і зарубіжжя. Модерував зібранням  староста Літстудії Антін Іщук, ініціативу підхопили Максим Бричка і Микола Третяк з Кропивницького, потім долучився недавній випускник студії Дмитро Луняка, за ним – першокурсниця Літтворчості Валентина Градишин, потім – випускниця 2019 року Лідія Мітрова (Мюнхен), яка прочитала прозовий етюд колишнього літстудійця Ігоря Мітрова, потім – перекладачка Аліна Супрун (прочитала і "свій", і перекладний твір)… Збагатили зібрання Надія Єриш (КНУ), Катерина Дюкова (КНУ), Валерія Олійник (КНУ)… Долинув голос і з Варшави (професорка університету Валентина Соболь та її аспірант), і ще раз – із Кропивницького (професор Центрально-українського університету імені Володимира Винниченка Григорій Клочек). А коли дійшла черга до лірики від Валентина й Валентини, вірш Юлії Гупалюк прочитав Антін Іщук; було згадано «Чорні очі» Євгена Гребінки (переспів М. К. Наєнка), всі пошкодували, що несподівані проблеми зі світлом не дали змоги приєднатися до студії Марійці Ставісюк, як і студійцям з Полтави, з Дніпра та Черкас... Відбулася презентація і книжка патрона студії Максима Рильського «Співучий Києве, дитя живих століть», яку впорядкував і видав його внук Максим Георгійович Рильський.

Першим читав свої вірші Антін Іщук.

* * *

цей промінь

обличчя ділить на до і потім

ця крига невдовзі скресне

цей світ — ворота

цей вітер знов обіцяє вéсну

менé знов ділить мене він ділить —

безликий месник.

ця сіль на рану

ця сіль — мій ранок

мій месник — тесля

привіт мій тесле

а я не лялька не буратіно

я не колода я дико мерзну

у кризі світу.

неправда — каже —

що крига скресне

я ключ точу́

я небесний тесля

а я почув

що сказав мені цей безликий голос

і я знавіснів

і його почув навіть клятий холод

і ворота-світ

у широтах цих

напинають морок

а мій ранок ніч

а мій тесля мовить

* * *

ти малюєш міст від долонь до сліз

і на тім мості світло й тіні.

я накреслю день і закреслю злість,

і, можливо, так будуть зміни.

за вікном — гроза, падають зірки,

падає мольберт, рветься голос.

стіни із іржі: стій і не торкнись.

в душу входить страх, наче ворог.

на портреті ніч, стомлена, сама,

бо ніхто її не послухав.

розділи цей хліб і налий вина,

і стели слова, наче сутінь

запали цей день, що настав оце,

зіркою з небес, наче жаром.

намалюю дім, де любов тече;

наша даль і тінь тихо тануть.

так буває, знай, падають дощі,

трощать горизонт, мучать душу.

так буває, знай, хтось любив тебе,

малював, та світ занедужав.

так розбив цей дощ наш з тобою дім;

дах знесло мені, не будинку.

так буває, що ти малюєш біль,

що життя твоє — поєдинок.

Наступним зачитав оповідання Максим Бричка.

ЗЕМЛЯ: ХЛІБ

У поті свойого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, і до пороху вернешся.

Буття 3:19

Ти пахнув хлібом відколи заквилив у шкарубких руках повитухи. А, може, ще до того. Усі діти пахнуть по-своєму: той – спілими яблуками, що от-от падуть у траву, хтось – медом і молоком, дехто пахне ранньою вишнею. Ти ж з’явився на світ із хлібом і з першим віддихом пахнув ним. Ще над піччю гуснув вологий дух поту й бився об сволок крилом крик твоєї матері, та, вистромивши кутик язика, баба зачула свіжий смак хліба перш, ніж побачила тебе. Пахло оселею, домом. Житом і пшеницею. Піччю, теплом, тілом.

Хрестили тебе після жнив. Священник записав твоє ім’я в пожовклій метриці, сторінки хрускотіли від часу й пахли терпким ладаном. (Мине п’ятнадцять чи двадцять років і сорок першого над селом ще довго осідатиме легенький попіл церковних книжок. Букви осідатимуть у городах, імена налипатимуть на стріхи, падатимуть у криниці. На чиїйсь стрісі причаїться обвуглений клаптик твого ім’я, раба Божого. Кажуть, того року всі ластівки випурхнули з-під стріх і лелеки позлітали з хат.)

