Новини

«ВІН ЛЮБИВ ВАС УСІХ ТА НАЙБІЛЬШЕ ЛЮБИВ УКРАЇНУ» 

Ці слова з пісні, яка супроводила в кращі світи відомого співака Назарія Яремчука, можна повторити і стосовно Юрія Мушкетика. Вони стали своєрідним символом   урочистого заходу, присвяченого 95-м роковинам від дня його народження. Видатний письменник, студент і аспірант Київського університету,  багаторічний голова Національної спілки письменників України, Герой України зібрав у Національному музеї літератури України численних шанувальників його творчості, відомих діячів культури і мистецтва. Взяв участь у заході і Центр літературної творчості НН Інституту філологіїКНУ імені Тараса Шевченка.  Звучали спогади, аналітичні роздуми про його романістику, а також уривки з його прозових та мемуарних творів.

Нинішній Голова НСПУ Михайло Сидоржевський у своєму привітальному слові особливу увагу приділив плідній багаторічній роботі Юрія Мушкетика на посаді голови спочатку київської, а потім всеукраїнської письменницької організації.  Йому  довелося вести цей корабель красного письменства ще й через рифи радянської епохи, а далі – бурхливим морем періоду становлення та розвитку незалежної української держави. На жаль, як зауважив Сидоржевський,  у наші часи НСПУ переживає дуже складні – воєнні та інші виклики часу та зумовлені ними несприятливі умови для розвою літератури. Називаючи особисті якості Юрія Мушкетика як видатного митця та непересічного організатора письменницького процесу в Україні, М. Сидоржевський відзначив блискучі організаційні здібності письменника та великий літературний спадок, що не втрачає свого культурного значення до наших днів.

З особливою увагою присутні зустріли виступ директора Інституту літератури імені Тараса Шевченка академіка НАН України Миколи Жулинського. Засвідчивши  особисту дружбу з Юрієм Мушкетиком, часті зустрічі з ним у письменницькому містечку  Конча-Озерна, М. Жулинський  детальніше спинився на аналізі декількох відомих  творів Юрія Мушкетика  В них з особливою художньою силою віддзеркалився його непересічний талант, патріотична громадянська позиція, вболівання письменника за долю України, її мову і націю, як джерело загальнолюдських цінностей  та чеснот. Серед цих творів багатою палітрою смислів окреслив академік  такі злободенні і нині оповідання як «Суд над Сенекою» (проблема у протиріччі між прекрасними словами народних обранців і їхніми реальними вчинками), «Жовтий цвіт кульбаби» (трагедія історичного забуття письменників, які втратили свою національну ідентичність), численні історичні романи, в яких окреслені шляхи руху України до її незалежного, державницького існування.  

Виразного  громадського забарвлення урочистий захід набув з виступом уповноваженого  із захисту  державної мови, політика, науковця, громадського діяча Тараса Креміня. Його батько – поет Дмитро Кремінь – особисто знав Юрія Михайловича і високо цінував його творчість.  Омбудсмен наголосив на вагомості творчої, політичної та загальногромадянської спадщини Юрія Мушкетика як послідовного захисника української мови та культури. Він відзначив, що вболівання митця за мову як підложжя  української державності наскрізною ідеєю пройшло крізь прозу, вірші, а  головно – численні публіцистичні твори, які він написав ще в совковий період та зміг опублікувати лише згодом. Тарас Кремінь, вповні усвідомлюючи вагу літературно-громадського доробку Юрія Мушкетика для нинішнього і прийдешніх поколінь українців, закликав присутніх долучитися до процесу вшанування пам’яті Юрія Мушкетика шляхом участі в голосуванні КМДА щодо  перейменування його іменем однієї з київських вулиць, а саме  російського поета С. Єсєніна.

Присутні радо зустріли також виступ доктора філологічних наук, літературознавця, журналіста, професора, директора Центру літературної творчості НН ІФ КНУ імені Тараса Шевченка Михайла Наєнка. Він є автором ґрунтовної, нещодавно опублікованої  книги спогадів про українських шістдесятників  («Шістдесятники і “любов моя люба”») та  книжки з аналізом творчої спадщини письменника («Юрій Мушкетик: обраний дорогами»). Натхненний щирою  дружбою з митцем, професор розглянув творчу спадщину письменника в контексті історичних та сучасних подій, служіння письменника Істині і Правді,  що особливо важливо для всіх нас у нинішні часи боротьби проти  російської агресії. Професор згадав і таке спільне з Юрієм Мушкетиком  державницьке починання як відкриття спеціальності «літературна творчість», у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, Ця спеціальність нині відзначає своє чверть столітнє функціонування, а здобули її вже понад півтори сотні випускників Київського університету. Серед них близько тридцяти вже стали членами НСПУ та інших літературних організацій. Деякі з них уже відзначені державними преміями України (імені Лесі Українки та імені Максима Рильського) і номінувались на найвищу в Україні літературну нагороду – Національну премію імені Тараса Шевченка.

Доречним було прочитання нинішньою студенткою спеціальності «Літературна творчість», старостою Літературної студії імені Максима Рильського Ванею Вінською акропанегірика, який в один із недавніх ювілеїв Юрія Мушкетика створили члени кафедри теорії літератури і літературної творчості. Вона в університеті була випусковою для студентів цієї спеціальності. В цьому акропанегірику прозвучали назви кількох визначальних для Юрія Мушкетика творів та пройнятий він щиро професійною увагою до цього видатного майстра сучасної української літератури:

Ювілейні турботи Сізіфові:

Розганяється брила згори —

І здається вже ледве не втіхою

Й те, що «Болем» було до пори.

Ми Героєві вшкварим осанночку,

Утнемо калинові мости,

Шугонемо в захмар’я, в нірванночку.

Камінь треба котити, брати.

Ех, Елладо моя степовиченько,

Так ми любим тебе зусібіч,

Ич, пашить у зеніті об личенько –  

Камінь сонця, «Яса», ясна річ!

Високошанованим автором привітального слова  став генеральний директор харківського видавництва «Фоліо» Олександр Красовицький. Він видав і перевидав чимало книг  письменника, серед яких –   повісті останніх років життя «Іду на Ви» та «Довга дорога у безвість». Уже посмертно були опубліковані в цьому видавництві і спогади Юрія Мушкетика «Дороги, які нас вибирають» (2019), до яких увійшов і твір «Маруся Чурай». Олександр Красовицький зачитав зі спогадів щемний уривок – слово про матір Юрія Михайловича. Видавець познайомив присутніх з діяльністю видавництва, спрямованою на популяризацію української літератури, зокрема сучасної, а ще анонсував видання в майбутньому повного зібрання творів Юрія Мушкетика.

   На вечорі виступив також Голова правління Товариства «Знання», член-кореспондент НАПН України, доктор філософських наук Василь Кушерець, якого поєднували з Юрієм Мушкетиком багаторічні дружні і робочі стосунки. Особливу увагу в своєму виступі він приділив значенню творчості Юрія Мушкетика у справі  висвітлення трагічних сторінок з історії України, зокрема пов’язаних з трагедією Голодомору.  Василь Іванович наголосив на моральному  складнику у творчості митця, акцентуванні  високих  морально-етичних цінностей нашого народу.

Окрасою ювілейного заходу Юрія Мушкетика стала мистецька частина – вірші, пісні, уривки з творів письменника та ін. Так, актриса, лауреатка премії імені Василя Стуса Галина Стефанова професійно продекламувала уривки з книги спогадів Юрія Мушкетика «Дороги, які нас вибирають» (про рідний для письменника чернігівський край), та зачитала  оповідання ювіляра «Правда про Прометея». Заслужена діячка мистецтв України  Ольга Угнівенко проникливо заспівала «а капелла» пісні, написані знаним чернігівським композитором Миколою Збарацьким (автор музики до відомої пісні «Ти козачка моя»)  на вірші Юрія Мушкетика: «Вернешся назад» та «Душа народу». Відомий український етногурт «Гуляйгород» у мальовничих українських строях  заспівав кілька автентичних народних пісень, записаних учасниками в різних регіонах України, а саме – «Наш отаман Гамалія», «Червоная калинонька», «Ой летіли гуси», «Про козака Нечая», «Та нема ж того Микити». Ці пісні  нагадали про любов Юрія Михайловича  до рідної народної пісні, його зацікавлення козацькою тематикою в прозових творах.

Завершила виступи учасників ювілейного вечора Ю. Мушкетика дочка письменника, членкиня-кореспондентка НАН України перекладачка,  співробітниця ІМФЕ імені Максима Рильського НАН України Леся Мушкетик. Вона наголосила, що серце і душу її батька переповнювало море любові до України, до  простих людей, яких він  любовно відтворив у своїх романах, повістях, оповіданнях. Ця любов виливалася і в його життєлюбності,  замилуванні рідною природою, її флорою і фауною. Власне, на плечах таких людей – воїнів, волонтерів, журналістів, письменників, науковців та ін., для яких Україна «вища понад все» (слова з маршу ЗСУ) трималася, тримається і буде триматися наша держава.

Упродовж вечора учасники його могли спостерігати на екрані відеопрезентацію світлин письменника з різних років,  його колег, друзів, рідних і близьких. Гостям також пропонували подарунки – одну з останніх повістей письменника «Торнадо» про події часів «Майдану».

Урочистий захід пошанування пам’яті Юрія Мушкетик, яким модерувала заступниця директора Національного музею літератури  Наталка Іванівна Бондар,  минув у теплій, зворушливій атмосфері. Він засвідчив шанобливе ставлення і до письменника-ювіляра, і до художнього слова, яке завжди стояло на сторожі людяності та було зброєю захисту України від будь-яких нападників.

Любов ДРОФАНЬ, кандидатка філологічних наук.

Світлини зі сторінки у Facebook Національного музею літератури України

Всеукраїнський вебінар з іраністики приурочений до святкування Ноурузу

21 березня студенти та викладачі кафедри мов і літератур Близького та Середнього Сходу ННІФ КНУ імені Тараса Шевченка взяли участь у  всеукраїнському вебінарі, приуроченому до святкування перського Нового року – Ноурузу. 

Організатором заходу виступив Центр перської мови та культури Київського національного лінгвістичного універеситету разом з Центром іраністики ННІФ. Захід розпочала Марина Охріменко, кандидат філологічних наук, доцент, декан факультету східної і словянської філології КНЛУ, яка звернулася з вітальним словом до усіх присутніх.

Тетяна Федорівна Маленька, кандидат філологічних наук, доцент кафедри мов і літератут Близького та Середнього Сходу ННІФ КНУ імені Тараса Шевченка, виступила з доповіддю на тему: «Ноуруз Омара Хаяма», студентки 2 курсу нашої кафедри Марія Бережна, Ірина Дворник, Вероніка Марініченко, Ангеліна Монастирна представили присутнім цікаву та пізнавальну презентацію на тему: «Святкування Ноурузу», а наші студентки 3 курсу Вікторія Дмитренко та Ольга Жидкова доповнили святкову атмосферу чудовим виконанням перських пісень.

Окрім студентів та викладачів кафедри мов і літератур Близького та Середнього Сходу ННІФ КНУ імені Тараса Шевченка у святковому заході взяли участь студенти та викладачі КНЛУ, ЛНУ імені Івана Франка, а також учні та вчителі Київської гімназії східних мов № 1.

  Урочистий захід відбувся в он-лайн режимі на платформі Microsoft Teams, а нагоду долучитися до цього чудового свята мали усі охочі.

Презентація поетичної книги «Джерельний дим»

“Ти, поезіє, –  різьба по каменю,

Я –  електрод, –  без маси не горітиму.”

Григорій Кириченко

20 березня 2024 року відбулася презентація поетичної книги «Джерельний дим» шістдесятника, унікального поета-метафориста Григорія Кириченка, який 50 років йшов до свого читача. 

Поезія Григорія Кириченка (1939-2010), одного з перших поетів-шістдесятників, вперше вийшла окремою збіркою. У середині 60-х років XX століття Кириченко через публікацію його віршів на Заході був виключений з педінституту ім. М.Горького, потрапив до списків осіб, яких було заборонено друкувати. Ізольований від літературного середовища, Григорій Кириченко поселився в Березані на Київщині, працював журналістом на Баришівському радіо. Звичайно ж творив поезію й складав “у стіл”. Твори його десятки років не друкувалися.

У 2001 році професор Василь Яременко у хрестоматії “Українське слово” подав поезії Г.Кириченка, написані в 1961-1964 рр., а у 2005 і 2007 роках поет опублікував у журналі “Київ” дві розлогі поеми “Посвист Овлура” і “Заліщина”. У 2010 році Кириченко готував особисто збірку “Джерельний дим”, але раптова смерть автора зупинила цю справу. Нині збірка побачила світ з розширеним змістом.

В українській літературі поезія Григорія Кириченка є оригінальним і неповторним явищем, і безперечно викличе глибокий інтерес і жваве обговорення літературознавців і знавців поезії. Як відмічав сам Кириченко в альманасі “Вітрила – 65”, 1965 р.: “Думка про життя досить конкретна: жити, а не животіти, палать, а не тліти. Це ж саме хотів би сказати і своїм читачам.”

Роздумами про поетичний феномен Кириченка поділився студент і поет Олексій Долгульов: “Кожен образ від Кириченка органічно переходить у наступний. Кожен твір – густа метафоричність. Це – непересічний талант. Я радію, що вийшла збірка і кожен зможе познайомитись із цим відродженим автором”.

Упорядник книги поезії митця професор Василь Яременко розкрив секрети майстерності геніального автора та розповів про власний досвід спілкування з ним: “Поети-шістдесятники повернули українцям тему героїчної історії. Зокрема, моя стаття: “Витіснений з літературного процесу та ізольований від читачів – Кириченко” говорить про це. Його вірш “Вечорова пісня” мене зачарував  і я почав цікавитись Кириченком. У нього вроджений стиль та неймовірна подвійна алітерація. Таке не можна створити штучно. У його поезій багато українських символів: верба, сосна тощо. Вона дихає мужністю, патріархатом. Кириченко – наш Сковорода.”

Назва “Джерельний дим” метафорично уособлює джерело, яким забили по Україні шістдесятники, та дим багать, яким спалили їх у репресіях.

Презентація поетичної збірки "Джерельний дим" Григорія Кириченка, чия поезія відзначається глибоким змістом та непересічною експресією, є актуальною подією для українського суспільства. Інститут філології вважає важливим популяризувати українську культури та мову, привертаючи увагу до творчості наших великих поетів. Відзначаючи талант Григорія Кириченка, ми пам'ятаємо про багатовікову літературну спадщину України, яку варто берегти та передавати нащадкам як невичерпне джерело мудрості та краси!

Відбулася перша дискусійна платформа «Випускник-стейкхолдер: від успіху в освіті до успіху у професії» 

19 березня 2024 року відбулася перша зустріч «Випускник-стейкхолдер: від успіху в освіті до успіху у професії», організована новоствореною Асоціацією випускників і друзів Інституту філології.

Розпочався захід із привітального слова ініціатора створення Асоціації, директора ННІФ Григорія Семенюка. Григорій Фокович як випускник пригадав свій професійний досвід, розповівши зокрема про роботу в Міністерстві освіти та науки України. Також він відзначив, що випускники інституту, починаючи з 2003 року, опановують у межах однієї освітньої програми одразу декілька мов, що допомагає їм легко працевлаштуватися. Крім того, директор зауважив: «До нас завжди звертаються, коли треба перекладач із якоїсь мови чи філолог. Наші вихованці працюють у найвищих державних органах, у бізнесових структурах як в українських, так і закордонних. І треба сказати, що їм допомагає успішно реалізуватися не лише знання мов, а й  “людинознавство”, яке опановують студенти в кожному курсі й дисципліні нашого осередку». Тому і Асоціація має стати “містком” між здобувачами освіти та випускниками у філологічному діалозі. 

«З ініціативи директора та випускника (1970 року випуску) нашого інституту Григорія Семенюка в минулому році ми створили Асоціацію випускників та друзів інституту, головною метою якої є обʼєднати вихованців різних поколінь та спеціальностей для подальшої фахової співпраці та популяризації філології в усьому світі. Сьогодні ми зібрали перших п'ятьох випускників, щоб розпочати дискусійну платформу й почути історії публічних та успішних філологів, що поділяться досвідом і дадуть багато цінних професійних порад студентам, зокрема, щодо знайомства з роботодавцем і  вмілого використання філологічних навичок і знань. Маємо сподівання, що платформа стане постійним фаховим майданчиком обміну досвідом і співпрацею між випускниками та студентами», – зауважив координатор Асоціації Дмитро Сизонов, розпочавши зустріч.

  Зі трибуни актової зали виступили запрошені гості – випускники ННІФ: Ігор Хворостяний, генеральний директор Директорату шкільної освіти МОНУ; Юлія Терлецька, журналістка, ведуча Суспільне Мовлення; Анна Заворотна, засновниця мовних курсів НУМО - навчаємо української мови онлайн; Анна Алєксєєнко, керівниця SMM-відділу Міністерства цифрової трансформації України; Вікторія Джораєва, консультантка бізнес-сфери, Data Scientist компанії Fractal.ai

Першим закликав студентів розвиватися й навчатися Ігор Хворостяний. Він наголосив, що в умовах війни говорити про освіту складно, проте освіта - це найкраща інвестиція в майбутнє та одна з цінностей, за яку сьогодні воює Україна. Підхопила заклик до дій і Юлія Терлецька. “Не бійтеся робити перший крок, не бійтеся помилятися!, - сказала студентам Юлія Терлецька. “Напишіть керівнику установи, де б ви мріяли працювати, і запевняю - вас точно запросять на стажування, адже всюди потрібні “робочі руки”. Також не соромтеся говорити з колегами про їхній успішний досвід. Вони з радістю поділяться “секретиками”!”

Анна Заворотна, вийшовши виступати, одразу впізнала у залі своїх колег із НУМО - студентів і співробітників Інституту, які на волонтерских началах разом із нею українізують усіх охочих.  “Саме зараз той час, коли важливо робити внесок в майбутнє України, у мову! Наші цінності - справжність, любов до всього українського - це ПЕРЕМОГА!” - говорила Анна. 

Вікторія Джораєва продовжила закличний тон і наголосила на важливості знань, які може використовувати філолог, займаючись, зокрема,  програмуванням: “Уміння вивчати іноземні мови, комунікація, ерудованість, знання тонкощів наукової роботи - всім цим володіє філолог і може вміло застосовувати, працюючи в будь-якій сфері”. 

“Урядові комунікації - це теж сфера реалізації філологів, особливо в час війни”, - розпочала Анна Алєксєєнко. Вона назвала установи, у яких точно знадобляться філологи - Верховна Рада, профільні комітети, Міністерства, офіс Президента, Міжнародні організації: ООН, UNICEF, ВООЗ, USAID - й спонукала вчитися й вчитися якомога натхненніше. 

А її слова прокоментував наприкінці директор ННІФ Григорій Семенюк, сказавши: “Я ще жодного разу не чув, що хтось із наших не знайшов собі роботи. Ми намагаємося показати студентам можливості їхньої реалізації ще під час навчання, про що свідчить й організована сьогодні зустріч, на якій зібралося багато студентів різних курсів. Успішна кар'єра філолога може бути в різноманітних галузях - від журналістики до громадської служби та бізнесу й наступного разу ми запросимо інших випускників, щоб вкотре підтвердити ці слова”.