Ночами глухо гупали яблука в садах, мов хто струшував їх на незримі шибки в землі. Побілені від перших зазимків голови мальв, синюваті, наче хотіли злитися з твоєю хатою, ніби вростали в причілок. Мати пригортає тебе до пазухи, ти прикладаєш долоньку. Відтак стуляєш оченята, злегка поплямкуєш і звідти, з ирію, чи зі сходу, чи з сусіднього кутка, прилітають гулі, всідаються на воротях у червоних чоботях, а-а-а-а, люлі-люлі. Мати всміхається в твоє сонне личко, махає гачкуватим пальцем на котка сіренького – бодай не збудив, осоружний, і поглядає на ікони. Там, на покутті, під самою стелею, айстрочкою блимає лампадка, дивиться іконними очима добрий Бог і все бачить: перші невлежані яблука з зеленкуватими клинцями, вихололу за ніч піч із зіницями жарин, кілька житніх крихт на шерехуватому столі, тебе сонного, твої сни дитячі, матір. І коли їхні очі збігаються, вона пошепки просить: "Хліб наш насущний даждь нам днесь". У хаті пахне тобою, пахне хлібом. Пахне хатою. І добрий Бог дивиться – і все бачить.  

Батько зняв із кілка колиску. Ти виріс із полотняної льолі й вечорами мати приставляла блимавку впритул до шиття й ткала більшеньку сорочину. Тобі вже давали потроху їсти хліба, скорше, надкушувати, батько ще примовляв, усміхався западинками у щоках, "наша Гапа хлібчик лапа". Ти ще мало тямив, хто така Гапа, чому вечорами миготить тільки каганець і від того в печі шурхотять і говорять тіні, а вдень світить сонце й тіні лізуть під стіл або вислизають у сіни.

Батько поглядав, як ти гойдав ноженятами на лаві, як миготять зчесані, мов надбиті яблучка, коліна і рожеві рибки литок. Він пильно дивився на скибку біля тарелі, вдивлявся сірими очима, й довго, ще й по обіді, усміхався. До тебе, до хліба. Батько знав чим пахне дім, де добрий Бог, твій Бозя, і завжди знав звідки надійде весна – з нею полегшає. Усе життя знав більше. Якось він раптово вбереться в сивину, наче осінній птах, приляже на лаві перепочити й тихо переставиться. Ніби знав, куди відлітають птахи.

У тридцять другому хліба не було. Приходили якісь люди, хтось штовхнув на порозі матір, вхопилася за одвірок, хтось лаявся чи кричав на подвір’ї. Під вікном хоркнув кінь та ще й у саму шибку, аж помутніла. Ти чув, як цвьохнули коня, підвода затряслася, а матір так і стояла на порозі заціпеніла, мов ті люди щось виштовхали з неї й навіки повезли з собою.

Хата пахла хлібом, але хліба не було.

У вісімнадцять тебе забрали в Німеччину. Вагон смердів сечею й потом. Вівчарки – schneller! – захлиналися – schneller! – біля самих ніг –  schneller! – силкувалися вхопити – schneller! – за п'яти. Рідка юшка й зрідка кусничок хліба, ма’ть на палець, пальчик, з остюками. Хліб із хрускотом на зубах.

Ти вижив. І був довгий шлях додому. Мати посивіла й невидимий тесля зрізьбив її сухеньке личко. А невдовзі, ближче до морозів, прийшла жінка. Пахла любистком, чебрецем, настояною на росах м’ятою. Та жінка стала тобі дружиною. І пахло хлібом. Пахучим, теплим сонцем, що м’якшає на язиці, присмаком, що ніколи не вибуває з пам’яті. Припечатав себе до душі й залишився з тобою до скону.

Сорок восьмий був голодний. Краденого колгоспного барана сусід зарізав уночі, крий Боже, аби хто спіткав. Приніс у пазусі і поклав тобі на стіл. Відкопували мерзлу картоплю, буряки. Перебивалися маторжениками з дрібкою прілого зерна.