Фото Центру комунікацій КНУ

Неоелліністи відвідали Посольство Греції в Україні

27 лютого неоелліністи Навчально-наукового інституту філології відвідали посольство Грецької республіки в Україні та зустрілися з Тимчасово повіреним у справах Греції в Україні, п. Еммануїлом Андрулакісом. Під час зустрічі студенти розповіли п. Раднику про навчання в університеті в непростих умовах воєнного часу, свій досвід вивчення новогрецької мови та студентське життя. Великий інтерес викликала розповідь студенток четвертого курсу бакалаврату Анастасії Остапчук та Марії Казанцевої про їхню участь в проєкті перекладу новогрецькою поезії полеглого українського поета-воїна Максима Кривцова. Студентки другого курсу Марія Асланіду та Рада Федотенко поділилися своїми враженнями про участь у літніх програмах вивчення новогрецької мови в Елладі. У свою чергу, п .Е.Андрулакіс розповів про свій досвід роботи в Маріуполі на початку повномасштабного вторгнення, а також поділився власними спостереженнями про вивчення української мови та перспективи філологічних студій, зокрема, неоелліністики, в сучасному світі. Директор Центру елліністичних студій та грецькому культури імені Андрія Білецього ознайомив пана Радника з програмою роботи Центру, а також розповів, що сьогоднішній день є святковим для неоелліністів через те, що сьогодні відбулося вручення дипломів випускникам кафедри загального мовознавства, класичної філології та неоелліністики, які успішно звершили свої навчання в КНУ імені Тараса Шевченка та приєдналися до лав українських неоелліністів.

«ЛІТЕРАТУРНІЙ МУЗІ» – ДВАДЦЯТЬ П’ЯТЬ!

Вона, звичайно, старша і одвічна. Але в КНУ імені Тараса Шевченка прийшла як спеціальність саме 25 літ тому. Аби обдарованій молоді огранити їхній літературний талант і вивести їх на широку дорогу письменства. Цій даті 13 лютого 2024 р. в Національному музеї літератури Національна спілка письменників України присвятила розширене засідання секретаріату Спілки. Діяльну участь у засіданні взяли Літературна студія імені Максима Рильського НН Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка,  викладачі літературної кафедри університету, випускники цієї спеціальності попередніх років, а також голови творчих об’єднань Київської організації НСПУ та всі, «хто серцем кучерявий»

Відтак на урочистий захід завітали відомі педагоги, науковці, громадські діячі, письменники, редактори, творча молодь, шанувальники красного українського слова… Зокрема, український філософ, педагог, ректор КНУ імені Тараса Шевченка Володимир Бугров; доктор філософських наук, професор, академік НАН України, голова Вченої ради КНУ імені Тараса Шевченка, Герой України Леонід Губерський; педагогиня, народна артистка України, лауреатка Шевченківської премії Лариса Кадирова; український науковець, доктор філологічних наук, професор, літературознавець, письменник Анатолій Ткаченко; український поет, доктор філологічних наук, профессор кафедри української мови та прикладної лінгвістики КНУ імені Тараса Шевченка  Анатолій Мойсієнко; українська філологиня, докторка філологічних наук, професорка Київського національного університету імені Тараса Шевченка, фахівчиня з теорії роману та української літератури ХХ століття Ніна Бернадська; доктор філологічних наук, професор кафедри загального мовознавства, класичної філології та неоелліністики Сергій Лучканин; професорка, завідувачка кафедри історії української літератури, теорії літератури і літературної творчості Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка, докторка філологічних наук Оксана Сліпушко; директор видавництва «Ліра-К» Віталій Зарицький, а також письменники Михайло Сидоржевський,  Олександр Божко, Тетяна Фольварочна, Дмитро Дроздовський, Дмитро Чистяк, Борис Пономаренко, Андрій Демиденко, В’ячеслав Гук, Галина Сорока, Ольга Башкирова, Раїса Сеннікова, Ніна Шаварська, Максим Рильський-молодший, Анатолій Качан, Світлана Пастушенко, Олег Здорик та інші.

Модераторами заходу були голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський і доктор філологічних наук, професор Анатолій Ткаченко. 

Насамперед присутні в залі хвилиною мовчання вшанували пам’ять усіх полеглих українських захисників, які віддали своє життя за оборону України.

У вступному слові Михайло Сидоржевський зазначив, що 25 років спеціальності «Літературна творчість» – це великий відтинок часу, і треба подякувати педагогам, які самовіддано й трепетно готують молодь до всеохопного пізнання слова і копіткої роботи над ним. Також голова НСПУ зауважив, що  заснована чверть століття тому письменницька спеціальність веде свою тяглість від університетської літературної студії, яка тривалий час була безіменною, а на рубежі 50-60-х років здобулася на ім’я «Студії імені Чумака». Молодь називала її СіЧ, з якої свого часу вийшла ціла плеяда наших класиків, починаючи від Василя Симоненка, Івана Драча, Бориса Олійника, Ірини Жиленко й ін. Також М. Сидоржевський підкреслив, що це дуже важливо, коли  філологи стають письменниками, бо всі творчі люди мають тяжіння до слова, до його глибини, а спеціальність «Літературна творчість» дає чудовий старт майбутньому письменнику. 

Народна артистка України, лауреатка Шевченківської премії Лариса Кадирова зворушливо продекламувала чутливу поему Павла Тичини «Скорбна мати», суголосну нашому воєнному часу. Також Л. Кадирова зауважила, що поет присвятив цю поему своїй матері, Марії Савицькій (1861—1915). А ще пані Лариса наголосила, що ми маємо потужну видатну літературу, яка є нашим духовним скарбом і захистом.

Професор Анатолій Ткаченко озвучив промову професора, директора Центру літературної творчості НН Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка Михайла Наєнка «Про 25-ліття спеціальності «Літературна творчість» та  прочитав власний переклад вірша сучасного грузинського поета Кахи Шаламберідзе «Війна».

Михайло Наєнко

ПРО 25-ТУ РІЧНИЦЮ «ЛІТЕРАТУРНОЇ ТВОРЧОСТІ»

І ЛІТЕРАТУРНУ СТУДІЮ ІМЕНІ МАКСИМА РИЛЬСЬКОГО

Ювілейних 25 років спеціальності «Літературна творчість» не часто буває. А Літературна студія імені Максима Рильського збирається другого вівторка кожного місяця. Так і цього разу. Зібралися ми разом із секретаріатом Національної пілки письменників України.

Літературна студія в Київському університеті функціонувала завжди. Власне, з часу заснування самого університету. Тільки що в різних формах: то як «система віршування» (в часи ректорства Михайла Максимовича, з 1834 р.), то як «філологічний семінар» (у часи заснування його професором Перетцом, з 1904 р.), то як власне Студія (у 20-30-х роках минулого століття). Тоді й пізніше вона була безіменною, а з 1959-го року стала називатися «СІЧ» - «Студія імені Чумака». На початку 70-х років її перейменовано на Студію імені Максима Рильського – нашого університетського студента. До студійців у різний час приходили відомі поети ХХ століття – Максим Рильський, Павло Тичина, Володимир Сосюра, Андрій Малишко й інші. Спілка періодично запрошувала на своєрідний звіт літстудійців перед «живими класиками». Мені запам’яталося, що в мою студентську  пору на слуханні в Спілці письменників головував Павло Тичина, тодішній завідувач Кабінету молодого автора. Я разом з іншими студійцями, які читали переважно вірші, читав свою прозову «Тургайську новелу». І, звичайно ж, хвилювався. Павло Григорович це помітив і сказав: «Сміливіше, крісло Мирного й Толстого в літературі ще не зайняте». І я ніби заспокоївся, хоча хвилююся й нині, бо крісло великої літератури в нас таки досі не дуже зайняте. Думаю, що його займе хтось із наших літстудійців – як колишніх, так і сучасних. Адже саме в нашій Літературній студії гартувалися, наприклад, найвідоміші представники українського шістдесятництва 20-го століття: Василь Симоненко, Іван Драч, Юрій Мушкетик, Петро Засенко, Борис Олійник, Володимир Підпалий, лауреати Шевченківської премії Олесь Лупій, Ірина Жиленко, Микола Шудря, Олексій Дмитренко, Віталій Дончик, поети Микола Томенко,  Світлана Йовенко, Людмила Скирда й ін.

А пізніше в ній студіювалися Василь Шкляр, Іван Малкович, Надія Кир’ян, Василь  Голобородько, Віктор Кордун, Тарас Марусик, Михайло Саченко,  Леонід Мужук, Тарас Ткаченко, Тарас Томенко та ін. Дехто з них обрав згодом кінорежисерську професію і створив уже знакові фільми. Зокрема – Тарас Ткаченко й Тарас Томенко. Вони зустрічаються з літстудійцями, показують їм свої фільми і розповідають про специфіку кіномистецтва. Так само зустрічаються з літстудійцями письменники, майстри сцени та музики – Анатолій Паламаренко, Тарас Компаніченко, Кирило Стеценко, Олесь Харченко, Сергій Куліда, Неда Неждана, поет, Герой України Юрій Рибчинський. А нині ми почули прекрасне художнє виконання Лариси Кадирової, яка показала нам справжній шедевр молодого Павла Тичини поему «Скорбна мати».

Сьогоднішнє зібрання Літстудії ми вирішили провести разом із Національною спілкою письменників ще й тому, що саме Спілка була першою ініціаторкою відкриття в Україні такої інституції, яка б готувала письменницьку зміну. В 1956 році (час відомої «хрущовської відлиги») поет Іван Манжара разом з однією журналісткою опублікували в «Літературній газеті» пропозицію про відкриття в Україні Літературного інституту на зразок такого інституту, що з 1936 року вже функціонував у ворожій нині нам Москві та в 50-х роках відкритий був у Ляйпціґу (тодішня НДР). Однак реальністю ця пропозиція стала тільки в часи української незалежності. Нині якраз виповнилося 25 років, як у КНУ імені Тараса Шевченка відкрито спеціальність (освітню програму) «Літературна творчість». Разом із тодішні головою Спілки Письменників Юрієм Мушкетиком ми з 1996 року почали оббивати пороги різних інстанцій, аби одержати шифр такої спеціальності, знайти відповідні кошти, викладачів і т. д. Шифрами, як відомо, відає Міністерство освіти та Кабінет міністрів України. Аби прискорити цю справу, я звернувся до приятеля-письменника Анатолія Давидова, який працював в освітньому відділі Кабінету міністрів і показав нам найкоротші шляхи до дверей, де даються дозволи на відкриття нових освітніх спеціальностей. Коли ми з Мушкетиком прийшли до ректора університету, то Юрій Михайлович сказав: «У нас немає ніяких фінансів на відкриття і функціонування такої спеціальності, але якщо треба когось обписати, то підкажіть і наші письменники обпишуть». Ректор усміхнувся і спрямував нас до тодішнього проректора з гуманітарних дисциплін Леоніда Васильовича Губерського і справа почала вирішуватися. В 1998 році здійснено було перший набір студентів на цю спеціальність. Ми з Мушкетиком назвали її «Літературна творчість». Бо в деяких європейських країнах її іменують «Креативне мистецтво», «художнє слово», поєднують із журналістикою тощо. А в московському Літінституті – «литературная работа». Скорочено «литраб». Такі «литраби» (літпрацівники) є в кожному видавництві і тому ми спинилися на «літературній творчості». Бо це не «робота», а саме творчість, яка передбачає природну обдарованість людини. За  період з 1998 року диплом із таким фахом (нинішня повна назва освітньої програми - «Літературна творчість, українська мова і література та англійська мова») здобули понад 150 випускників університету. Стати на письменницький шлях їм завжди допомагала  університетська Літературна студія імені Максима Рильського.

Серед випускників «Літтворчості»  близько  20-ти осіб стали членами НСПУ та інших літературних організацій України. Їхня участь у сучасному літературному процесі достатньо відчутна.

Дехто  з них номінувався на здобуття Шевченківської премії України (Олена Герасим'юк, Владислав Стольников). Олеся Мамчич стала лауреатом Державної премії України імені Лесі Українки; Державну премію імені Максима Рильського в галузі перекладу здобула Юлія Джугастрянська. Українсько-німецька премія імені Олеся Гончара присуджена  Тетяні Винник, Анні Багряній, Анні Малігон, В'ячеславу Левицькому, Олександру Стусенку, Людмилі Дядченко, Марині Єщенко, Олені Герасим'юк, Дмитру Зозулі, Лелі Покотиполе, Інні Данилюк. Окремі здобули наукові ступені доктора (Ольга Башкирова, Сніжана Жигун) або кандидата філології (Юлія Джугастрянська, Юлія Скибицька, В'ячеслав Левицький, Людмила Дядченко, Оксана Андріяшик, Олеся Лященко, Надія Гаврилюк та ін.). Добре відома їхня участь у літературно-художній, критичній, публіцистичній  та літературознавчій  пресі; їхні твори публікуються не лише в Україні, а й у перекладах у зарубіжних країнах (Людмила Дядченко, Олеся Мамчич, Анна Багряна, Анна Малігон та ін.). Людмила Дядченко, зокрема,  опублікувала свої поетичні збірки у країнах Сходу, в Італії та США. Думаю, що тих випускників спеціальності «Літературна творчість», які видали по дві-три книжки, можна прийняти до Спілки письменників за скороченою процедурою – без зайвих канцелярських клопотів. Перші письменницькі кроки всі вони нерідко робили і роблять у студентських альманахах «Сві-й-танок»,  «Сполучник», і «ДієСлово».  Нині вийшов 14-й випуск «Сві-й-танку», готується до друку 3-й випуск «ДієСлова».

Ми планували, що коли набереться 5 студентських курсів «Літературної творчості», то спробуємо відкрити  в університеті  «Літературний інститут». Тодішній ректор Леонід Васильович Губерський погодився і взявся за справу з усією серйозністю. Нова структура в університеті – це ж і кадри, і приміщення і, звичайно, фінанси. І ось якогось літа, під час канікул я поїхав до Ялтинського будинку творчості. Чую на пляжі дзвінок мого телефона. Бачу, телефонує Леонід Васильович. Він і каже: «Ви там лежите на гальці…» (у Ялті, як відомо, не пісок, а відшліфована хвилями морськими галька). Отже, «…лежите на гальці з малої літери, а ми тут відкриваємо Літературний інститут. У Кабінеті міністрів пообіцяли, що виділять для цього додаткові кошти і почнемо діяти». Я подякував, сказав, що галька в Ялті дуже люб’язна і… починаючи з вересня 2012 року взялися до роботи. Очолити її Леонід Васильович доручив тодішньому проректору з гуманітарної сфери університету Володимиру Анатолійовичу Бугрову. Володимир Анатолійович скликав солідну нараду, взяли участь у ній (крім професорів-літераторів Інституту філології) також  письменники Віктор Баранов (тодішній Голова НСПУ), поети Василь Герасим’юк і Сергій Пантюк, директор Київського Музею Тараса Шевченка Дмитро Стус, ще деякі письменники і вирішили, що після одержання матеріалів на бюджетне фінансування наступного року почнемо готувати відкриття Літературного інституту. Я в «Українській літературній газеті» (редактор - нинішній Голова НСПУ Михайло Олексійович Сидоржевський) опублікував статтю «Віват, Літературний інститут» (скорочений варіант її був також у «Літературній Україні», в журналі «Віче» і газеті «День») і почав готувати навчальний план. Як відомо, такі інституції існують у Британії, у США, у скандинавських країнах, але їхати туди за досвідом було далеко й коштовно і тому я поїхав до ворожої нам Москви. У їхньому «Літературному інституті», який існує з 1936 року,  ознайомився з навчальними планами, у деяких киян-випускників того інституту попросив залікові книжки, аби побачити, які ж дисципліни вони (випускники) там слухали й одержували з них заліки, і проект навчального плану був готовий. Та… він пішов у пісок. У грудні місяці 2012 р. надійшло повідомлення, що в бюджет університету Кабінет міністрів на наступний – 2013-й рік – не виділив жодних додаткових асигнувань. Тодішній азаровський Кабінет міністрів виявився цілковитим шахраєм-брехуном і проблему з відкриттям Літературного інституту було закрито. Звичайно ж, тоді  ж азаровському уряду треба було красти мільйонні кошти на будівництво аеродрому для гвинтокрила президента-втікача Януковича, на розбудову його «прихватизованого» комплексу «Межигір’я» тощо.

Отож фахівців «Літературної творчості» і далі готувати в попередньому форматі. Серед викладачів різних спецкурсів для майбутніх літераторів у різний час були більш ніж відомі письменники:  Юрій Мушкетик, Валерій Шевчук, Євген Сверстюк, Ігор Кравченко, Володимир Яворівський, Роман Іваничук, Раїса Іванченко, Етері Басарія, Василь Юхимович, Юрій Ярмиш, Леонід Кореневич, Соломія Павличко, Ніла Зборовська, Оксана Забужко, Дмитро Стус, Василь Фольварочний, Леонід Мужук, Неда Неждана… Спеціальність відтак розвивалася. З ініціативи ректора університету Леоніда Васильовича Губерського  в 2017 р. відкрито допоміжний підрозділ «Центр літературної творчості»; положення про Центр підписував тодішній проректор,а нині ректор університету Володимир Анатолійович Бугров,  регулярніше став виходити альманах «Сві-й-танок». Кілька останніх номерів його відкрили і відкривають спогади письменників про історію університетської Літстудії. Опубліковано спогади автора романної дилогії про легендарну для Шевченка й Гоголя  Качанівку Анатолія Дрофаня та першого старости «іменної» студії Олеся Лупія, розповіді про студію, коли були в різні роки старостами в ній Іван Драч та Іван Малкович, а в 14-му випуску опубліковано спогад про Літстудію 1954-1959 років поета Петра Засенка, коли студійцями були Василь Симоненко, Василь Діденко, автор «Чорнобривців» Микола Сингаївський та ін.

Основна навантага в підготовці майбутніх письменників зосереджена, звичайно, на випусковій Кафедрі історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості (завідувачка кафедри професор Оксана Сліпушко, професори Ніна  Бернадська, Анатолій Ткаченко, Мар’яна Шаповал, Олена Романенко, доценти Галина Усатенко, Тетяна Белімова і весь творчий колектив кафедри). Належну увагу фаху з Літературної творчості  приділяє дирекція Інституту філології. Завдяки відкриттю спеціальності Літературна творчість активізувалася і робота сучасної Літературної студії імені Максима Рильського. З нею, до речі, підтримує зв’язок Літературно-меморіальний музей Максима Рильського (директор Валерія Колесник) і внук Максима Тадейовича Максим Георгійович Рильський – голова творчого фонду «Троянди і виноград».

Нинішні літстудійці подають часом неабиякі надії. Тільки в останні роки добре заявляли про себе Світлана Вертола, Ілона Михніцька, Ігор Мітров, Дмитро Зозуля, нинішні магістранти Антін Іщук і Юлія Гупалюк, з молодших – Юлія Свириденко, Олексій Долгульов, Марія Ставісюк та ін.  Вони беруть, зокрема, активну участь у щорічному конкурсі «Жива троянда», який проводить Літературна студія,  і завойовують у конкурсі призові місця. В останні роки з відомих причин зібрання Літстудії доводилося проводити у форматі онлайн-zoom, і до нашої роботи підключалися студенти з багатьох обласних університетів; там  також є талановиті майбутні письменники і їм теж присуджувалися в «Живій троянді» почесні призові місця. Зокрема, Максимові Бричці з Кропивницького, Назарію Нестеруку, Катерині Затулі, Любомиру Лесоніну, Олександрі Колісник з Львівського, Ігорю Полюсі з Полтавського, Аліні Зайченко з Дніпровського, Катаржині Пастушці з Варшавського, обдарованим студентам Чернівецького та Черкаського університетів.