Мине тридцять, сорок, п’ятдесят років і онуки, правнуки розпитуватимуть тебе про війну, голод, Німеччину. Ти щоразу скрушно хитатимеш головою, очі шукатимуть чогось, бо ж ну шо розказувать война як война голод знаєте був не було шо їсти да-а було всякого тоді. Я дивуватимуся, що ти так куцо розказуєш, бо у кіно й книжках інакше: кров, смерть, удови, опухлі діти. Але ти більше мовчав, ніж говорив.  

Ти ніколи не залишав на столі недоїденого хліба чи навіть крихт. Мені, малому, це теж видавалося химерним, бо ж крихти, як крихти – ні собі, ні людям. Та ти згортав їх у долоню якось особливо ретельно, побожно, всі до одної. Може, подумки промовляв "хліб наш насущний даждь нам днесь", може, мовчки щось нагадував, тому й мало говорив. Але багато усміхався.

Ти досі пахнеш мені хлібом і хмаринкою "тройного" одеколону на день народження. У твоєму обличчі я бачив літопис життя, хоча ніколи про це не казав тобі. Над сивими, ледь видними бровами, врі́залася зубцювата колія потяга, що в вісімнадцять забрав тебе в Німеччину. На правій щоці сиділа твоя посивіла, сухенька, як сушена грушка, мати й досі ткала сорочку. Над зморшкуватими губами жінка, що прийшла взимку й пахла любистком, чебрецем, настояною на росах м’ятою і досі, крізь сон і в безсоння, подеколи торкалася твоїх уст. А в твоїх очах було найбільше – довга вибоїста дорога додому, зарум’янена скраєчку паска, синюваті голови мальв і вісімдесятирічна пам’ять, бодай би залити її слив’янкою чи втопити навік у чарці. 

Кажуть, усі діти пахнуть по-своєму. Ті пахощі лишаються з кожним на все життя. Їх нікуди не забереш і нічим не зітреш, не змиєш.

Мій прадід пахнув хлібом. Хлібом, що так і не зачерствів. Хлібом життя, хлібом пам’яті.

Антін Іщук зачитав вірші  Юлі Гупалюк, яка була присутня на засіданні, але через хворобу горла не могла говорити.

***

і розходиться небо — народжує дівчинку

з ніжно-чорним поглядом і

губами-рисочками 

вона дивиться у глибоку пустку

цього напівголого світу

дивиться і не розуміє —

навіщо їй тіло

навіщо їй мама-небо

яка із початку вже мертва.

  роздирають пташині зграї

  холодний січневий день

  дівчинка ходить — висока

  і гостра як місяць у  сині

  липневі ночі

сльози її не солоні — а жовтогарячі

із присмаком стиглої дині

саме тому вони їй

на сніданок

обід

і вечерю.

     напинає себе ніби хустку

на розсип життєвих доріг

згадує день своїх народин

і сміється до мами-неба:

"ма

 я зламала цей час

 і зламала себе

      і до тебе не дотягнутися

   забери мене — вже..."

і у відповідь —

 злісно хлюпоче   злива

   що змиває

цей ніжно-чорний погляд

до прозорості

  найпершого її січня

до початку

  до вічно живого серця

  кольору антрацита.

* * *

давно нам не снилося літо

із незастеленими столами

перестиглими жменями абрикосів

і недопитими винами

що лишають тоненьку плівку

спокою в горлі.

давно ми не чіпляли

незасмаглі тіла на

кілки під сонцем

аби бути на смак терпко-оливковими

   цілуватися

     під полущеним небом

  яке перекидається день у день

   до гіркої

   попелястої осені.

давно нам не снилися ми —

  лише хвіртки до наших тіл

  тужливо скриплять

   і  згадують

   як ділилися м'якушем

   слів

   як втрачали це літо

   із кожним дощем

   збирали  чудернацьку

   прив'язаність

   у вІдра

   пили цю солодку воду

   і щоразу тікали від своїх голосів

   таких вже нерідних

           як і від рваної

пунктуації того літа —

    синьоокого й щоранку п'яного.

Аліна Супрун

Часами самої любові замало

Не хочу твоєї любові.