Підготовка майбутніх письменників – не примха й не розвага. Письменники в минулому України, як знаємо, були не просто мистецькими особистостями, а й фундаторами української нації. Як казав Сергій Єфремов, в України колонізатори минулого забрали все: економіку, юридичне право, політику; не забрали тільки художнього слова. Відомий також вислів Євгена Маланюка: «Як в нації вождя нема, / Тоді вожді її – поети». Завдяки таким поетам як автор «Слова про Ігорів похід», Іван Вишенський, Григорій Сковорода, Іван Котляревський, Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, молодші Павло Тичина, Максим Рильський, Микола Хвильовий,  Юрій Яновський, Олександр Довженко, Василь Барка, Іван Багряний, Олесь Гончар, Василь Симоненко, Ліна Костенко, Іван Драч, Микола Вінграновський та Василь  Стус, українська нація сформувалася остаточно і її не здатна зламати будь-яка навала.

Українських письменників бачимо не тільки на наших грошових купюрах (виняток, до речі, у світовій фінансовій сфері, де зображують переважно царів та президентів!), а насамперед відчуваємо в наших душах. Українські письменники – це не тільки те, що вивчають у школах та університетах, а й те, чим ми живемо. І тому, як казав патрон нашого університету Тарас Шевченко, «не вмирає душа наша», і ми обов’язково виборемо той час, коли на «оновленій землі / Врага не буде, супостата, /  А буде син, і буде мати, / І будуть люди на землі». Це головний дороговказ для кожного, хто став на стезю літератури, кого Бог покликав до навчання на спеціальності  «Літературна творчість» у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Продовживши засідання Секретаріату НСПУ, Михайло Сидоржевський вручив Почесні відзнаки НСПУ професорам  університету Володимирові Бугрову, Леонідові Губерському, Михайлові Наєнку, Ніні Бернадській, Анатолієві Ткаченку, а також дипломи випускникам  спеціальності «Літературна творчість. Серед відзначених дипломами, зокрема, Астапенко Ігор - поет і прозаїк; Башкирова Ольга – поетеса, доктор філологічних наук; Вертола Світлана – поетеса і прозаїк; Джугастрянська Юлія – прозаїк, перекладачка; Дядченко Людмила – поетеса, кандидат філології; Жигун Сніжана – літературознавець, доктор філологічних наук; Здорик Олег – поет; Зозуля Дмитро – поет, аспірант; Мамчич Олеся – поетеса; Набок Бабенко Юлія – поетеса, прозаїк; Немирована Інна – поетеса; Стусенко Олександр - поет і прозаїк, а також – Багряна Анна – поетеса. прозаїк, перекладачка; Винник Тетяна – поетеса; Малігон Анна – поетеса, прозаїк; О'Лір Олена (Олена Бросаліна) – поетеса, критик, перекладчка; Гаврилюк Надія – поетеса, літературознавець; Єщенко Марина – прозаїк, літературознавець; Левицький В'ячеслав – поет, перекладач, літературний критик, На продовженні Секретаріату  виступили: Володимир Бугров, який підкреслив, що красне письменство є ознакою якісного університетського життя, а найвищий вияв письменства – це слово, яке є подвигом, нашим чином і нашою зброєю; Оксана Сліпушко, яка зазначила, що всі, хто любить українське слово, є захисниками вітчизни; Леонід Губерський, який зауважив, що спершу фундатори цієї спеціальності навіть і гадки не мали, що люди, які навчатимуться на ній, будуть письменниками, бо ця спеціальність створювалася, щоб долучилася молодь, яка шанувала літературу і несла цю любов людям, а ще він звернувся до присутньої в залі молоді, яка має продовжити славні традиції українських митців; видавець і директор видавництва «Ліра-К» Віталій Зарицький, який подякував викладачам університету за плідну співпрацю; Ольга Башкирова, яка подякувала чудовим наставникам за фахову підготовку і прочитала власні вірші «І коли не ранкові новини, а леза ножів…», «Сніг паде над світом…»; Сергій Лучканин, який привітав усіх зі святом і прочитав вірш своєї матері – письменниці Ольги Іванівни Страшенко (1950–2015), лауреатки Літературної премії імені Василя Симоненка «У школі вашій на уроках…»; письменник, перекладач із вірменської, секретар НСПУ Олександр Божко, який розповів, як багато було зроблено університетом, аби безсмертна поезія Василя Стуса потужно залунала вірменською мовою, тому, за його словами, університет допомагає донести до світу нашу літературу іншими мовами й утілює прагнення до перетинання кордонів різних культур; письменник і секретар НСПУ Борис Пономаренко, який закликав молодь бути відповідальною, не залишати України у скрутні часи; також він прочитав свої вірші «Єднаймо дух» і «До олтаря»; поет Олег Здорик, який подякував наставникам за допомогу в становленні його як митця і прочитав свої вірші. 

А ще на урочистості був «Вільний мікрофон», де читали й обговорювали свої нові твори студійці Літературної студії імені Максима Рильського та випускники спеціальності «Літературна творчість» попередніх років.

Насамкінець директорка Музею і господиня заходу Галина Сорока подякувала всім присутнім за гарно вшанований ювілей і зазначила, що це розмова про наше майбутнє, бо у найтемніші часи найпередовіші ідеї належали саме письменникам. Також вона закликала молодих митців розвивати ці традиції і пам’ятати про свою високу місію і велику суспільну відповідальність.

Національна спілка письменників України і Київський національний  університет імені Тараса Шевченка щиро дякують керівництву Національного музею літератури України за плідну співпрацю.

За матеріалами Пресслужби НСПУ та Центру літературної творчості НН Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка.

Світлини — Пресслужба НСПУ.

Зустріч студентів із Юрієм Марченком, керівником відділу стратегічної роботи й аналітики Українського інституту книги, експертом Українського культурного фонду 

2 лютого 2024 року до студентів ОП «Літературно-мистецька аналітика та західноєвропейська мова» кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості завітав Юрій МАРЧЕНКО, керівник відділу стратегічної роботи й аналітики Українського інституту книги, експерт Українського культурного фонду. Пан Юрій на запрошення доцентки Галини УСАТЕНКО прочитав лекцію «Інститут книги в системі культурних індустрій України».

Юрій МАРЧЕНКО розповів студентам про Український інститут книги (УІК),  завданнями якого є популяризація української літератури, розвиток книжкової екосистеми, підтримка й розвиток читання в Україні. Інституція молода – заснована у 2016 році, але з вкрай важливою місією – поширення у світі інформації про Україну, а українцям про світ через книжки. У 2018 році перед працівниками постав виклик – забезпечити діяльність інституту як державної установи нового типу, яка б  ґрунтувалася на таких цінностях: відповідальність, довіра, солідарність, розвиток, свобода, стійкість, служіння, культура. І команді УІК це вдалося завдяки створеній наглядовій раді, основою якої є експерти. "Діяльність УІК неможлива без опори на експертне середовище. У штаті УІК близько 40 людей, які виконують переважно організаційні функції. Там, де потрібно приймати спеціальні фахові рішення, інститут спирається на думку професійних експертів, які відбираються за конкурсом", – зауважив Юрій МАРЧЕНКО.

УІК реалізує важливі проєкти з поповнення бібліотечних фондів, підтримки перекладів, організовує мистецькі конкурси з видання книжок та конкурси на проведення заходів промоції читання. І все це обов'язково здійсняться з дотриманням вимог прозорості: "Для УІК надзвичайно значущим є дотримання високих стандартів чесності та доступності у проведенні своїх справ". 

Цікаво гість розповів і про комунікації, які здійснює УІК, через всі найпопулярніші серед населення соціальні мережі, що сприяє залученню більшого кола бібліотек та видаців, читачів. Завдяки потужній комунікації та сповідуванню європейських цінностей УІК досягнув високого рівня довіри через постійно зростаючу кількість охочих взяти участь у співпраці. Пан Юрій наголосив:  "Партнери УІК  – це фундамент, на якому будується подальший розвиток для досягнення успіху в роботі". 

Юрій МАРЧЕНКО зосередив увагу й на важливості проведення міжнародних книжкових ярмарків, які у воєнний час посилили інтерес світової спільноти до української літератури. Звісно, як і усі установи, УІК має певні труднощі у здійсненні діяльності. Тому гість зауважив, що часом не вистачає фінансування для реалізації проєктів. "Але на цей рік – 2024 –  ми отримали рекордне фінансування. Вперше ухвалили рішення про фінансову допомогу 18-річній молоді на придбання книжок". 

Під час розмови пан Юрій вражав слухачів цифрами. "За всі роки поповнення бібліотечних фондів становить 2 660 000 примірників книжок, які ми направили до бібліотек. Близько 120 видавництв взяли участь в різних міжнародних книжкових ярмарках". Також Юрій МАРЧЕНКО зауважив, що протягом 2020-2023 років суттєво збільшилась частка читачів українською мовою (з 32% до 54%), а також частка щоденних читачів (з 8% до 17%). 

У поле діяльності УІК входять і проєкти на допомогу переселенцям. "У 2022 році були створені проєкти за кордоном на допомогу вимушеним переселенцям з України, а саме: Schöne Kinderbücher AUS DER UKRAINE (Німеччина), Better Time Stories (Нідерланди), Books Away From Home (Нідерланди)".

Наприкінці відбувся діалог студентів із запрошеним експертом. Студенти ставили питання щодо змін читацьких уподобань та шлях популяризації книг у період повномасштабного вторгення, які виклики постали перед працівниками в цей час.  Найрадикальніші зміни, за словами пана Юрія, це заборона видавати/ввозити та розповсюджувати оригінали книг російською мовою та будь-які переклади. "У книгарнях має бути понад 50% книжок українською мовою, а видавництва мають видавати понад 50% книжок українською. Зараз дозволено видавати книжки лише мовою оригіналу або в українському перекладі, мовами корінних народів України, офіційними мовами ЄС; ввозити та розповсюджувати тільки після перевірки Держкомтелерадіо". Така відповідь влучила в серце кожного філолога, які вболівають за престиж української мови. 

Натхненна розмова з Юрієм МАРЧЕНКОМ спонукала замислитися студентів щодо перспектив у сфері книговидання та культурної індустрії, адже спроба згуртування українців навколо читання їм до душі як майбутнім фахівцям із літературно-мистецької аналітики. 

Відбулося нагородження переможців Читань української поезії у франкомовних перекладах до 115-річчя з дня народження Григорія Кочура 

22 грудня 2023 року в ННІФ відбулося нагородження переможців Читань української поезії у франкомовних перекладах до 115-річчя з дня народження Григорія Кочура.

Організувала конкурс Асоціація викладачів французької мови України за підтримки кафедри романської філології та кафедри теорії і практики перекладу романських мов імені Миколи Зерова ННІФ. До речі, викладачі названих кафедр є членами  асоціації.

У конкурсі брали участь понад 70  школярів та студентів з різних міст України – з Києва, з Чернівців, з Тернополя, із Сум, з Одеси , з Харкова, з Дніпра (с. Чумаки Нікопольского району) тощо. Конкурсанти для участі обирали поетичні твори класиків та сучасних авторів, тож журі було складно визначити найкращих серед кращих.

Церемонія нагородження пройшла в онлайн і офлайн форматах. На заході у стінах ННІФ були присутні лавреати з Чумаківського ліцею Вікторія Рогаль, Кирило Штроймиш та учасник Максим Любасенко разом зі вчителькою французької мови Юлією Баглай, а ще учениця Міжнародної французької школи Дарія Сапун зі вчителькою Світланою Дріф та мама лавреатки ґран-прі Олени Гілевич. 

Усіх конкурсантів та, звісно ж, переможців  від оргкомітету на церемонії нагородження привітав координатор іспитів DELF-DALF в Україні Ясін Ель-Шехаб й підполковник Володимир Тимчук, упорядник антології воєнної поезії «In principio erat Verbum». Також до вітань долучилися гості з Франції та Канади.

Вітальне поетичне вітання пролунало й від Жана-Філіпа Табе, викладача класичної літератури, актора театру «Dérives Urbaines», редактора та перекладача антології «In principio erat Verbum», який зачитав свій вірш за мотивами поезії Віктора Гюго «L'Enfant».

Ясін Ель-Шехаб, виступаючи, говорив про євроінтеграцію України й важливість вивчення іноземних мов, зокрема, французької. А наприкінці вітання оголосив про сюрприз лавреатам від IFU – про знижку на складання іспитів DELF/DALF.

Письменниця, членкиня редколегії антології «In principio erat Verbum» Марі-Франс Клер також привітала лавреатів, сказавши, що перед виступом переглядала їхні неймовірно зворушливі відеодекламації, що вражають рівнем володіння французькою. Наприкінці вона передала мікрофон українській письменниці й перекладачці Євгенії Кононенко, яка зараз перебуває у Франції, але залюбки долучилася онлайн до церемонії нагородження. Пані Євгенія під час виступу зачитала поезію сина, написану 6.03.2022. Він зараз захищає Україну в лавах ЗСУ.

А далі Антон Бондаренко зачитав переклад вірша сина Євгенії Кононенко з антології. Заключним став виступ гурту «Мармелоніка». До складу гурту входить подружжя Вероніки Галичиної та Олекси Бабанського, які водночас є фаховими перекладачами. Вони, на жаль, пережили окупацію в Бучі.

Захід відбувся в теплій, щирій атмосфері і став для учасників, за словами Юлії Баглай, початком справжньої різдвяної казки!

Оголошуємо результати:

Ґран-прі конкурсу здобули Микола Скоробагатько (Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова), Олена Гілевич (Спеціалізована школа I-III ступенів-ліцей №20, м. Київ) і Вікторія Рогаль (Чумаківський ліцей Томаківської селищної ради Нікопольського району Дніпропетровської області).

Також 14 учасників отримали відзнаки в таких номінаціях, як «Практичне володіння навичками усного мовлення французькою», «Артистичність декламації» та «Оригінальність презентації». Щиро вітаємо переможців і зичимо їм нових творчих успіхів!

Фото Сергія Терещенка

Ми повернемось… Зустріч з надазовським румейським поетом Миколою Ахбаш

21 грудня студенти та викладачі-неоелліністи КНУ імені Тараса Шевченка та КНЛУ зустрілися в Центрі елліністичних студій та грецької культури імені Андрія Білецького з талановитим румейським поетом Миколою Ахбаш. Етнічні греки України проживають в Надазов’ї. Ця етнічна спільнота є двомовною. Ще в Криму, перед депортацією в 18 столітті у степи нинішньої Донеччини, греки спілкувалися грецьким (румейська) та тюрським (урумська) діалектами та сформували унікальну культуру, в якій відчувається відлуння дуже давніх часів (насамперед, казки та перекази), є потужна новогрецька основа, яка поєднує в єдине культурне «тіло» румеїв, понтійців, катоіталіотів, елладитів та кіпріотів, а також помітні самобутні, ніде більше не зустрівані риси. Через потужні процеси русифікації діалекти надазовських греків зараз перебувають у загроженому стані. Втрата мови пов’язана, з одного боку, з русифікацією Донеччини, а з іншого, з потужним ударом, завданим в 1937 р. грецькому національному руху відродження сталінським терором. Мовні активісти, греки та українці, намагаються повернути рідні мови етнічних греків України до повноцінного життя.

Микола Ахбаш є одним з мовних активістів, які намагаються не просто зберегти, але й примножити румейську культурну традицію. Він підготував тексти для віршованої румейської абетки, оскільки румейський діалект і досі не виробив усталеної писемної норми, яка змогла б повністю охопити особливості фонетичної системи діалекту. На письмі греки України можуть послугуватися як грецьким алфавітом (грекіца), так і кириличною абеткою з додаванням грецьких літер. Втрата

Нині Микола Ахбаш уособлює важливий з античності образ поета-воїна, адже в складі Національної поліції він з початку вторгнення боронив Маріуполь, а зараз несе службу в Покровську. Його лірика нагадує спробу складання мозаїки, в якій з’являються обриси донецького степу та Азовського моря зі спогадів дитинства та вражень сьогодення, оживають румейські легенди.

Під час зустрічі Микола Ахбаш не лише читав власну поезію, але й познайомив учасників з власними перекладами поезії Тараса Шевченка та Лесі Українки. Молоді неоелліністи мали нагоду познайомитися з румейським діалектом, потренуватися в читанні та розумінні румейських текстів, обговорити особливості образів поезії Миколи Ахбаш.

* * *

Дъа їрі́сум, їльбє́ть, дъа їрі́сум,

Дъа їрі́сум – афто́ єнь асли́ть.

Дъа їрі́сум – паль дъа чахлагі́сум

Т' ялудъі́й аїрі́ць-с пас т' асти́тъь…

* * *

Δα γυρίσουμ, γιλ'μπιέτ', δα γυρίσουμ,

Δα γυρίσουμ – αυτό γιέν' ασλίτ'.

Δα γυρίσουμ – παλ' δα τσσαχλαγίσουμ

Τ' γιαλουδίϊ αγιρίτς'-ς πας τ' αστήθ'…

* * *

(дослівний переклад з румейської мови, М.Ахбаш)

Ми повернемось, обов'язково повернемось,

Ми повернемось – це дійсність.

Ми повернемось – знов відчуємо

Твій морський вітерець на грудях…

ДЛЯ ПИСЬМЕННИКІВ НЕГОДИ НЕ БУВАЄ…

Грудневе зібрання літстудійців імені Максима Рильського

Незважаючи на негаразди з мобільним  зв'язком у системі Київстару та паралічем Теремківської гілки метро, якою найбільше користуються студенти КНУ імені Тараса Шевченка, зібрання університетської Літературної студії таки відбулося. 12 грудня у 63-й мистецькій світлиці Гуманітарного корпусу послідовно розгорталася творча розмова про літературу, про наш воєнний час, про художнє мислення старших і молодших письменників. Письменник, як відомо, повинен писати за будь-якої погоди, його твори мають друкуватися, а знавці словесного ремесла покликані все те сприймати і висловлювати про нього свої міркування.

 Зібрання розпочалося з представлення книги професора Михайла Наєнка «Шістдесятники і “любов моя люба"». Автор коротко розповів про зміст книжки, про письменників-шістдесятників, з якими був знайомий і які, по суті, наблизили Україну до незалежності в 1991 році. Вони писали Декларацію про незалежність у червні 1990 року (В’ячеслав Чорновіл), готували Акт про незалежність України у серпні 1991 року (Левко Лук’яненко, Дмитро Павличко, Іван Драч та ін.) і були серед лідерів  тих, хто вперше вніс до Верховної ради України її національне, жовто-синє знамено (Іван Заєць, В’ячеслав Чорновіл та ін.,1991). Траплялося навіть щось на зразок хуліганства, але хуліганства національно свідомого. Коли голова ВРУ Леонід Кравчук вагався: ставити на голосування чи не ставити Акт про незалежність України, то поет Дмитро Павличко підійшов до нього з-за спини і сказав: «Став, бо задушу!». Пізніше Леонід Кравчук, відповідаючи на запитання журналістів, підтвердив: «Таке було».

Після воєнного вторгнення РФії в Україну інтерес до явища шістдесятництва відчутно активізувався. З’являються монографічні дослідження про них (авторка «Шістдесятників України» Л. Тарнашинська номінується на Шевченківську премію; Р. Мокрик опублікував модифіковане дисертаційне дослідження «Бунт проти імперії» та ін.); про творчість декого з шістдесятників відбуваються наукові конференції і відзначаються їхні ювілейні дати (Євген Гуцало, Микола Вінграновський, Іван Драч, Григір Тютюнник та ін.). У книжці проф. М. Наєнка запропоновано аналіз творчості шістдесятників у поєднанні зі спогадами про них, оскільки з ними він був особисто знайомий і формувався як студент, викладач, літератор здебільшого в їхньому середовищі.

Професорка Ніна Бернадська наголосила, що запропонований  «гібридний» спосіб розповіді про шістдесятників («спогад і погляд»), надає книжці М. Наєнка особливого шарму; вона професійна, але легко читається і може зацікавити не лише філологів, фахівців з літератури, а й ширше коло читачів. Книжка має «портретний» характер, в ній ідеться не тільки про «календарних» письменників-шістдесятників, а й старших за них, які в шістдесяті роки ХХ століття доєдналися до того типу мислення, в якому з’явився шістдесятницький тип метафорики, який на новому етапі продовжив традицію високого модернізму авторів розстріляного в 20-30-х роках відродженння. Відтак, читач книги знайде в ній картину тяглості літературного процесу в Україні ХХ століття, яка була обірвана репресивними заходами почилої вже в Бозі радянської влади.

На завершення  представлення автор книжки подякував за увагу до його праці та подарував своїх «Шістдесятників і “любов мою любу”» з дарчим написом літстудійцям (старості студії Олексію Долгульову) та професорці Ніні Бернадській, яка взяла участь в обговоренні книги.  

Традиційними для літстудійців стали їхні зустрічі з відомими письменниками та представниками інших видів мистецтв.  Літстудійцям імені Максима Рильського запам’яталися такі зустрічі з очільником ансамблю «Хорея козацька» Тарасом Компаніченком, солістом-філологом квартету «Явір» Олесем Харченком, кінокритиком і кінодраматургом Сергієм Тримбачем, поетом і видавцем Іваном Малковичем та ін. Цього разу до літстудійців завітав поет-пісняр і драматург, народний артист і Герой України Юрій Рибчинський. Він перші свої літературні кроки презентував на зібранні нашої літературної студії, ставши в 1962 році студентом 1-го курсу тодішнього філологічного факультету. Професор Михайло Наєнко – старший курсом за Юрія Рибчинського на цілий рік –  нагадав, що, почувши перший вірш Юрія, прочитаним на зібранні літстудії (вона тоді в Київському університеті називалася СІЧ – Студія Імені Чумака), він пророкував молодому літстудійцеві неабияке майбутнє в літературі. Прочитаний ним вірш присвячувався тореадорам, але підтекстом тримався за шістдесятницьку сучасність, через що українською мовою його переклав поет,  майбутній Герой України Борис Олійник.

Юрій Рибчинський поділився цікавими спогадами з його насиченої літературної кар'єри; вона найбільшою мірою уславила його пісенною творчістю. Ще в 70-80-х роках минулого вже століття він 15 разів ставав призером конкурсу «Пісня року»; його пісенну лірику вишила одна майстриня на полотні і в сканованому варіанті видала її окремою книжкою, а такі пісні на його слова, як «Шлях до Тараса», «Чарівна скрипка», «Білі гуси» чи «Скрипка грає», ввійшли до репертуару багатьох відомих вокалістів України та зарубіжжя. Серед них Ніна Матвієнко, Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Софія Ротару, Наталія Бучинська, Наталія Могилевська, Микола Мозговий,  Руслана Лижичко, Павло Зібров, Тамара Гвердцителі, Володимир Мулявін та ін. Музику на слова Юрія Рибчинського писали такі знані композитори, як Володимир Івасюк, Ігор Поклад, Ігор Шамо, Геннадій Татарченко, Олексанр Осадчий  та ін. Студійцям була запропонована в запису пісня Олександра Осадчого «Шлях до Тараса» у виконанні Шевченківського лауреата Василя Зінкевича:

В дні перемог і в дні поразок,

Щасливі дні і в дні сумні

Іду з дитинства до Тараса,

Несу думки свої земні.

Коли в душі моїй тривога,

Коли в душі пекельний щем,

Іду до нього, до живого

У всесвіт віршів і поем.

Крізь вітер злий карбую кроки

І чую серцем кожну мить,

"Реве та стогне Дніпр широкий", |

Щоб розбудити всіх, хто спить.  | (2)

Ой червона рута на чолі твоїм,

Ой крута та круча, де Тарас стоїть

Ой крута та круча, де стоїть Тарас

І крізь роки кличе, кличе, кличе нас!

Я не один іду до нього –

Ідуть до нього тисячі,

Наче грішники до Бога

Свої печалі несучи.

І доки в римах Заповіту

Вогонь поезії не згас.

Той рух до сонця не спинити

Бо зветься сонце те Тарас.

Іду крізь свята, і крізь будні,

Крізь глум юрби, і суєту

Ні не в минуле, а в майбутнє

До тебе я, Тарасе, йду.

Взявши до рук драматичне перо, Юрій Рибчинський створив для українських театрів лібрето «Пізня середа» (1975), «Товариш Любов» (1977), «Брехуха» (1976), рок-опери «Біла ворона. Жанна д'Арк» (1991) і «Парфумер». Серед книжкових видань читачеві запам’яталися його збірки «Театр дерев» (1991).  «Поїзд» (2005),  «Безсоння» (2010), «ЧеLOVEк» (2010) та ін. Значну частину свого життя Юрій Рибчинський віддає громадсько-політичній діяльності. Він був радником прем’єр-міністра України з питань культури, працював і працює з каналами радіо і телебачення, але основний рід занять його, звичайно, пов’язаний із поетичною творчістю. Він одним із перших (якщо не першим!) відгукнувся на вторгнення Росії в Україну (22 лютого 2022 р.) віршем, який можна назвати словами Павла Тичини «Це знову напад…»). Літстудійці почули цей твір у виконанні автора:

П'ята ранку, було темно, було тихо, як в раю,

Ти прийшов на нашу землю, щоб знайти тут смерть свою.

А ти думав, сучий сину, чадо чорної пітьми,

Що тебе із хлібом-сіллю будем зустрічати ми?

Ні, тебе зустріне куля! Моя куля у бою,

Щоб роки тобі зозуля не кувала у гаю.

Ти прийшов, як злодій, підло і підступно,

І тому я уб'ю тебе, як світло убива завжди пітьму.

Я уб'ю тебе, мій враже, за Житомир, Київ, Львів,

І ніхто мені не скаже, що людину я убив!

Бо ти зовсім не людина, син двоглавого орла,

Недарма твою країну звуть „імперією зла

Хай мою відчувши силу у бою крізь чорний дим,

Ти піднімеш прапор білий, щоб залишитись живим.

Та тебе, так званий „брате“, я не братиму в полон.

Твоїм тілом, м'ясом клятим годуватиму ворон.

І твої мерзенні кості без скорботи і жалю

На церковному погості я голодним псам скормлю.

Ти покинув свою Рашу під покровом темноти

І прийшов на землю нашу, щоб у неї полягти.

Та злочинець, а не воїн, злий пройдисвіт і палій,

Ти могили не достоїн у святій землі моїй.

Юрій Рибчинський відповів на кілька запитань літстудійців і після двох годин захоплюючих розмов учасники зустрічі зробили спільне фото й подякували одне одному за цей чудовий літературний захід. Професор Михайло Наєнко подарував Юрію Рибчинському свою книгу «Літературний вибух і детонація», в якій повністю наведено вірш «…П’ята ранку, було тихо…».

Текст старости Літературної студії Олексія ДОЛГУЛЬОВА

Світлини Сергія ТЕРЕЩЕНКА

Відзначення осінньо-зимових свят на кафедрі полоністики

6 грудня на кафедрі полоністики відбулося святкування традиційних польських свят осінньо-зимового циклу. Студенти підготували цікаві презентації про такі відомі та популярні звичаї та обряди, як Катажинкі та Анджейкі, які відзначаються на день св. Катерини та на день св. Андрія, розповіли про традицію Адвенту,  традиційну різдвяну кухню Польщі.

Студенти та гості кафедри з величезним задоволенням та зацікавленням спостерігали за чарівним дійством традиційного польського різдвяного вертепу – Шопки, підготовленої студентами 1-4 курсів.

Гостями кафедри на святкуванні були представники дирекції, Польського Інституту в Києві та студенти інших факультетів КНУ та вишів Києва.

Під час святкування у теплій, родинній атмосфері усі мали нагоду скуштувати страви, приготовлені студентами та поспівати польські,українські та литовські колядки.

Зустріч із молодим українським автором Валентином Поспєловим 

   Заліковий тиждень для студентів-першачків почався з яскравих вражень. Вони сумлінно продовжують своє входження в професію на цей раз із допомогою Валентина Поспєлова, молодого українського автора. Темою розмови було питання, яке студенти літературної творчості щоденно собі задають: “Як стати письменником?”.

      Звісно, не обійшлося без біографії Валентина Поспєлова. Він зізнається, що не планував бути письменником, хоча завжди любив читати та з легкістю писав різноманітні шкільні твори. Свій перший роман письменник надрукував за місяць, лежачи на дивані під час хвороби. Цей твір не задовольнив Валентина, тому митець вирішив вдосконалювати свої навички. Не зважаючи на те, що входження письменника в літературу було долесносною випадковістю, зараз Валентин Поспєлов — впізнавана постать сучасної української літератури.

      Після цього розмова плавно змінила курс у більш технічну сторону — написання книжки. Чимало говорили  про народження сюжету. Письменник поділився своїм методом станцій: у ролі станцій виступають дії, що передбачені попереднім планом історії, а за шлях приймаємо деталі, які народжуються під час “письменницької магії” — імпровізації. Такий метод дозволяє творцю плисти за течією, при цьому дотримуючись певного графіку. Обговорення зачепило протистояння щасливих та відкритих кінцівок. На думку Валентина, кінцівки не існують окремо від історій, тому він переконаний, що поганий текст не врятує вражаюча розв'язка. Мимоволі письменник зізнався, що для нього найважче у роботі — закінчити книгу, особливо коли на рахунку залишились останні сто сторінок.

      Студенти були під враженням після прочитання крайнього роману Валентина Поспєлова — “Стокгольм”. Ця книжка розказує про найближче майбутнє України, яке виявляється доволі невтішним. Сам автор пояснює це тим, що його твір — швидше попередження, аніж передбачення. Одразу ж виникло питання: “Чому саме майбутнє?” І хоч у сьогоденні теж чимало тем для написання, Валентин зазначає, що такий реалізм обмежує його творчий потенціал, тимчасом антиутопічна Україна — оптимальна форма для його творчості. Виявилось, що однією з ключових складових книги для прозаїка є назва, адже “без назви написати текст — неможливо”. Проте щодо персонажів Поспєлов не настільки категоричний. Деякі другорядні персонажі отримали свої імена аж на етапі фінального редагування, хоча застерігає, що краще такі речі продумувати на початковій, зародковій фазі. Автор поділився зі студентами його секретним місцем для пошуку імен — кладовищем.

      Вже традиційно обговорили редактуру та коректуру. На думку Валентина, найголовніше в співпраці з редактором — коннект. При цьому підборі ніколи не знаєш: ти пан чи пропав. Йому пощастило, бо в його випадку утворюється ідеальний “температурний режим”: у його холодний стиль додаються барви життя.

      Левову частку спілкування зайняло питання про команду: чи потрібна вона письменнику, яка користь від літературних агенцій і т.п. Валентин є автором літературної агенції “OVO”. Він розказав, що саме з подібних агенцій і складається ринок за кордоном, тим часом як в Україні існує лише одна така організація. На думку автора, це «мастхев» для початківця, бо видавці завжди прислухаються до них в першу чергу. На відміну від видавництв, літературні агенції піклуються не про себе, а про кар’єру митця. І хоча “OVO” більше скидається на тусовку митців, коли на вестерному фронті такі спільноти — бізнес, за такими представництвами майбутнє. Проте автор все ж зазначив, що при наявності хисту, все можна зробити самотужки.

      Валентин Поспєлов закінчив цю надихаючу зустріч словами: “Пишіть, читайте, допомагайте ЗСУ і все буде”.

Студентка першого курсу «літтворчості» Зибелєва Вероніка

За лаштунками радіо 

28 листопада студенти 3 курсу спеціальності «Літературна творчість» побували в гостях у «Radio M» – у студії радіомовлення, де б’ється серце прямих ефірів. Зустріч відбулася в межах дисципліни «Комунікативні стратегії художнього тексту», бо один із ключових засобів радіо – текст, який притягує авдиторію, слухача. Організаторка заходу – викладачка Тетяна Белімова.

Ведучі Юлія Скоробогач та Ірина Суботовська провели екскурсію студією. Було цікаво зануритися у цю «внутрішню кухню», адже радіо – складна й кропітка робота цілої команди, коли одночасно задіяні ведучі, звукорежисери, редактори, оператори. Студенти мали чудову нагоду спробувати себе в ролі ведучих. Також дізналися про різні напрямки роботи радіо – це розмовні жанри, інформаційні випуски, освітні, культурні (наприклад, програма «Код нації») та психологічні проєкти, музична рубрика.

Говорили й про основні завдання ведучих. Радіо – ніби дзеркало душі, тому вони мають лишати негативні емоції, переживання за стінами студії. Радіожурналіст володіє неймовірно великою силою – словом, він дарує заряд настрою, надихає слухачів. «Від того, як написаний текст, наскільки адаптований під певну авдиторію й під серце радіоведучого, залежить слухацьке сприйняття. Усе в тексті має працювати на атмосферу ефіру, перетворюватися у слово з радіоприймача й торкатися слухача».

Загалом зустріч пройшла легко й цікаво. Дякуємо «Radio M» та його ведучим за такий теплий прийом!

Анна Міщенко, студентка ІІІ курсу літтворчості 

Олександр Балабко: “Гончар був прапором Відродження…”

22 листопада 2023 року до Музею-форуму Олеся Гончара в ННІФ завітав журналіст і письменник Олександр Балабко. Відомий, як провідник й щирий друг молодих письменників та поетів за Міжнародною українсько-німецькою літературною премією імені Олеся Гончара, де Олександр Васильович - член журі.

Ми дуже чекали на цю зустріч. Адже Олександр Васильович не тільки бере активну участь в літературних подіях України, знає рідкісні маршрути, мандрує та пише нову книгу, він ще й свідок доби письменника і громадського діяча Олеся Гончара.

Діалог підтримали студенти III курсу зі своєю викладачкою, заступником директора Навчально-наукового інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка Надією Янковою. Пані Надія відзначила, що люди-берегині тих подій, у яких жив Гончар, насамперед потрібні зараз молоді, щоб показати, яким різним буває досвід. Життя прожити - не поле перейти…

Ким був Олесь Гончар для покоління 70-десятників.

От уявіть, - починає розповідь Олександр Балабко, - 1971-72 рік, я в 9-10 класі, а в  нас була учителька: Лариса Миколаївна Москаленко-Дукачова… Головне для учня, для людини, яка тільки спинається на ноги, переходить від школярства в юначий вік - учитель. І вона нам розповідала такі речі, які були тоді не дуже  популярні. Хоча при владі був Петро Шелест (Перший секретар ЦК компартії України) який  на відміну від попередників був більше проукраїнським… За що його і  “викинули” згодом із цієї посади. Проте, там мова йшла і про Куліша, і про Гончара. А тоді вже почалося скорочення українських шкіл… І вчителька нам розповідала, що Олесь Терентійович вважав, що батьки віддаючи дітей до російських шкіл роблять великий злочин для України.

…Ну і звичайно “Собор”, це можливо запізнілий твір “шестидесятництва”, “хрущовської відлиги”, яка була до приходу Брєжнєва. А тут - 1968 рік, звичайно на Гончара всі накинулися. Коли я згадую цей твір, визначаю кілька ключових слів: “розчавлено”, “поганьблено”, “потоптано”, і все… Не тільки Єлька (як безглуздо звалась головна героїня), бригадир, який не мав навіть імені, учитель, який побував в Магадані, за те що занадто предметно і палко розповідав про козацтво і про цей собор. І ці слова у мене досі збереглися у думках, ще від того часу, коли я його читав. Адже це “поганьблені” і наша воля, і свобода, і Україна.

Тодішня влада “приручала” великі таланти й давала їм всілякі премії. Зокрема: Гончару за “Прапороносці” і згодом. Так, Гончар був прапороносцем, можливо спочатку, червоного прапора. Але далі, в ті часи, коли важко було Україні, в ті часи, коли почалася наша та сама “оксамитова” революція 90-х років, важливо було взяти синьо-жовтий прапор, і Олесь Терентійович зробив це.

“Але ще цікава була зустріч до тих часів…, - продовжує Олександр Васильович.

Уявіть собі, я - студент, закінчив, факультет журналістики й літератури в цих стінах (нині - інститут філології,  Жовтий корпус КНУ імені Т.Шевченка). Тоді запросили працювати мене в єдину на той час культорологічну газету “Культура і життя”, де я пропрацював пів року (з1977-78рр.). На той момент, в Спілці письменників України відбулася зустріч оргкомітету присвячена 150-річчю від дня народження Льва Толстого. Головує - Олесь Терентійович Гончар. Прийшли всі представники творчих спілок, Перша заступниця голови Спілки журналістів України Інна Григорівна Барвінок. Виникло питання: “Якою мовою виступатиме Ніна Крутікова?” (Можливо ви знаєте, це цікава літературознавиця, член-кореспондент Академії наук. Я от зараз  її монографію читаю “Гоголь і українська література 60-х років”, дуже цікаві речі для того часу “відлиги”. Будете мати можливість - познайомтесь, хоча звісно, це “радянський період”.) 

То ж коли виникло питання про мову: російську чи українську, тут треба бачити було Олеся Терентійовича. Він “скипів”, почервонів і вигукнув: “Та немає навіть розмови! Тільки українською! Як ми можемо в Україні відзначати письменників російською мовою?!” Так і сталося. Ніна Крутікова виступала українською, але за наказом радянського політбюро, здобрювала текст російськомовними цитатами Толстого.

Далі, коли почалися поборювання, студентська революція на Майдані, і “помаранчева” революція…Якби не було побиття студентів і спротиву студентів (все-таки частина вільної преси була і все це було показано), можливо б далі революція не пішла, і її задушили”, - згадує Олександр Балабко.

Онука Гончара Леся підтримала бунт і голодування студентів, що увійшов в історію під назвою “На Граніті”. Дізнавшись про це Олесь Гончар вийшов із партії, підтримував молодь і Рух.

“Тоді він був прапором для Відродження українського, - каже Олександр Васильович. Всі були здивовані, що, фронтовик, лавреат ленінської премії й член ЦК КПРС робить такий рішучий крок. Він вказував своїм сміливим прикладом підтримку тим, хто ще вагався.”