Я не хочу боротися за твою душу.

Але борюся.

Не заради тебе. І не за того, ким можеш стати.

Борюся, бо така вже у мене вдача. Мій спадок, що тече в жилах.

Твої демони, схиливши коліно, приймають мене за рідну.

За мною, однак, є вибір.

Не хочу бути такою.

А ти?

Приймеш те, що часами самої любові замало?

Чи будеш доводити із питомою тобі пристрастю й пориванням, що твоя любов здолає усе?

Мені від тебе нічого не треба.

Ні любові, ні змін.

Й не прошу проганяти демонів.

Ти мусиш зробити це сам, коли будеш готовий.

Я знаю, хто ти. З самого початку знала.

А ти знаєш, що завше борюся я до кінця.

Тепер же хочу, щоби ти знав: це я вибрала тебе своїм ворогом.

У цьому немає заслуги долі.

Я. Винувать мене. Так буде легше пустити кров.

Хочу, щоб знав, що тобі прощаю.

І що я не здамся.

Валентина Градишин

Не хочу!

Я не хочу нікуди йти,

Я не хочу нічого робити.

Зруйнувати би всі мости,

Тектонічні розсунувши плити.

Я не можу затримати час:

Він мене забирає з собою.

Тільки мить збережу прозапас,

Тільки мить, що здавалась добою.

Я не вмію збиватись з путі,

Хоч вона, як завжди, не для мене.

Сумніватись в своїм почутті

Не зумію, хоч зірвуться вени.

І з чи з відлигою розтану,

Чи повернуся із весною,

Торкнеться холод мого стану –

І знову хочеться до бою…

                           13.02.2023

Зустрінемось

Нехай зустрінемось сьогодні

Хоча би тут, поміж рядків.

І долі наші хай не згодні,

І хай ти цього не хотів.

Поменше букв, поменше фраз,

Побільше тиші поміж нами.

Хай поговоримо не раз

Без слів, спокійними серцями.

Я все тривожусь: як ти там?

Вже й світло гасне за тобою…

Чи ти, як завжди, сам на сам

Живеш морозною зимою?

Я все тривожусь: як там ти

В ці хмарні дні, в ці темні ночі?

Горять неспалені мости,

Коли заплющую я очі.

Та ти не скажеш… Хай, мовчи:

Ми говорили в сновидіннях.

Хоч плач, хоч смійся, хоч кричи,

А ти мій біль й моє спасіння,

Мій сум, мій страх, моє життя,

Зворотній бік в моїй медалі…

Як важко берегти слова,

Які ми так і не сказали!

Мовчи, мій соколе, мовчи,

Я і без слів тебе почую.

В моїх надіях гаснеш ти,

Я тільки в них іще існую…

Чи ні? О, диво, я живу!

Крізь павутиння злої ночі

Я прокидаюся зі сну,

Хоч по дитячому не хочу

Я власний руйнувати слід

Від своїх рук, і нам вдалося…

Яке оманливе життя

Й солодкий сум моєї мрії!

Чи є від цього вороття?

Бо я ж не знаю, я не вмію…

Та я, хай боляче, живу,

Самій собі я не дозволю

Втопити в сірому далю

Своє життя і свою долю.

Хай буде так, хай бачить Бог:

Тебе я в серці залишаю.

Але, на жаль, ніколи вдвох

Я більше нас не уявляю.

       24.12.2022.

Дмитро Луняка

* * *

Любов помирає уже вчетверте.

Виношу її, як обридле сміття.

Я так утомивсь від хронічної смерті,

Як пес, по віршах кістки розтяг.

Сиджу на могилі, справляю тризну,

Навколо - суцільний густий туман.

Війна ще триває. Горить Вітчизна.

Сержант вибиває із мене обман,

Що десь є любов - як читалось в книгах,

Як мріялось в кращі мої роки...

- Якщо не їбуть, то ногами не дригай,

Тут, брате, між нас не горять зірки.

Куди! Витирати багно просили...

Я лізу в бліндаж під слова незлі.

Не всім же літати в Повітряних Силах,

Комусь треба повзати по землі.

А крила ж уперті! Горять літати,

І знову риму пишу якусь.

Нічого.

Здохне любов уп'яте –

Покину мрії та оженюсь.

* * *

Як звичайне у серпні –

Жнемо і кладемо покоси,

Одягнувши сполохану смерть в камуфляжне трико.

З вогняної бавовни цигарку запалює осінь,

І повільно рушає з колоною хмар на Джанкой.

- Цього літа громи не затихнуть до першого снігу, -

Каже наш командир. В нього досі ще лютий, зима...

Перегортую мовчки свою ненаписану книгу.

За кохану радію - хоч з іншим, та вже не сама.

Муза вперто не хоче мені на коліна сідати,

На байдужість мою затискає до ран турнікет.

- То нічого, - говорить, - побігаєш старшим солдатом,

А колись на надгробку підвищать до рангу "поет".

Муза піде, а ми

За сигналом, немов за потопом,

Біжимо по тривозі, аж вітер нервується наш.

Розцвітає бавовна. За хвилями жде Севастополь.

Осінь курить цигарку і дихає в мокрий бліндаж.

* * *

Ніч минає. Світ у зорях видно.

Автомата скину із руки.

Віз Великий запряжу й поїду,

Там, де ти від самого обіду

Цілий день сапала буряки.

Втомлена, ти спатимеш в кімнаті.

Я понад селом через зірки

Десантуюсь тихо на канаті,

Обережно, щоб не потоптати

Сапані тобою буряки.

Бурякові паростки зігрію

Всім теплом, що в моїх віршах є.

І у сон тобі напишу мрію,

Доки б'ється в грудях і зоріє

Бурякове серденько моє.

Між лопат і сапка спить до рання.

Сниться сапці ще твоя рука.

В Києві, в найкращім ресторані,

Я тобі замовлю на сніданок

Лиш один салат із буряка.

На добраніч, Христю! Хай тривога

Не обірве сни твої тривкі.

Ми ракети зіб'ємо для того,

Щоб відсвяткувалась перемога

І росли у полі буряки!

* * *

Ждемо удар.

По дощовому склі

Стікає крапля світового болю.

Кричить від нього музика землі,

Прильотами записує бемолі.

Промежи крапель ходить вітрюган,

Витворюючи образи із мряки.

Приходять друзі.

Туляться до ран

Моїх розлук, і зрад, і переляків.

Метелики із пам'яті летять

На спогад, що тепер мені за свічку.

І спалахи минулого життя

В прицілі витанцьовують з незвички.

І де ви всі? Живі і неживі,

Кохані і ненависні раніше,

Вливаєтесь у рани ножові

І кров'ю переходите у вірші.

Ви стільки зим і літ перебули!

І, перш ніж і мені замкнути коло,

Повільно воскресаєте із імли,

Аби не повторитися ніколи.

* * *

Любов - двохсота. Більше не питай.

Я тяг її, поки лишались сили.

Вона стікала світлим болем та й

На мить іще побачитись просила.

Ти не пустила навіть на поріг.

Не підійшла. Бо соромно до мене.

Той бій зі смертю я не переміг,

І ось любов - двохсота і студена.

Я не втечу. Душі ні круть, ні верть.

Криваві сльози важчі за солоні.

Подумаєш? Чого ця варта смерть,

Коли довкола гинуть батальйони?!

Почесна варта спогадів німих

Несе труну. І добре, що не гірше.

Хтось на дорозі перехрестить їх.

Любов із гробу воскресає віршем.

Микола Тритяк

***

схоже, ми тільки ускладнюємо все:

відгороджуємось,

замикаємось,

розвиваємось?

дурниці

пишемо зізнання олівцем,

аби потім стерти

складаємо плани на рік,

проте там третина – непотріб

емоції мов на базарі роздаємо

і сидимо знесилені з порожнім кошиком

вимальовуєм примари

хоча могли би Сонце

за вікном – Хмари

тому меланхолійний досі

досить!

досить!

…може, справа у віці

чи у періоді в житті?

півжиття зважай на дрібниці

другу половину – збережи!

душею – лети,

а тілом – загинайся?

друге півжиття

з четвертинкою щастя –

така собі акція

на запізніле прояснення.