Згадав Балабко як він брав участь в установчому з'їзді Народного руху України у вересні 1989 року. Голова запрошує до слова Олеся Гончара. Він вітає учасників, говорить про демократизацію країни, про те, що влада опирається, що ламають ребра письменникам під час мітингів, що над Києвом - валькірія, а не Батьківщина-Мати. І ось забракло йому повітря у переповненому залі:"А чи немає в цьому залі води?" І бачили б ви, як по рядах стали підіймати на витягнутих руках пляшечки, слоїчки, маленькі термоси. А головуючий Володимир Яворівський каже: "Олесю Терентійовичу, усі хочуть донести до вас усю воду Дніпра"...

Ми з Олександром Балабком також пригадали важливі доленосні події для України та творчої еліти:

Боротьба за Михайлівський Золотоверхий собор

Як інтерв'ю з Яворівським Балабка проросійські сили назвали “необандерівськими шабашами” (ще тоді!)

Путч та проголошення незалежності України

Побиття письменників, зокрема Кагарлицького

Плани  письменника написати спогади про ті дні.

Під час зустрічі Олександр Балабко провів лінгвістичну вікторину за творами М.Коцюбинського із призом для найобізнанішого учасника, прочитав авторські оповідання, подарував музею з автографами збірку власних оповідань “Тату на кавуні” та останній роман “Кімоно для Баттерфляй” (із життя Соломії Крушельницької).

Зичимо письменнику затишку для його творчості та натхнення!

Дарія Білокобильська, директорка Музею-форуму Олеся Гончара

Фото Сергія Терещенка

За дверима музею літератури 

        Навчатися в інституті філології за спеціальністю «Літературна творчість» і не бути в Національному музеї літератури України – поняття несумісні. Тож, ні хвилини не гаючи, студенти 2 та 3 курсів вирушили на екскурсію в Колегію Павла Ґалаґана, аби поринути у світ літератури, культури й науки.

Цей інтер’єр, бібліотека, вишуканість і розкіш, атмосфера чогось високого й духовного, в якій зростала українська еліта. «Школа академіків», яка виховала у своїх стінах таких відомих нам нині письменників, критиків, мовознавців, теоретиків і літературознавців: Агатангел Кримський, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара, Володимир Липський, Андроник Степович, Всеволод Ганцов тощо.

        А ще! На той момент при Колегії функціонувала церква Святого Павла, і саме тут (уявіть собі!)  Іван Франко вінчався з Ольгою Хоружинською. Хіба це не ті літературні секрети, заради яких варто піти в музей?

Окрім захопливої історії про розвиток колегії і митців, не менш цікавими були експонати, яких, зверніть увагу, понад 5000! Унікальні рукописи, меморіальні речі, першодруки й стародруки, оригінальні твори як образотворчого, так і декоративного мистецтва, прижиттєві видання й особливі теплі фото спійманих приємних давніх спогадів.

Завдяки організаторці та улюбленій викладачці Тетяні Белімовій, а також роботі співробітниць музею, наше перебування було сповнене радости й натхнення. Зафіксувати й зберегти ці теплі миті допоміг фотограф Сергій Терещенко.

Софія Малахівська, студентка ІІІ курсу літтворчості 

“Те, як тебе сприймають, визначається не кількістю відвіданих тусовок, а насамперед твоїми текстами” - Дарина Чупат

21 листопада в Музеї-форумі Олеся Гончара Навчально-наукового інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка відбулася зустріч із талановитою молодою поеткою, письменницею, філологинею Дариною Чупат. 

Організатори: Дарія Білокобильська та Олексій Долгульов – студент 3 курсу, староста Літературної студії імені Максима Рильського. За підтримки заступниць директора Надії Янкової та Олени Романенко.

Дарина – лавреатка конкурсів «Стань письменником», «Антитвір», конкурсу рецензій від Ґете-інституту; посіла третє місце Міжнародного поетичного конкурсу «Гайвороння» (2020), “Смолоскип” (2023). За ходом зустрічі, нам вдалося почитати містично чуттєву поезію авторки, дізнатися про її унікальний досвід роботи та світосприйняття. Сподіваємось, це може стати корисним її ровесникам й іншим людям, які шукають у світі прекрасне.  

   Нагадуємо, що простір Олеся Гончара живе і живить тих, кому цікаве українське Слово, мистецтво, культура. Постаті, що приходять до нас – унікальні. Їх енергія та принципи життя через музей розповсюджуються на людей та у світ. А ще дають зрозуміти, що поки простір митця заповнений вчинками, його життя триває і жертви не даремні. “Я дуже поважаю його проукраїнську позицію й те, що він став на захист нашої духовності, а отже — й українства як такого. Почуваю до Гончара особливу вдячність за те, що це він першим закликав до відновлення мого улюбленого Михайлівського Золотоверхого”, –  Дарина Чупат.

Як швидко пишуться вірші? Чекаєш натхнення або сама його створюєш?

Раз на раз не приходиться. Писання — це нелінійний процес: умовні два роки тому я могла сісти і за 10 хвилин написати сонетоїд без жодного виправлення. Втім, зараз вірші починають приходити інакше: йдеш вулицею, думаєш про щось своє, і раптово в голову може стрельнути якийсь образ. Ти якось його десь записуєш, запам'ятовуєш. Далі просто отак потихеньку приходить ще щось, і от воно одне на одне нанизується і збирається в текст.

Місця сили в Києві чи де любиш бувати?

У мене є спеціальний маршрут від Позняків до Подолу. Я живу на Позняках, і якось треба добиратись до університету. Я не дуже люблю пересадки між гілками метро, тож замість виходити на Контрактовій площі, люблю їхати до Золотих і йти через Володимирську гірку вниз. Там дуже класно, можна зустріти білочок із синичками й погодувати їх. Вони такі хороші, їдять у тебе з руки. Це дуже мило й прикольно, що ти можеш просто серед міста побачити живе створіння, яке іде до тебе і не боїться тобі довіритися.

Ти поки не пішла в магістратуру, закінчила бакалаврат і хочеш відпочити. А чи були в тебе наукові плани?

У моєму випадку наукові плани дуже залежать від того, наскільки я втомлена і наскільки працює мій мозок. Наприклад, якось влітку між першим і другим курсами (на другому курсі ми писали першу в житті курсову) я була в бабусі на городі, мене мама поставила сапати моркву. Я це собі сапаю і думаю: “Цікаво, от коли лібретисти пишуть текст до опери, вони його якось достосовують до техніки співу чи ні?” Я вирішила, що це варто дослідити, і вже у вересні написала викладачці. Для мене це була історія про те, що ти можеш подумати: “Цікаво, чи… “й перетворити це на дослідження. Втім, таке трапляється лише тоді, коли я почуваюся повністю в ресурсі. Тож такі ідеї бувають не щодня, а писати щось треба. Із такого “треба” з’являлись інші мої наукові роботи. Я дуже вдячна моїй керівниці, Людмилі Кісельовій, яка під час роботи повсякчас надихала мене. Для мене це та людина, про яку думаєш: “Я теж хочу бути такою розумною і такою класною!”. Перед тим, як ми писали курсові з літературознавства, я була у неї на курсі. І в нас був невеличкий проєкт, ми мали проаналізувати будь-який вірш або цикл віршів. Я тоді взяла один із триптихів Ігоря Римарука, і його вірші заімпонували мені настільки, що я вирішила досліджувати його творчість і далі, в рамках курсової та дипломної робіт. Дослідження — це класний процес, коли ти вглядаєшся в текст і помічаєш якісь несподівані зв'язки, а потім знаходиш цьому підтвердження в інших текстах. Але попри мою любов до науки як до процесу, мені буває важко зрозуміти, що саме хочу досліджувати й навіщо.

Чи були плани писати прозу/есеїстику?

Насправді я починала писати з прози. У підлітковому віці я буквально не писала віршів. Свідомо писати вірші я почала років у 17 може 16. До того це була абсолютно проза. Пам’ятаю, коли мені було 10 і менше, я щось писала вночі з ліхтариком під подушкою. Словом, можна сказати, що в мене з дитинства є бажання написати більше за обсягом і щось реально цікаве… Але останні років 5-6 щось прозове в мене виходить тільки з примусу. 

Я ходила на курс із літературної творчості в університеті, і там треба було майже щотижня писати якесь оповідання. Тобі буквально давали завдання, напиши, щось про тенісистку Марію на Подолі, і у цьому тексті мають бути борода, копійка і ще низка предметів. Це теж були досить цікаві спроби. Останнє, що я писала, це теж було на могилянському курсі, який мені порадили взяти. Це була “Психологія творчості”, де ми здебільшого робили типові завдання на розвиток креативності: наприклад, переписували “Курочку-рябу” в семи різних стилях. І там так само потрібно було писати фінальне оповідання. Я така: “О так! Нарешті! Все!”, і в мене досить несподівано вийшло таке досить пристойне полотнище про священника — доволі несподівана тематика. Втім, я рада, що в мене є і такі тексти, адже письмо в іншому жанрі й іншому стилі. дає можливість перезавантажитись і отримати інші відчуття від писання.

Чи важливо читати, щоб писати? Чи можеш сказати, що на тебе хтось вплинув?

В дитинстві у мене було таке, що я почитаю умовного Нестайка й пів дня опісля думаю тими зворотами, які в нього. Потім, звісно, це минуло. Що більше ти читаєш, то більш стійким стає твій внутрішній голос.

Зараз я захоплююсь текстами Грицька Чубая, і мені здається, що я певною мірою перейняла його відчуття тексту. Його вірші потрапили до мене в потрібний час: мені було 15, і моє відчуття поезії ще тільки розвивалося. Чубаєві верлібри відчувалися (і відчуваються мені досі) було настільки добре й настільки по іншому, що я й зараз захоплююся ними. Це такі тексти, де ти відчуваєш, що кожне слово, на своєму місці. Я була ними вражена, і, можливо, якоюсь мірою Чубай вплинув на мене. Я не можу сказати, що це якось прямо простежується на рівні будови тексту чи його образів. Але одного разу, пам'ятаю, на якихось читаннях до мене підійшла дівчинка й каже: “Одарко мені так твої тексти нагадали Чубая!” І я така: “Вау!”

У мене був такий період, коли я дуже переймалася тим, наскільки моє письмо — це моє, особистісне письмо. Я не знаходила, чим те, що я пишу, таке особливе, і мене це бентежило. Але потім вирішила: є як є, і це нормально. Наприклад, якщо ми глянемо на академічну музику, ми можемо відрізнити Моцарта від Верді, Верді від Пуччіні тощо. Але річ в тому, що в межах свого покоління вони були досить типовими. Тому з одного боку, так, ми можемо говорити про якийсь наш особистий голос, але так само ми можемо знайти так само ще багатьох людей, чий голос буде дуже схожий на наш.

Нещодавно ти виграла літературну премію “Смолоскип”, вітаємо!  Чи було важко укладати збірку? Ти мислиш окремими текстами чи циклами/збірками?

В плані писання збірок, я поправді не садівниця, в мене зразу не виростає дерево-збірка. Укладаючи тексти на “Смолоскип”, я добряче намучилась. Спершу я навіть не була готова просидіти енну кількість вечорів над цими текстами й крутити їх. Я не чекала, що посяду високе місце в конкурсі, тож не бачила сенсу в тому, щоб віддавати рукопису всі сили. 

Я не подалась на конкурс у визначені терміни. Потім мені сказали. що “дедлайн” продовжили. Тож я вирішила,що треба зібратися, сісти і щось зробити з цим. Мені те, що я пишу, сприймається як частина більшого цілого. Але це “ціле” для мене здається ще не вивершеним, щоб можна було сказати, що цей текст схожий на той, і вони разом формують щось. Але добре, що я зрештою покрутила ці вірші кілька вечорів і виліпила з них рукопис.

Як тусовки впливають на кар’єру? Чи можна існувати поза ними.

Якщо ми говоримо про “молодшу” поезію й молодші кола, то у нас є умовно ядро тусовки й такі собі маленькі зірочки, які існують поза ним. Як мені здається, тут немає значення, чи ти в тусовці, чи ні. Якщо ти розумієш, що і для чого робиш, якщо в тебе є гідність говорити про те, про що хочеш, писати про те, про що хочеш, то ти це робитимеш незалежно від твоєї включеності в тусовку. Зрештою, те, як тебе сприймають, визначає не те, скільки разів ти тусив з людьми, й не те, кого ти знаєш. Це визначають насамперед твої тексти. 

Що допомагає, а що заважає у житті?

Часто трапляється, що я дуже класно бачу деталі й розбираюся в них, але якщо треба з цього зробити конкретне ціле, то мені на це потрібно трохи більше часу, ніж, я думаю, іншим людям. Втім, результат, як на мене, однаково виходить притомний, хороший.

Ще я доволі лінива людина, і через це мені буває не хочеться починати щось нове, не хочеться рухатись в якомусь напрямку, і це так само заважає. Перед тим, як встати й щось зробити, тобі необхідно провести ще такий собі “сеанс внутрішньої боротьби”, якийсь інваріант богомислія Сковороди. Але ззовні все зводиться до того, що ти сидиш, а тоді: “Пора! Пора!”, і після цього встаєш і вже щось робиш.

БЛІЦ!

Три останні прочитані книжки:

«Паперовий міст» Василя Махна, «Таємна історія» Донни Тартт і «Ми забуття, яке настане» Ектора Абада Фасіолінсе

Улюблений музичний стиль:

Я не чіпляюся за жанри, але виокремила б академічну музику

Шевченко/Українка/Франко?

Я досі в ступорі й не можу обрати між Франком і Лесею)

Коцюбинський/Хвильовий?

Коцюбинський

Семенко/Зеров?

Зеров

Калитко/Жадан?

Калитко

Дарина Чупат веде телеграм-канал власної поезії “Сховок”. Тут ви можете знайомитися з найновішим авторки: https://t.me/fen_met 

Для душі:

***

пощо ми сюди прийшли невже вчитись 

ловити в погляді тінь провини

наче насіння кульбаби літнього дня

невже втримувати любов ніби подих коли пірнаєш

що зрештою важче мовчати чи говорити

який із цих тягарів менше притис би

замружся будь ласка разом зо мною боже

можна ж не вибирати: чи герб чи лаври;

немає різниці лишатись або піти

якби ж наша стежка зробилася присмерковою!

тоді іти було б весело

а залишитись — не сумно

***

цей карнавал буяння минає сухі коробочки маку

лишаючи насінини дивитись у темряву

поки перша змія виповзає на сонце

перетворюємось на бруньки з пелюшок

ніби творимо чин

листя що повертає на осінь

кульбаби вже облітають

коли ми серед ночі виборсуємося з-під ковдр

ніби відчувши чужого в кімнаті —

то входить у силу

ще один день шуму та клекоту

де ми знову будемо порізно;

то відходить ще одна ніч

коли хочеться визирнути назовні але до вікон

краще не наближатися

***

щоранку я нарікав стрілу новим іменем

але до вечора забував яким саме

бо її вістря жодного разу

не багряніло

я запитав у равлика

котрий повз мов велика бібліотека

чи такий я як перша людина —

а він відмовчався

вчора я витягнув просто з повітря ножа

а сьогодні — скелет рибини;

стріла повертається закривавлена —

замість пера у неї велика думка

якій не місце в малій голові

Текст: Дарія Біокобильська

Фото: Сергій Терещенко

Оптимістична постапокаліптика: зустріч зі Світланою Тараторіною та розмова про "Дім солі”

   У холодний осінній понеділок, 20 листопада, студентки і студенти першого курсу «літтворчості» зустрілися з письменницею Світланою Тараторіною, щоб дізнатися більше про її творчий шлях та обговорити крайній роман “Дім солі”.

   Розповідаючи про свою історію входження в літературу, авторка поділилася, що колись при виборі інституту дуже хотіла вступити до нас на літературну творчість, проте на той час їй, на жаль, не вистачило одного балу, тож довелося йти на філологічний в іншому університеті, хоча навіть тоді Світлана не полишала перо.

   Свої перші твори Світлана Тараторіна почала писати ще в шкільні роки, саме українською, незважаючи на російськомовні навчання й оточення, тоді ж брала участь у багатьох дитячих конкурсах, зокрема й від газети “Кримська світлиця” під егідою меценатки Марії Фішер-Слиж. Роботи учасниці згодом увійшли в невеличку збірку за результатами конкурсу.

   Наступним, уже серйознішим кроком до літератури стали відвідини семінару творчої молоді. Письменниця коментує, що там, певно, були якісь “Кримські квоти”, за якими їй і вдалося туди потрапити, й пригадує, що саме там зустріла багатьох сьогодні відомих авторів.

   Та все ж писати з розумінням того, заради чого це робиться, Світлана Тараторіна почала набагато пізніше. Говорячи про свій перший роман, авторка назвала одним із поштовхів до його виходу у 2018 році Революцію Гідності та поскаржилася на стан книжкового ринку в Україні до 2014 року. Також Світлана поділилася дворічним досвідом ведення ютуб-каналу “Фантастичні talk(s)”, згадавши історію його створення.

   Згодом ми почали розмову про “Дім солі”. Рефлексуючи на тему історії Криму та його анексії, авторка дуже прагнула видати його до Кримських дат 2022 року, та, на жаль, повномасштабне вторгнення внесло свої корективи. Світлана Тараторіна розказала про свої почуття під час написання роману та пояснила нюанси Кримської мітології, використані в тексті, а також згадала про реальні прототипи топонімів та персонажів. Поговорили й про те, як же працювалося над роботою такого масштабу зі складною світобудовою. Авторка розповіла, що спочатку це було оповідання, проте, задумавшись про велику форму, вона повністю захопилася світом, створивши його без особливих труднощів. Та з висоти свого теперішнього досвіду поділилася думкою, що тоді надто сконцентрувалася на довкіллі, трошки забувши про персонажів, які мають завжди бути в центрі роботи, й не подумала про складність сприйняття невідомих слів для читачів і читачок.

   Світлана Тараторіна пояснила, що, хоча під час публікації хотіла привернути більше уваги до Криму та його історії, все ж першопочатково “Дім солі” – дуже особистий роман, написаний задля власних роздумів та відновлення пам'яті про Крим.

   Говорячи про улюблених персонажів, Світлана зазначила, що вони всі для неї важливі, і складно сказати, що один подобається менше, ніж інший. Найбільш суперечливою персонажкою для авторки стала Ма та її розвиток, а найбільші надії у творі покладені на Бекира та його друзів як на молоде покоління.

   Згадали таку цікаву тему, як музика під час роботи. Письменниця пояснила, що сама вона не може працювати, якщо є сторонні подразники, хоча деякі пісенні асоціації до твору можуть виникати вже пізніше, і висловила цікавість до студентських думок з цього приводу.

   Насамкінець поміркували над доречністю постапокаліптики в наші часи. Світлана Тараторіна зазначила, що, на її думку, вона є одним з найоптимістичніших жанрів, адже оповідає про людей, які все ж витримали і вижили, що дає надію та можливість подивитися на них зі сторони.

Студентка І курсу «літтворчості» Аліна Іващенко

На орбіті підручника з української мови:

аналіз, поради, критика і творчий внесок учителя.

VII семінар “Лінгводидактика в загальноосвітній школі України: інтеграція науки і практики”

     Скільки існує шкільна освіти, стільки й точаться суперечки в суспільстві навколо підручника: чи є він самостійним навчальним ресурсом, чи тільки знаряддям у роботі вчителя; чи можливо сконцентрувати в ньому всі відповіді на вимоги навчальних програм, чи потрібно завжди творчо доопрацьовувати його зміст на уроці. Дискусію з цих питань 17 листопада 2023-го року розгорнув викладацький корпус кафедри методики викладання української та іноземних мов та літератур зі своїми студентами й магістрантами спільно з учителями київських шкіл і гімназій.

      Цього разу шкільну освіту представили вчителі української мови Алла Горкуненко, Євген Горкуненко, Олена Топольницька й Тетяна Кошель зі спеціалізована школи № 277; Неля Костирко та Ольга Ворона зі спеціалізованої школи № 23; Лілія Денисенко, Вікторія Демиденко, Марина Дьоміна й Тетяна Радецька з гімназії № 283; Інна Біла зі спеціалізованої школи № 296. Завідувач кафедри, доктор педагогічних наук, професор В’ячеслав Шовковий привітав учасників, наголосивши на багаторічній і результативній співпраці університетського колективу зі шкільним освітянством. Доктор педагогічних наук, професор Олеся Любашенко розповіла про місце аналізу шкільного підручника з української мови у програмах навчальних дисциплін для студентів. Кураторка педагогічної практики Любов Маримонська окреслила труднощі й виклики в організації практичної підготовки студентів у воєнний час.

    Діалог між школою й університетом тривав понад три години. Зміст презентацій учителів охоплював зокрема розвиток мовних компетентностей старшокласників, особистісно орієнтоване навчання української мови за підручниками основної школи; переваги й недоліки підручників з української мови молодших школярів НУШ. Учителі розповіли про власні творчі доопрацювання підручників авторства О.Авраменка, О.Заболотного й В.Заболотного, О.Глазової та інших. Творчі пропозиції вчителів полягали у доповненні матеріалів згідно з новим правописом української мови, в модифікації вправ для формування емоційного інтелекту учнів, у поєднанні кількох навчальних видань на одному уроці. На рецензію вчителів-практиків представили свій аналіз міжпредметних зв’язків у підручнику для навчання мови учнів 11-го природничо-математичного напряму магістрантки Анастасія Захарія й Дар’я Перловська. Саме про них професор кафедри Людмила Биркун висловилася як про майбутню плеяду авторів-новаторів цікавих підручників мов європейської України.

Досвід міжнародних дослідницьких програм та грантів

Входження до міжнародного дослідницького й проєктного простору є невідʼємною складовою сучасного навчального процесу. Саме тому 16 листопада 2023 року доцентка кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості Галина Усатенко в межах дисципліни «Проєктний менеджмент у літературній діяльності» організували зустріч для студентів 4 курсу ОП «Літературна творчість, українська мова та література, англійська мова» задля обговорення досвіду й можливостей міжнародних дослідницьких програм та грантів.

На зустрічі студентка 2 курсу магістратури ОП «Літературно-мистецька аналітика та західноєвропейська мова»  Марія  Питулько розповіла про міжнародне стажування для дослідження польського досвіду переосмислення травматичних подій суспільства та відповідне формування політики пам’яті через культурно-мистецькі практики. Дослідження відбулося за фінансової підтримки Фундації EID (Європейський інститут задля демократії) та організаційної й методичної підтримки кафедри історії української літератури, теорії літератури і літтворчості. Упродовж цієї навчальної поїздки Марія мала можливість співпраці з польськими інституціями, такими як музей Варшавського повстання, Вроцлавський університет, музей Другої світової війни у Гданську та музей історії Вроцлава. Натхненні досвідом західних сусідів, учасники зустрічі обговорили ідеї для реалізації студентських проєктів та молодіжних ініціатив,.

Продовжила надихати й спонукати студентів до дій Олександра Горчинська – експертка з розробки та впровадження регіональних політик у сфері культури та цифровізації. Спікерка окреслила бачення перспектив участі українців та України в міжнародних програмах та конкурсах, успішними історіями фандрейзингу та власним досвідом реалізації проєктів.

Учасники зустрічі обговорили програму  «Культурні столиці України» від Українського культурного фонду, досвід якої можна успішно застосувати для участі в конкурсі «Європейська культурна столиця». Також розглянули приклади реалізації муніципальних проєктів у приморському регіоні Польщі, а саме місті Гдиня. Ознайомилися з успішними проєктами ревіталізації громадських просторів та цілих районів міста, створення мультидисциплінарних та мультифункціональних центрів (на кшталт центрів культурних послуг, які планується створити в Україні) для налагодження комунікації між жителями міста задля просування культури добросусідства та розвитку креативності.

Натхненні досвідом цікавих спікерок, студенти розійшлися розробляти власні проекти задля відбудови України та її представлення в європейському просторі.

Зустріч із Валентиною Захабурою:  "… Іди і будь певен. Це road to heaven."

Згідно з останніми дослідженнями Українського інституту книги кількість людей, що читають українською, невпинно зростає. Можливо, це є сумний бонус війни… А можливо — свідоме ставлення. 

«Не було випадку, щоб видатний твір літератури був написаний сірою мовою, щоб вдавалось його вибудувати словами зужитими, знебарвленими до пересічності, до нудної стертості п’ятака. Енергія слова з енергії душі, тільки так. Убога стилістика найчастіше є породження убогої думки. Ставитись до мови творчо, сміливо, але й з безмежною відповідальністю — це чудово вміла робити наша класична література. Досвід її вчить, що найвища майстерність художника слова — у його вірності життєвій правді, яка вбирає в себе, зокрема, й правду народної мови, засвідчену в найрізноманітніших виявах,— і в пісенному ліризмі, і в гуморі, і в згустках афористично місткої народної мислі». Так писав Олесь Гончар. 

Саме тому, ми продовжуємо насичувати простір письменника зустрічами з цікавими, свідомими, талановитими персонами.🇺🇦

13 листопада у Музеї-форумі Олеся Гончара відбулася зустріч-промоція із письменницею, авторкою і виконавицею пісень, бібліотекаркою Валентиною Захабурою зі студентами Навчально-наукового інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка кафедри історії української літератури, теорії літератури і літтворчості.

РОЗМОВЛЯЛИ:

Про основне завдання бібліотеки.

Про сучасні та традиційні засоби комунікації з читачем.

Про найкраще місце для творчості!

Промоція книги — основна діяльність бібліотек. Крім заходів на різну тематику, дат та ювілеїв письменників, відвідувачам розповідають, які книжки на обговорювану тему існують. 

Останні роки Валентина веде ютуб-канал. Там письменниця висвітлює літературні новини, читає тексти книг зі шкільної програми. Авторка-бібліотекарка дуже любить “Кульбабове вино” Рея Бредбері та вважає, що твір гарно працює як антидепресант. 

Валентина Захабура перекладає специфічні іншомовні книги, якщо помічає що деякі цікаві екземпляри лишились без української редакції. Наприклад: фікшн-повість “35 кіло надії” французької письменниці Анни Гавальди. (Можна подивитися тут: https://youtube.com/playlist?list=PLIw5s2I3sh0znbxHpogZaLl4OWiwzFq3Z&si=l91LPZzcX15UlY4V

Також письменниця порекомендувала студентам-літераторам конкурс для фантастів початківців “ЛІТавицю” та портали “Аркуш”, “Читомо” і “Барабука” як сучасні прогресивні українські літмайданчики.

«Любов – це життєве кредо письменника, головний мотив його творчості, світ його особливої реальності» — говорив Олесь Гончар. Можливо тому, сюжетні лінії та герої книг Валентини Захабури, з її слів, живуть певний час поряд з нею і наповнюють її світ. А магія письменницької інтуїції — невіддільна частина життя.

📖Книги:

Чат для дівчат (видавництво Старого Лева) — 2016;

Ой, Лише, або з чим їдять вундеркіндів (видавництво Теза) — 2018;

Ой, Лише, або як приборкати батьків — 2019;

Ой, Лише, або Як потрапити в халепу — 2019;

Леприкони (Видавництво Старого Лева) — 2019;

Вузлик на пам'ять — колективна збірка (Брайт Букс) — 2019;

Коли сніг пахне мандаринками — колективна збірка (Видавництво Старого Лева) — 2021;

Лео-фу або Я народився собакою (Видавництво Старого Лева)

Організатор заходу: доцентка Тетяна Белімова

Підтримка: заступниця директора Надія Янкова

Текст і фото: Дарія Білокобильська

Розмова про читання книжок під час війни

Для студентів освітньої програми «Літературна творчість, українська мова і література та англійська мова» цей тиждень розпочався із зустрічі: у гості завітав Юрій Марченко – начальник відділу стратегічної роботи і аналітики в Українському інституті книги. Майстер-клас відбувся 6 листопада 2023 року в межах дисципліни «Література і ринок». Організаторка та модераторка заходу – Тетяна Белімова.

Тема розмови була надзвичайно актуальна й пов’язана із нещодавнім дослідженням УІК про вплив повномасштабного вторгнення на читання українців (до речи, кожен охочий може переглянути результати опитування на їхньому офіційному сайті, спойлер – відсоток активних «книгочитунів» збільшився). Пан Юрій, котрий до 2019-го майже 25 років пропрацював директором видавництва «К.І.С», маючи досвід та неабиякі знання про книжкову сферу й ринок, поділився практичними навичками та порадами із літтворцями.

Це була прекрасна можливість більше дізнатися про видавничу справу в Україні, зокрема й про співвідношення художньої й нехудожньої літератури та перекладної й вітчизняної. Звернули увагу також на проєкти із промоції читання, зокрема побіжно згадуючи проєкт «Живі письменники», ініціатором створення якого є УІК, а наприкінці зустрічі мовилося ще про бібліотеки й закони, які регулюють увезення літератури окупантів та друк російськомовних книжок.

Студенти вели дискусію із гостем, активно долучалися до обговорення, ділилися своїм читацьким досвідом та пропонували ідеї, як популяризувати читання серед підлітків.

І врешті безмежна дяка за організацію зустрічі та, звісно, пану Юрію за цікаву розмову та корисну інформацію, яка є важливою задля освоєння професії!

Студентка 3 курсу «літтворчості» Вікторія Гродська

Фото Сергія Терещенка

«ЖИВЕ»  ЗІБРАННЯ ЛІТСТУДІЇ ІМЕНІ МАКСИМА РИЛЬСЬКОГО 

Дванадцяте вересня в гуманітарному корпусі Київського університету…  Відчувалися натхнення й цікавість серед романтичного студентства. Мистецька зала переповнена: на літстудію, немов птаство, злетілися ті, «хто серцем кучерявий» — студенти освітньіх програм літературна творчість і українська філологія — аби поділитися поезією й прозою, а також послухати й підтримати колег. Хоча оголошено було прочитання творів літстудійців 2 курсу, доєдналося чимало представників і представниць 1 курсу. Своїми творіннями ділилися Валентина Градишин, Анастасія Борисюк, Ваня Вінська, Соня Доліщан, Юлія Свириденко, Дмитро Вільгоцький, Таїсія Павленко, Микола Смішко, трохи дивна Єлизавета Янюк, Катерина Дюкова. З відгуками про почуте виступили староста Літстудії Антін Іщук і аспірант Дмитро Зозуля, а також заступниця старости Юлія Гупалюк. Обговорювали питання форми й змісту, тематики й проблематики, римування тощо. З підсумковим словом і найкращими побажаннями виступив директор Центру літературної творчості, професор Михайло Наєнко.

Вручено також грамоти й дипломи призерам студентського літературного конкурсу «Жива троянда ‘23». Серед них – студенти не лише Київського імені Тараса Шевченка, а й Дніпровського імені Олеся Гончара, Кропивницького (Центрально-українського) імені Володимира Винниченка та Полтавського імені Володимира Короленка університетів.

На завершення відбулися вибори нового старости, адже щороку, за традицією студії, команда старости й заступників оновлюється. Одностайно підтримали кандидатуру «епатажного» третьокурсника Олексія Долгульова…

Професор Михайло Наєнко оголосив про цікаві плани на наступну лістудію, а саме: перегляд та навчальне обговорення фільму “Будинок слова: нескінчений роман” режисера Тараса Томенка. Літстудійці ж понесли теплі й незгасні спогади у своїх серцях додому…

 Антін ІЩУК – магістрант першого року навчання освітньої програми «Літературна творчість…»

Знімки Сергія ТЕРЕЩЕНКА 

Відділу зв'язків із громадськістю ННІФ присвоєно ім'я Володимира МУКАНА

“Вічна слава безсмертю хоробрих, які кличуть на подвиг живих!” 

Іван Нехода  

З початку війни з рф – 2014 року – Інститут філології отримує страшні звістки про загибель своїх вихованців. Це невимовно боляче... Молоді, талановиті та палко залюблені в Україну особистості мужньо борються за мир і світле майбутнє. Ми низько вклоняємося та схиляємо голови перед ними та їхніми рідними. Щонайменше, що ми можемо зробити сьогодні – увіковічнити ім'я воїнів-філологів, які віддали найцінніше – життя за Україну. Ось здається нещодавно – 29 квітня 2023 року, а вже минуло пів року, як під час виконання бойового завдання героїчно загинув Володимир МУКАН. Успішний PR-менеджер, власник агенції комунікацій, співорганізатор «Old Сar Land», аспірант, випускник і співробітник Навчально-наукового інституту філології, автор ідеї «Філологічний календар», 35-річний лейтенант ЗСУ, зразковий чоловік нашої колеги Анни МУКАН, співробітниці відділу зв'язків із громадськістю ННІФ, і батько двох синів – Андрія та Ярослава. З ініціативи директора Навчально-наукового інституту філології Григорія СЕМЕНЮКА та за підтримки ректора університету Володимира БУГРОВА відділ, який розвинув Володимир МУКАН, де він працював та втілював найкреативніші ідеї, буде відтепер носити його ім'я. Ми пам'ятаємо тебе, Володю, ти живеш у нашій пам'яті, у кожній світлині зробленій для Інституту, а твої ідеї продовжують розвиватися у нашому осередку. Нехай твоє ім'я на табличці – Відділ зв'язків із громадськістю імені Володимира МУКАНА – цікавить молодь, навчає її, адже ти – уособлення ідеального українця. Пригадаймо Володю, помолившись за упокій його душі та переглянувши інтерв'ю його дружини Анни МУКАН:

https://m.youtube.com/watch?v=AIYqFCAi2-o&fbclid=IwAR11TrR4Ml2uJfCFHMIKdXutqyMaRSJyocP0UH_mJgYu75RqItXUbdFdveM  

Коли гримлять гармати, музи не мовчать

Міжнародний науковий семінар

«Переклад та криза:

Переклади творів новогрецької літератури у Центральній та Східній Європі»

20 жовтня 2023 року в Навчально-науковому інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка відбувся Міжнародний науковий семінар «Переклад та криза» у галузі неоелліністики.

Семінар було адресовано фахівцям у галузі перекладу з новогрецької болгарською, грузинською, естонською, латвійською, литовською, німецькою, польською, румунською, угорською, українською, чеською, викладачам та студентам новогрецьких відділень в університетах Болгарії, Грузії, Естонії, Латвії, Литви, Німеччини, Польщі, Румунії, Угорщини, України, Чехії, дослідникам та студентам, які цікавляться новогрецькою літературою та її перекладом.

Тематичні секції семінару включали сучасні підходи до прозового та поетичного перекладу, прямого чи опосередковано через переклади третіми мовами, до методики викладання перекладу, дослідження історії перекладу, впливу влади та цензури на переклад, а також способів подолання лексичних та граматичних перекладацьких труднощів, які виникають під час перекладу з / на новогрецьку.

На початку семінару з вітальним словом до учасників звернулися співголови Наукового комітету семінару директор ННІФ, професор Григорій Фокович Семенюк і доктор габілітований, професор Бухарестського університету Тудор Дину. Учасники семінару мали можливість познайомитися з історією перекладу новогрецької літератури упродовж 20 та 21 століть в Україні, Румунії, Грузії, Угорщині, а також дізнатися про переклади окремих новогрецьких творів у Болгарії, Польщі, Чехії, Україні, Східній Німеччині. І, звичайно, йшлося про конкретні перекладацькі труднощі, зокрема відтворення власних назв, реалій, фразеологізмів. Кілька доповідей були присвячені  питанням фахового перекладу, зокрема юридичних та політичних текстів. Наприкінці семінару учасники поділилися своїми думками щодо стану новогрецьких студій у їхніх університетах та погодилися з потребою зустрітися для проведення предметнішого круглого столу.

Проведення цього семінару у критичні часи для України, яка зіткнулася з небувалою збройною  агресією з боку російської федерації, мало на меті створити майданчик для зустрічі дружніх країн, які забезпечили велику підтримку від початку агресії і продовжують допомагати Україні, та надати можливість проведення відкритого діалогу щодо історії перекладу новогрецької літератури у країнах Центральної та Східної Європи, об’єднаних спільним минулим та теперішнім, які стикалися чи зараз стикаються з агресією з боку того самого агресора.  

Кожен виступ починався зі слів підтримки на адресу України, наших студентів, які попри складну безпекову ситуацію у країні продовжують навчатися, та викладачів нашого Інституту, які попри складну ситуацію з новогрецькими студіями в усьому світі продовжують дослідження та викладання на найвищому рівні і забезпечують неперервність традиції новогрецьких студій у КНУ імені Тараса Шевченка.

Новогрецькі студії в нашому університеті було започатковано професором Андрієм Білецьким та доцентом Тетяною Чернишовою у 1950х. Саме тоді почало з’являтися багато перекладів творів видатних новогрецьких прозаїків та поетів. Одним із найбільш перекладених у світі грецьких письменників є Нікос Казандзакіс, тому очікувано практично кожен доповідач згадував про переклади його творів своєю національною мовою. Цікаво, що в Україні романи Нікоса Казандзакіса були перекладені з оригіналу, тоді як у Польщі та Східній Німеччині з текстів перекладів третіми мовами. При цьому над текстами перекладів у країнах так званого «соціалістичного блоку» добре попрацювала цензура, щоправда у різних країнах було вилучено різні слова, частини речень, абзаци. А в Україні тексти перекладів, опубліковані у 1950-60х, були до того ж максимально зросійщені. 

На сучасному етапі, на жаль, також діє цензура. За влучним висловлюванням пані Елени Лазар, Голови Румунського товариства новогрецьких студій та видавця, яка багато років займається виданням перекладів новогрецької літератури в Румунії, зараз цензура є економічною, і саме наявність коштів є вирішальним фактором щодо того, чи потрапить переклад до рук читачів, що є вкрай актуальним для всіх країн регіону. 

Високий науковий рівень представлених на семінарі доповідей та жвавість дискусій після виступів засвідчили великий інтерес до новогрецьких студій у Центральній та Східній Європі, що зумовлено, окрім іншого, «університетськими  традиціями закладів вищої освіти у цих країнах», про що йшлося, зокрема, у нещодавній статті у грецькому виданні «Катемерини» (13.10.2023). Атмосфера, яка панувала під час семінару, також засвідчила, що спільне минуле та спорідненість багатьох національних мов країн Східної та Центральної Європи, є тим підґрунтям, що може стати запорукою тісніших та продуктивніших регіональних контактів, які у свою чергу служитимуть запорукою підтримки та розвитку новогрецьких студій у нашому регіоні. 

Світлана Перепльотчикова, Голова Організаційного комітету, доцент кафедри англійської філології та міжкультурної комунікації ННІФ 

За магічні двері «Ліра-К»: подорож до видавництва історій та мрій!

16 листопада 2023 року третьокурсники ОП «Літературна творчість, українська мова і література та англійська мова» мали чудову можливість опинитися у священному місці для кожного письменника і редактора – видавництві, а саме – в «Ліра-К». За дверима цього літературного світу відкривається чарівна атмосфера, насичена запахом  книжкових сторінок і теплом творчого духу.