ти теж перед сном

згадуєш «її» і «себе» як «ми»

перевертаєш світ, за ними тіні

може, створюєш свій,

хоч днем готовий був

спалити кожну травинку

і гепнути тваринку

бо якась людинка щось

буркнула вслід тобі

нещасний ходиш у біді

на одвірку шинку…

чи абсолютно, чи відносно все

їй-богу, не знаю

на якому півжитті часом заблукаю

чи блукаю досі

досить!

досить!

…до безтями любимо –

голова аж обертом,

але так само

роками ненавидимо

засуджуєм і… молимось

в якесь із півжиттів

за нас

(бідних і знедолених)

що самовільно позбулись

і спокою

і щастя

зважайте це синоніми

антоніми до хаосу

до радості – пароніми

(десь чулось, та не те…)

зламалась людська логіка,

а з нею і усе

роками побудоване

хвилею несе

у безодню неосяжну

і що тут вже підкажеш

як сказано усе

не досказано ще більше…

***

Ти, бува, проступаєш у пам’яті випадково:

Як розводи на склі,

Освітлені Сонцем,

Як хвильки по воді

В тихому морі,

Коли ледь-ледь подуває вітерець.

…Мені здається, виставі кінець,

Та беру квиток на наступний сеанс,

Навіть місце бронюю те саме.

Хоч ми на відстані повсякчас

І голів поміж нас вистачає,

Та людей вже нема –

Ми одні в театральній залі.

Раніше дурні співпадіння

Тепер сподівання,

Що так має бути

І судилось зарання

Нам удвох щось утнути,

Забувши про будні,

І розподіл на дні позабути.

Хай випадковості ведуть, нехай.

Звиклось вже підкорятися їм.

І, повір, знайшовши Ґрааль,

Перед нами відкриється світ

В первісному задумі –

В безпечному трюмі

Посеред шторму і бурі

У тихій зажурі

За втрачені дні.

Нас колисають,

Нас обплітають

Хвиль язики.

Олексій Долгульов

* * *

Піду гуляти без шкіри

Хай куці шпилі асфальтної готики

Щільно впиваються в м'язи

До серця однаково більше метра

Піду ногами із кров'ю-бензином

Живий організм не працює без палива

В цьому ми майже машини

Голі громіздкі та штучні

Піду по вулиці гордо

Й сива бандура зими

Обвіє втомлене м'ясо холодно

Протонізуючи ляпасом стиглого сорому

Піду оголеним нервом

Без права на постіль і пломбу

І буду мовчати

Щоб натовп чув музику в моїх навушниках

* * *

Мить потонула в нафті

Дротом потужним зашила

Легкі жалюзі

Таких втомлених білих очей твоїх

Ніжно

Дріт поцілує важкий апарат

Який іноді кличуть пам'яттю

Іноді кличуть

Щоб відгукнувся

На берег

На берег пустельний

Виплив

Маленьким екраном

Той чоловічок

Що хоче

Поспати до ранку

Пищати з народження

Пити ромашковий чай із калюжі

Збирати папери до купи

Одна купка

Друга

Третя

Сміятися на обід

Плакати на вечерю

Плакати перед сном та

Сміятися до півночі

Й спати

Міцно

Зі смаком

* * *

Ще трошки

І я б не помітив

Що ми померли сьогодні вночі

Стільчик все так же

Тріщить

Підбираючи акорди її кашлю

Але зображення

Достойно кладе на лопатки звук

Будь-який

Чи то варнякання голих стін

Чи то регіт порожніх полиць

Чи то картаве хрипіння матрацу

Зображення

Таке прекрасне

Що його неможливо забути

Мов п'яні децебели

Її подиху

В хорі глухого ехо

Яке так невдало

Програло війну зображенню

Що аж підняло себе на сміх

Голосний та глибокий

Мов оперне вібрато її серцебиття

Що ридає

Так відбувається

Тріумф

Так відбувається

Фіаско

Та й так звучно

Що можна забути

Що сьогодні вночі хтось помер

Як добре

Що я не спав

А лише дивився

І слухав

* * *

У масштабі кімнати

Я дико завию обірваним дротом

Зі струмом

Суворим і ніжним

Мов крик задубілої в лісі гітари

Це вже не поле навколо

На ньому не виросте ліс