Екскурсія розпочалася з розповіді директора видавництва про створення «Ліри-К» та її місії в історії української літератури. «Видавництво відзначається високим стандартом літературних видань і постійним прагненням до креативності та інновацій у видавничій справі», – поділився пан Віталій.

Вели мову про все, що цікавило студентів: що варто видавати, на які теми ліпше писати, як і, головне, чим зацікавити читача. Дізнались, яка література втрачає свою ціннісну вартість уже за кілька років. Також Віталій Зарицький поділився секретами щодо тиражу книжок, роз’яснив усі тонкощі видавничої справи. Зокрема, говорили про важливість книгодрукування під час війни, про вплив повномасштабного вторгнення  на літературу та її нинішній розвиток.

Та постійно слухати розповідь директора не виходило. Всю увагу перехоплювали численні стелажі з різноманітною літературою: починаючи зі шкільних, і аж до наукових видань. З цікавістю студенти розглядали сучасні картини на стінах, присвячені війні в Україні. Зокрема, мали честь віч-на-віч познайомитись з автором цих робіт, відомим українським художником Володимиром Ребровим. Він розповів, на що в першу чергу звертає увагу при оформленні своїх робіт. 

Після теорії, як відомо, настає практика. Студенти мали змогу поринути у світ книгодрукування: на власні очі побачили процес видання в найдрібніших деталях.

Наприкінці зустрічі пан Віталій подарував кожному відвідувачу закладки від «Ліра-К» і календар, оформлений малюнком Володимира Реброва. Студенти відчули себе частиною чудового літературного світу, де слова втілюються в життя, а мрії стають реальністю.

Щиро вдячні «Ліра-К» за можливість зануритися в чарівний світ письма та книгодрукування!

Гавій Дарія, студентка 3 курсу ОП «Літературна творчість, українська мова і література та англійська мова»

Творча співпраця ННІФ з Університетом ім. Адама Міцкевича в Познані 

Що робити організаторам міжнародної зустрічі, яка має започаткувати важливу навчальну і творчу співпрацю студентів, якщо та зустріч фатально припадає на п'ятницю, 13-те ?  Звісно, зустрітися о 13 годині 13 хвилин і скількись там секунд, щоб несприятливі значення змаліли до дріб'язку, а прописаний у масовій культурі образ розбурхав художню уяву учасників!

І справді, для студентів кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості ННІ філології КНУТШ та їх польських колег з кафедри україністики Інституту східнослов’янських філологій Факультету сучасних мов Університету ім. Адама Міцкевича в Познані це був дивовижний і продуктивний момент.

Зустріч розпочала гарантка освітньої програми «Літературна творчість, українська мова і література та англійська мова» професорка Мар’яна Шаповал, що окреслила ідею навчального перекладацького проєкту "ДрагоМанія", за якою студенти мають перекладати студентів, а згодом разом підготувати відповідне видання. Професор Анатолій Ткаченко презентував укладений ним альманах студентської творчості "ДієСлово", що має стати одним із джерел для польського перекладу, доктор Ришард Купідура разом із своїми студентами – Якубом Пашкевичем, Лілією Кобелєвою, Станіславом Шишкою, Макарієм Пельцом, Пьотром Конєчним, Ганною Зеленєвською, Ладою Федоренко, Домінікою Боровською-Добровольською, Іриною Іванченко, Іриною Паламар – висловили свої очікування та побажання щодо майбутньої реалізації задуму.                                                                     

До розмови долучилася доцентка, письменниця Тетяна Белімова та студентка 3-ого курсу «Літературної творчості» Єва Яковенко, яка поділилася своїми спогадами про Літню школу Познанського університету ім. Адама Міцкевича, де вона мала нагоду бути й познайомитися з  польськими україністами. Солодким завершенням цієї зустрічі стала надзвичайно мелодійна авторська пісня у виконанні  Анатолія Ткаченка.

Наприкінці наша однокурсниця Вікторія Градишин висловила те, що хотів сказати кожен: «Надзвичайно раді познайомитися та трохи поспілкуватися з польськими колегами. Сподіваємося на цікаву та продуктивну співпрацю. Дякуємо організаторам за можливість долучитись до такої ініціативи».  Отже, перша зустріч письменників і перекладачів відбулася!

Янюк Єлизавета та Фескова Вікторія, студентки 2 курсу ОПП «Літературна творчість, українська мова і література та англійська мова»

Онлайн-розмова із Сашком Дерманським ― улюбленим письменником українських дітей

Почати тиждень завжди важко, особливо коли матінка-природа не радує теплими сонячними променями. Проте першокурсникам ОП “Літературна творчість” понеділок 9 жовтня 2023 року приніс щирі усмішки та заряд натхнення для нових творчих звершень. Складно залишитися байдужим під час зустрічі з кумиром дитинства ― письменником Сашком Дерманським. Спершу розмову направляла Тетяна Белімова, викладачка кафедри історії української літератури, теорії літератури і літтворчості, та згодом першокурсники не втримались та взяли справу у свої руки.

      Розмова, наче річка, звивалась поміж професійних порад та особистих спогадів письменника. Зустріч почалася з мотивуючої розповіді про те, як дитяче захоплення переросло не просто в здійснену мрію, а у професію, що приносить задоволення. Сашко Дерманський не оминув теми про те, що легше писати ― прозу чи поезію. Без сумніву, всюди є свої приховані пастки, та все ж автор зізнався, що вірші писати простіше.

      Неможливо було оминути тему редагування, що буде вічно найскладнішим викликом для багатьох студентів. Пишучи твір, будь-який письменник “просто грається зі словом”, та не всі елементи цієї “гри” мають право залишитися в кінцевому рукописі. Головною задачею на етапі редактури є перечитування з постійним покращенням твору. За словами Сашка, найкраще заздалегідь морально підготуватися до того, “що доведеться викреслювати, змінювати, викидати”. Та що ж робити, якщо перша чернетка вже зовсім переписана? Письменник зазначив, що подібна доля навряд чи спіткає об’ємні твори. У загальному тут є два шляхи: або забути, або переписати. І другий варіант завжди буде набагато важче втілити, ніж почати з чистого аркуша. Тож на думку Дерманського, набивати руки краще на “менших жанрах” (оповіданнях, новелах, нарисах тощо).

      Почасти дискусія розгорнулася і навколо персонажів творів Сашка Дерманського. Студенти ще дітьми задавалися питанням, чи мають їх улюблені герої реальних прототипів. Гість зізнався, що більшість постатей у його творах є “міксом із вигадки та реального життя”. Часом Сашко позичав фрази в реальних людей ― із розмов на вулиці чи під час спілкування із друзями та знайомими. Це й не дивно, адже для нього мова ― джерело пізнання персонажів.

      Говорили й про виклики, які приймає письменник, коли вирішує писати про війну в контексті дитячої літератури. Сашко Дерманський поділився, що йому хочеться писати чесно попри казкову вигадку, проте водночас він прагне не нашкодити юному читачеві. Він переконаний, що оминати сумне не слід, але завжди має бути чимала доза надії та оптимістична кінцівка. У дискусію гармонійно вплелися й професійні поради. Письменник пояснив студентам важливість логічності історії та компетентності в описуваних темах. Навів приклад із власного досвіду про співпрацю з власницею притулку для тварин задля написання його крайньої книжки “Клуб врятованих. Непухнасті історії”, де розгортаються справжні історії про тварин у сучасних воєнних реаліях.

      Питання від першокурсників так і сипалися на автора дитячих книжок. Проте Сашко Дерманський не лише дав відповіді на численні “чому і як”, а й влаштував свято для маленьких діток, що живуть у серцях студентів ― тих самих дітей, що виросли на його прозі.

Вероніка Зибелєва, студентка І курсу «літтворчості»

Зустріч із Наталією Васильєвою та розмова про книжковий ринок України

25-го вересня до Інституту філології завітала письменниця, видавчиня та редакторка Наталія Васильєва, аби поділитися своїм досвідом зі студентами.

   Пані Наталя заснувала в Харкові незадовго до війни власне видавництво – «Відкриття». Назву свого дітища власниця розшифрувала так: «Бо відкриваємо авторів, відкриваємо себе, відкриваємо нові можливості». Вона розповіла, що в її видавничому портфелі майже винятково твори українських письменників. І не просто українських, а ще й новачків. Казала, інших видавців дивує, що «Відкриття» майже не займається перекладами іноземної літератури. Та загалом переклади вони роблять, хай не так багато, адже це забезпечує фінансування інших проєктів видавництва.

На зустрічі видавчиня поділилася секретами публікації книжок, роботи з рукописами, специфіки цінотворення та залежности цього аспекту від накладів. Також вона розповіла про офсетний та цифровий друк, фінансування, бук-блогерів і книжковий ринок України.

   За освітою пані Наталя – верстальниця та дизайнерка книжок. Більшість видань у видавництві верстає саме вона.

   Стати видавчинею жінка вирішила, коли стало тісно сидіти за комп’ютером та верстати. А поштовхом до такого кроку стала книжка, яка, на думку пані Наталі, обов’язково мала побачити світ, проте отримувала численні відмови. «Я завжди на боці автора. Я хочу, щоб автор був почутим», – пояснила вона.

   Окрім того, пані Наталія ще й письменниця. Вона написала й сама ж видала книжку «Після останньої крапки», що є своєрідною інструкцією з публікації власного твору. Книга включила в себе весь процес – від редагування до піару. Така ідея виникла з її курсу із видавництва.

І на довершення до всього попереднього «Відкриття» створило свій подкаст – «Відкрита видавчиня». Там пані Наталя та її команда говорять про свої книжки, розкривають секрети видавничої справи. Це перший випадок, що подкаст пише видавництво. Інші таким не займаються.

Розмова завершилася автограф-сесією та спільним фото з пані Наталією. Студенти були раді зануритися у світ «по той бік книжкової шафи» та вдячні за щиру розмову.

Яковенко Єва, студентка ІІІ курсу «літтворчості»

Фото - Центр комунікацій КНУ

Проєкт «Ч(ц)итати вголос» та перші зустрічі в авдиторному форматі

  Як приємно відкривати сезон зустрічей безпосередньо у стінах нашого ННІФу! Цього понеділка у гості до студентів освітньої програми «Літературна творчість, українська мова і література та англійська мова» в рамках предмету «Літературні проєкти: кураторство» завітали співавторки яскравого літературного продукту «Ч(ц)итати вголос», а саме: Тетяна Ключник та Юлія Бондаренко. Модераторкою зустрічі була Тетяна Белімова.

   Спікерки не тільки презентували свій проєкт – читацький щоденник для дітей та підлітків, а й відверто поділилися досвідом проходження всіх етапів: від ідеї – до реалізації продукту. На момент розробки концепту свого щоденника подруги працювали викладачками української мови та літератури і влаштовували читацькі клуби для дітей. Отож вони виявили спільну для усіх дітей  проблему: вони не знають, як говорити про книги. Саме тому вони потребують цікавого провідника у книжковий світ, що буде відрізнятися від звичайного чорно-білого читацького щоденника, але навчатиме дітей систематизувати книжковий досвід.

   Проєкт, що спершу планувався як некомерційний підручний матеріал для викладачів та учнів, набуває все більшого успіху серед пересічних покупців.

  Щоправда, на початках усе було далеко не просто. «Де взяти кошти на реалізацію?», «Яке видавництво погодиться на співпрацю?», «Як не падати духом у разі відмов та продовжувати вірити в свою ідею?» – студентів не залишили без відповідей та порад, а також цікавих історій щодо рішення проблем, які виникали у ході роботи. «Спочатку ми думали, що найскладнішим буде продумати ідеї проєкту, та потім з’ясувалося, що це лише 10% усього шляху», – запевняють дівчата.  

  Особливість «Ч(ц)итати вголос» у тому, що авторки орієнтувалися на своїх читачів. Вони мали змогу залучати учнів до створення ідеї, вивчали їхні смаки й уподобання.

   Юлія й Тетяна запевняють, що мають іще багато планів на майбутнє. Вони прагнуть розширювати межі своєї літературно-освітньої діяльности і надалі, проте відтепер орієнтуватимуться не лише на дитячу авдиторію.

   Ще раз дякуємо Тетяні Ключник, а особливо Юлії Бондаренко, яка у свою відпустку під час служби в лавах ЗСУ знайшла можливість зустрітися зі студентами. Бажаємо авторкам із насолодою спостерігати за результатами, які породжує їхня діяльність, більше залюблених у книжки та читання людей і сили на реалізацію задумів!

Денисюк Софія, студентка ІІІ курсу «літтворчості»

Онлайн-зустріч із першим курсом літтворчості

30 серпня 2023 р. студенти першого курсу освітньої програми «Літературна творчість, українська мова і література та англійська мова» зустрілися онлайн із викладачами кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості. До зустрічі також приєдналися випускники літтворчості, аби поділитися власним досвідом навчання на освітній програмі.

Онлайн розпочався із привітального слова Мар’яни Олександрівни Шаповал, професорки, докторки філологічних наук, яка воднораз є і гарантом освітньої програми, і куратором випускного четвертого курсу. Мар’яна1 Олександрівна привітала цьогорічних вступників літтворчості, побажала всім наснаги й натхнення, а також наголосила на тяглості поколінь, на унікальному досвіді, що його не лише можна набути під час навчання, а передати «у спадок» наступній генерації. Літтворців об’єднують спільні літературні та віршознавчі студії, колективні часописи, як от «Сполучник» та «Сві-й-танок», що попри війну продовжують функціонувати, та ще безліч речей, котрі складають повсякдення університетського студентського життя.

Завідувачка кафедри Оксана Миколаївна Сліпушко, професорка, докторка філологічних наук, також виступила із привітальним словом до першокурсників. Оксана Миколаївна також побажала студентам досягнути омріяних вершин у навчанні та здобути цікавий і неординарний фах. Також завідувачка зазначила, що в межах освітньої програми й справді панує дух, що можна порівняти із родинними взаєминами, із відчуттям єдиної родини. Оксана Миколаївна також висловила сподівання, що незабаром студенти зможуть відвідувати університет і навчатися аудиторно.

Із привітальним словом виступив один із фундаторів літературної творчості, знаний літературознавець, професор, доктор філологічних наук Михайло Кузьмович Наєнко. Михайло Кузьмович коротко окреслив основні переваги освітньої програми, спинився на загальних порадах із опанування майбутнього фаху. Професор запросив першокурсників долучитися до Літературної студії імені Максима Рильського, що вже багато років функціонує в стінах Жовтого корпусу та покликана розвинути художню майстерність студентів, зокрема, й через відвідування тематичних вечорів за літературними жанрами, презентацій нових літературних явищ, під час творчих зустрічей із відомими представниками як літератури, так і суміжних мистецтв.

Заступниця директора Інституту з навчально-методичної роботи, доцентка, кандидат філологічних наук Надія Іванівна Янкова так само привітала першокурсників із вступом та початком навчання в Університеті. Надія Іванівна спеціально пройшлася коридором другого поверху та зазирнула в аудиторії, аби бодай віртуально провести екскурсію для вступників Навчально-науковим інститутом філології. Відтак першокурсники змогли відчути давній дух академізму, що панує в Жовтому корпусі, та прогулятися ним бодай дистанційно. Надія Іванівна також висловила сподівання, що очна форма навчання в корпусі стане доступною вже найближчим часом для всіх без винятку студентів Інституту.

Галина Олегівна Устатенко, професорка, кандидатка філологічних наук, завідувачка підготовчого відділення для іноземних громадян і гарант освітньої програми «Літературно-мистецька аналітика» також привітала першокурсників зі вступом в Інститут та початком нового навчального року. Галина Олегівна коротко окреслила ті дисципліни основного та вибіркового блоку, які викладає для літтворців, спинилася на особливостях і суті пропонованих предметів. Найсильнішими, найбільш конкурентоспроможними, такими, що мають широкі можливості й особливий статус назвала пані професорка випускників літтворчості. Насамкінець висловила сподівання на плідну й продуктивну співпрацю із першокурсниками впродовж усього їхнього навчання.

Із вітальним словом виступив і Анатолій Олександрович Ткаченко, знаний літературознавець і перекладач, професор, доктор філологічних наук, куратор третього курсу літтворчості. Анатолій Олександрович стисло розповів про навчальні дисципліни, які викладає, пояснив їх важливість для опанування обраного студентами фаху. Уже традиційно професор закликав студентів бути не байдужими до слова, не втомлюватися досліджувати мову та поліпшувати власне мовлення, зокрема навів кілька промовистих прикладів некоректного слововживання. Також Анатолій Олександрович підтвердив слова про те, що студенти і випускники літтворчості справді культивують відчуття родини у своєму колі.

Ніна Іванівна Бернадська, відома літературознавиця, професорка, докторка філологічних наук, а також кураторка другого курсу також привітала студенів із вступом до Університету та початком навчального року. Ніна Іванівна завважила, що складність багатьох навчальних дисциплін видається позірною, адже тому, хто мотивований учитися, підкорюються будь-які філологічні вершини. Професорка висловила надію, що найближчим часом з’явиться можливість поновити навчання у нормальному аудиторному форматі, та пешокурсники зможуть долучитися до старших колег у стінах Жовтого корпусу.

Привітала першокурсників із початком навчального року і Тетяна Валеріївна Белімова, знана письменниця, доцентка, кандидатка філологічних наук, що виконуватиме обов’язки кураторки першого курсу. Тетяна Валеріїна зазначила, що не лише студентам цікаво спілкуватися із викладачами літтворчості, а й наставникам так само цікаво відкривати нові таланти, допомагати їм зростати, опановувати секрети майстерності художнього слова. Викладачка побажала студентам натхненного навчання на першому курсі та висловила сподівання, що незабаром очне навчання стане можливим для всіх без винятку студентів.

Дмитро Зозуля, випускник літтворчості, аспірант кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості, також приєднався до зустрічі із першокурсниками, щоб привітати їх зі вступом до Університету та початком навчання. Дмитро коротко окреслив власний досвід опанування фаху, розказав про цікаві студентські проєкти, зокрема згадав про «Твою поетичну листівку», що продовжує розвиватися попри те, що студенти, котрі її започаткували, уже отримали дипломи не лише бакалаврів, а й магістрів. Аспірант укотре підтвердив слова старших колег про тяглість генерацій літтворців. Також Дмитро дав кілька посутніх порад стосовно художньої практики, адже кожен із першокурсників прагне поліпшити та розвинуті власні творчі навички та уміння.

На зустріч завітала ще одна випускниця літтворчості Вікторія Гагара, засновниця приватного садочка та школи. Пані Вікторія привітала першокурсників із початком навчання й також коротко окреслила можливості майбутнього фаху, перспективи та переваги, що надає обрана освітня програма. Розповіла випускниця й про власний досвід навчання та пошуки сродної праці. Насамкінець пані Вікторія запросила студентів на практику в засновану школу, де вже започатковано студіювання дитячого українського мовлення та фольклору.

У фінальній частині зустрічі слово взяли студентка третього курсу, кураторка від студпарламенту Дарія Гавій і першокурсниці Ваня Вінська, староста групи, Вероніка Зибелєва, помічниця старости, та Вікторія Шуляк. Дівчата також привітали учасників зустрічі із початком навчального процесу та запевнили у власному гарному настрої опановувати премудрості майбутнього фаху.

Тетяна Белімова, викладач кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості

Міжнародна наукова конференція  "УКРАЇНСЬКА ЕМІГРАЦІЯ ПІСЛЯ 1945 РОКУ: ІСТОРІЯ-СУСПІЛЬСТВО-КУЛЬТУРА-НАУКА"

ЦЕНТР МІЖКУЛЬТУРНИХ ПОСТТОТАЛІТАРНИХ СТУДІЙ ФІЛОЛОГІЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ ВРОЦЛАВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ у співпраці з КИЇВСЬКИМ НАЦІОНАЛЬНИМ УНІВЕРСИТЕТОМ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА та у співпраці з НАЦІОНАЛЬНИМ МУЗЕЄМ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ В ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ запрошують на міжнародну наукову конференцію "УКРАЇНСЬКА ЕМІГРАЦІЯ ПІСЛЯ 1945 РОКУ: ІСТОРІЯ-СУСПІЛЬСТВО-КУЛЬТУРА-НАУКА". 

Конференція відбудеться 16 листопада 2023 р. у Вроцлаві та Києві в гібридній формі. 

Організаційний комітет:

Наукові керівники: проф. д-р габ. Аґнєшка Матусяк (Польща) і доцент Галина Усатенко (Україна)

Учасниці та Учасники: д-р Роман Кабачій (Національний музей історії України у Другій світовій війні, Київ), канд. філолог. наук Галина Хоменко (Педагогічний університет ім. Григорія Сковороди у Харкові), проф. ВУ Лариса Лещенко (Вроцлавський університет, Польща), проф. УАМ Анна Горнятко-Шумилович (Університет ім. Адама Міцкевича у Познані), канд. філолог. наук Альберт Новацький (Люблінський католицький університет Яна Павла ІІ, Польща), д.філол.н., проф. Олена Романенко (Київський національний університет імені Тараса Шевченка).

Війна в Україні, розв’язана Російською Федерацією навесні 2014 року, а особливо її повномасштабний наступ 22 лютого 2022 року, актуалізували питання української еміграції. Маси українців, у небачених із часів Другої світової війни масштабах, через турботу про власну безпеку та безпеку своїх близьких ухвалювали важкі рішення покинути свої домівки та виїхати за кордон у пошуках притулку. Частина з них згодом повернулася в Україну, а інші – залишилися за межами Батьківщини надовше. Вони долучалися до потоку попередніх поколінь своїх земляків, які колись сформували історію української еміграції. Таке «повторення історії» в долі українського народу провокує спробу порівняти –  як у діахронічному, так і в синхронічному плані – еміграційний досвід минулого та сьогодення. Організатори конференції пропонують обговорити питання еміграції після 1945 року в таких аспектах:

• Хвилі української еміграції

• Основні центри еміграції

• Наукові, громадські та культурні товариства та організації

• Наука

• Освіта

• Видатні особистості

• Видавництва та журнали

• Тенденції еміграційної журналістики

• Український літературний процес: дві чи одна літератури?

• Питання самоідентифікації діаспорної культури

• Внесок еміграції у розбудову незалежності України

• Знову еміграція? Можливість чи пастка?

       Організатори мають надію, що виділені галузі досліджень надихнуть до міждисциплінарного обміну ідеями для дослідників у галузі літературознавства, лінгвістики, культурології, історії, філософії, соціології, культурної антропології чи політології та міжнародних зв'язків.

Мови конференції: польська, українська, англійська

Конференційний внесок: 300 злотих / 75 євро (інформація про банківський рахунок для сплати внеску буде надіслана разом з інформацією про прийняту заявку; конференційний внесок буде використано в повному обсязі для підготовки рецензованої публікації у видавництві з міністерського списку). Учасники з України звільняються від конференційного внеску.

Заявки: просимо надсилати в доданому формулярі заявки теми та тези (200-300 слів) польською, українською та англійською мовами, разом із ключовими словами та біографічною довідкою (макс. 80 слів), раніше не опубліковані статті, а також пропозиції для окремих секцій або дискусійних панелей; кінцевий термін подання заявки – 30 вересня 2023 року. Форма для оформлення заявки drive.google.com/file/d/1PyVb0tIRh2DGWaiqq5mdCknSEy81xWAk/view?usp=drive_link 

Адреса електронної пошти для листування: emigration.ua2023@gmail.com

Інформація про прийняті роботи буде оголошена 10 жовтня 2023 року.

Неоелліністи на літніх програмах вивчення новогрецької мови

Цього літа студенти 1-ого та 3-ого курсів Навчально-наукового інституту філології (освітня програма «Новогрецька філологія та переклад і англійська мова») взяли участь у кількох програмах вивчення новогрецької мови, які відбувалися як в очній, так і в дистанційній формі. Неоелліністів КНУ імені Тараса Шевченка тривалий час підтримують партнерські університети: Афінський національний університет імені І.Каподистрія та Салоніцький університет імені Арістотеля. Перебування в країні, мову якої вивчаєш, не просто стимулює поглиблення знань, але й збагачує досвідом занурення в іншомовний культурний простір, спостереженням за явищами, про які раніше дізнавався зі сторінок підручників. Афінська програма THYESPA, крім навчального часу, організовує також і дозвілля студентів, пропонуючи відвідати гомерівські Мікени, античний Епідавр, візантійські Салоніки чи Містру. Але й саме перебування в місті, пов’язаному з іменами Перікла, Сократа, Платона, Апостола Павла та Йоргоса Сефериса, дозволяє краще відчути зв'язок часів, зрозуміти своєрідність світогляду новогрека. Дві салоніцькі програми «IASON» та «IMHA» і цьогоріч продовжили коронавірусний досвід дистанційного навчання, однак кожне заняття містило достатньо аудіовізуального матеріалу. Студенти мали можливість здійснити віртуальні прогулянки Афінами та Салоніками, віртуально відвідати Афінський археологічний музей та салоніцький музей візантійського мистецтва. Одна з найкращих літніх програм «IMHA» має потужний літературний та культурологічний блоки, які сприятимуть не лише науковим дослідженням студентів, але й, можливо, стануть поштовхом до перекладу цікавих для українського читача, але досить невідомий творів сучасної грецької літератури. І – найголовніше – участь у програмах українського студентства дозволить іншим учасником через живе спілкування, спільні проєкти побачити те, чим живе і за які цінності бореться наше суспільство, захищаючи Батьківщину від російських окупантів.

Київський національний університет відзначає двадцяту річницю створення Турецького центру інформації та досліджень 

Центр був відкритий у 2003 р. за сприяння Посольства Турецької Республіки в Україні та Турецького управління співробітництва та розвитку при Кабінеті Міністрів Республіки Туреччина (ТІКА). На церемонії відкриття стрічку урочисто перерізала Перша леді Туреччини пані Сезер. Завдяки постійні підтримці ТІКА Центр став найпотужнішою платформою для розвитку тюркології в Україні, за час функціонування якої зібрано унікальний книжковий фонд, що налічує більше 4500 книжок турецькою, кримськотатарською, азербайджанською, узбецькою мовами, серед яких і діалектна література урумів. Завдяки тісній співпраці з Агенцією в Центрі проведено численні зустрічі з визначними діячами науки, культури та мистецтва, науковцями, політиками й турецькими бізнесменами – потенційними роботодавцями. Серед високоповажних гостей центру – Нобелівський лауреат і відомий турецький письменник О. Памук, а також перша леді Республіки Туреччина пані Е. Ердоган (2017).

Турецький центр інформації та досліджень теж постраждав під час обстрілу 10 жовтня 2022 року: в кабінеті було вибито вікна та пошкоджено меблі й обладнання. Того ж місяця Посольство Туреччини й ТІКА відвідали Університет й було ухвалено рішення про реалізацію проєкту заміни вікон у всьому Жовтому корпусі ННІФ. Відтак завдяки підтримці агенції не тільки Центр, кафедра тюркології, а й весь Інститут філології змогли продовжити роботу.

23 червня 2023 року на зустрічі з нагоди відзначення річниці створення Центру були присутні Ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка проф. Володимир БУГРОВ, його Високоповажність надзвичайний і повноважений Посол Туреччини в Україні п. Ягмур Ахмет ГЮЛЬДЕРЕ, директор Інституту імені Юнуса Емре в Києві п. Іхсан ДЕМІРБАШ. Володимир Анатолійович підкреслив важливість Центру для розвитку тюркології в Україні й подякував за постійну підтримку турецькими організаціями проєктів, спрямованих на збереження та розвиток тюркських мов корінних народів України – кримськотатарської, гагаузької, та мов національних меншин – азербайджанської, узбецької тощо. Пан Посол зауважив, що Університет є важливим партнером, він впевнений, що у майбутньому кількість спільних проєктів буде збільшуватись, а тюркологічні студії в Україні – розвиватись.

Фото Валерія Попова

Покликання на зустрічі з представниками кафедр (16.00)

Навчально-науковий інститут філології

День відчинених дверей

09 червня 2023 року

Підсумкове засідання літературного клубу «PROчитання»

Підсумкове засідання літературного клубу «PROчитання» відбулося в дружньому колі й інтелектуальній атмосфері. Роздумів було дуже багато.

І хоча «Усі вогні — вогонь» — невелика збірка оповідань, усі учасники й учасниці ділилися багатьма думками й спостереженнями, порівнювали свої читацькі досвіди. 

Модеракторка зустрічі професорка Олена Романенко розставила цікаві акценти: чому переклади Хуліо Кортасара є важливими для української культури. Читачі також дізналися, хто з сучасних авторів читав «Усі вогні — вогонь» в армії.

Пожвавило дискусію й обговорення авторського стилю Хуліо Кортасара. Читачі дуже прискіпливо шукали повторювані мотиви й образи. 

На завершення кожна й кожен поділилися своїми найяскравішими враженнями про автора, улюбленими оповіданнями. А підсумком засідання стало обмірковування переліку текстів для обговорення наступного навчального року й сподівання, що всі знову радісно зустрінуться в стінах Жовтого. 

Текст – Антін Іщук, фото – Сергій Терещенко 

Оголошується набір статей до збірника наукових праць “Стиль і переклад” 

Шановні колеги!

Продовжено набір статей до збірника наукових праць “Стиль і переклад” № 9 до 31 серпня 2023 року.

Основна мета збірника – висвітлення актуальних питань стилістики, лінгвопоетики  та перекладознавства романських, германських та слов’янських мов, а також ознайомлення з новими перекладами.

Статті та переклади можна подавати такими мовами: французька, іспанська, італійська, португальська, англійська, німецька, новогрецька, українська.

Статті можна подавати за адресою: 01033, Україна, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14, кафедра теорії та практики перекладу романських мов ім. М. Зерова (кімн. 65-66)

E-mail: tpprm@ukr.net  тел. (044) 239-34-09

Редакційна колегія залишає за собою право повертати тексти поданих статей у разі їх невідповідності фаховому рівню збірника.

Перший день Міжнародної науково-практичної конференції «Де правда, там і перемога: концепт перемога у фольклорі та авторській творчості»

25 травня 2023 року відбулося пленарне засідання Міжнародної науково-практичної конференції «Де правда, там і перемога: концепт перемога у фольклорі та авторській творчості». Цьогоріч читання присвячені 30-річчю кафедри фольклористики та 75-річчю з дня народження її засновниці – Лідії Дунаєвської. З вітального слова почали Григорій Семенюк, директор ННІ філології, Володимир Бугров, ректор Київського університету, та Олеся Наумовська, завідувачка кафедри фольклористики. Також долучилася й професорка Університету Іллінойсу Урбана-Шампейн Синтія Баклі, яка виразила своє щире захоплення невтомною працею нашої наукової спільноти в такий непростий час.

Першою з доповіддю виступила Ірина Клименко, професорка Національної музичної академії України. Вона порівняла те, чим живе українська й польська фольклорна музика, і зупинилася на перспективах розвитку вітчизняної етномузикології. Далі Юрій Ковалів, доктор філологічних наук та професор нашого інституту, розказав про те, як умови війни впливали на українську народну творчість і як мистецтво допомагало на всіх етапах боротьби.

Оксана Кузьменко, старша наукова співробітниця Інституту народознавства НАН України, продемонструвала те, як «новий воєнний фольклор стає потужною інформаційною зброєю, спрямованою проти деструктивного світу загарбників-руйнівників…», а Оксана Оверчук, доцентка катедри фольклористики, на базі відомостей про Південно-західний відділ Російського географічного товариства висвітлила непримиренне протистояння двох цивілізаційних напрямків розвитку людства.

Святослав Пилипчук, професор ЛНУ ім. Івана Франка, у виступі зосередився на «Притчі про приязнь» Каменяра, детально проаналізувавши її фольклорні мотиви. Також Роман Дадика представив свій віртуальний музей старовинних речей, що має привернути увагу до життя й побуту нашого народу.

Фото Сергія Терещенка

Текст: Старинщук Яніна

Цікаво про актуальне

24 травня відбулася лекція-зустріч із Тетяною Трофименко, дослідницею літератури, критиком, лавреаткою відзнак сайту «Буквоїд» та «Книга року ВВС» за кращу читацьку рецензію (2008). Лекція-розмова оберталася навколо питання сучасної української літературної критики в часи соцмереж.

Студенти програми «Літературно-мистецька аналітика та західноєвропейська мова», викладачі кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості, аспіранти почули про своєрідність фахової літературної критики в Україні та її особливості у мережевому просторі.

Пані Тетяна поділилася рекомендаціями з власного досвіду, зокрема, що критику робити варто, а що ні.

Окремо обговорили питання суб’єктивного та об’єктивного у тексті літературної критики, а також перспективи блогерства та «критики продажів».

Завершили розмову аналізом студентських есе про літературно-мистецькі твори та події.

Професійна розмова із представниками культурної індустрії – важливий компонент навчання за освітньою програмою «Літературно-мистецька аналітика та західноєвропейська мова».

«Не соромно не знати, соромно не вчитись» 

«Не соромно не знати, соромно не вчитись» — саме це прислівʼя могло б стати гаслом заходу КНУ EXPO, який відбувся 13 травня в самому серці нашого університету — червоному корпусі.

Урочистий настрій одразу створили народна хорова капела «Дніпро» та народний ансамбль української музики «Роксоланія». Високу ноту підтримав ректор університету Володимир Бугров, який у своїй промові наголосив на масштабності заслуг, силі впливу та реальній значимості не тільки навчального закладу, а і його студентів та випускників. Увесь виступ ректора влучно характеризує одна цитатою: «Людина приходить у КНУ аби жити повноцінно», адже в нас є затишні гуртожитки, можливість займатися спортом, їдальні зі справді смачними стравами та різноманітні гуртки на будь-який смак.

Але найцікавіше було попереду — кожен підрозділ університету гідно представляв себе, бажаючи якнайкраще продемонструвати свою роботу. Усюди панувала гостинна атмосфера, відчувалося щире прагнення зацікавити абітурієнтів, допомогти їм детальніше вивчити «внутрішню кухню», аби під час вступу зробити свій вибір свідомо.

Студентка 2 курсу україністики Поліна Потій ознайомилася з багатьма підрозділами та поспілкувалася з їхніми представниками, щоб поділитися спостереженнями:

Економічний факультет після відокремлення став ефективніше функціонувати, за рівнем освіти нічим не поступаючись найкращим економічним вишам. Але вступникам перейматися щодо важкості навчання не варто, адже потреба у нових студентах є, а шкільних знань для початку вивчення цієї галузі точно вистачить.

Професія юриста досі лишається однією з найпопулярніших, але не кожному під силу здобути «місце під сонцем»: усе залежить від особистісних якостей та здібностей. Однак тим, кому таки вдається вступити, університет дає купу можливостей для реалізації в цій непростій сфері, позбавляючи проблем із пошуком роботи після випуску.

Філософський факультет в останні роки стабільно набирає популярність, кількість його абітурієнтів зростає. Проте студентам буде легше, якщо вони знатимуть англійську, а краще – і німецьку теж, аби читати необхідні для навчання матеріали мовою оригіналу.

Оптико-механічний фаховий коледж також потребує більше студентів. Профіль його спеціальностей значно ширший, ніж може здатися на перший погляд, а навчання там цікаве й сучасне: на КНУ EXPO представники коледжу продемонстрували різні оптичні прилади, які можна було потримати в руках і роздивитися.

Особливо мене вразила презентація інституту біології та медицини, де на манекені показали як надавати першу медичну допомогу, та як відбувається хірургічна операція.

Ну і найкумедніше, що було представлено, це меми від факультету інформаційних технологій, які так і заохочували абітурієнтів вступати саме туди.

Завдяки цьому заходу я отримала справді корисний та важливий досвід, який точно стане в нагоді будь-кому, а тим паче вступникам та їхнім батькам. КНУ вражає і надихає, саме тому його студенти з гордістю говорять про своє місце навчання.

Коли й як прищеплювати шкільній молоді захоплення професією вчителя-філолога?  

Коли й як прищеплювати шкільній молоді захоплення професією вчителя-філолога? Це запитання поставила собі кафедра методики викладання української та іноземних мов і літератур Навчально-наукового інституту філології і звернулася до адміністрацій шкіл з ідеєю провести спільну промо-акцію привабливих можливостей освітніх програм із теорії й методики навчання мов і літератур у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Доволі велелюдна зустріч-виставка “Освітні обрії вчителя-словесника” відбулася 19 травня 2023 р. за участі колективу кафедри, керівників шкіл і старшокласників.

Завідувач кафедри, доктор педагогічних наук, професор В’ячеслав Шовковий привітав учасників, розповів про роботу свого колективу, співпрацю, спільні цілі і традиції викладачів і студентів, прдемонстрував щире зацікавлення у міцній спілці школи та університету. Заступниця директора ННІ філології, доцент Людмила Смовженко запросила старшокласників навчатися в стінах будівлі, де відлунюють кроки класиків української і світової науки. А потім доцент Віра Пономарьова повела школярів у віртуальну мандрівку коридорами “жовтого” корпусу, розчинила перед ними двері кафедри, лінгафонних кабінетів, ретроаудиторії. Далі слово взяли студенти освітніх програм із теорії й методики навчання мов і літератур, які створили відео про свій досвід навчання, про те, що вони здобули і чим пишаються, як бачать своє вчительське майбутнє. Корпус викладачів також репрезентували доцент Тетяна Дружченко і куратор практик студентів Любов Маримонська.

Своїх вихованців, учнів 10-11-х класів, долучили до заходу: директор гімназії №283 міста Києва, кандидат педагогічних наук, заслужений працівник освіти України Володимир Гнатюк та заступник директора з НВР Лариса Сівковська; директор гімназії №39 міста Києва Валентина Кулик та заступник директора з НВР Галина Скорина; директор спеціалізованої школи №277 м.Києва з поглибленим вивченням англійської мови  Валентина Максименко-Бевз та заступник директора Тетяна Карлінська; директор спеціалізованої школа №23 м.Києва з поглибленим вивченням англійської мови Олександр Ігнатов та заступник директора з НВР Ганна Долматова; директор спеціалізованої школи №296 м.Києва з поглибленим вивченням англійської мови Вікторія Титаренко та  заступник директора з НВР Лариса Наставна. Ці школи є надійними партнерами кафедри, осередками талановитих консультантів і наставників, роботодавцями для випускників освітніх програм з теорії і методики навчання мов і літератур.

У чаті лунали схвальні відгуки старшокласників та вчителів про формат зустрічі-виставки та побажання зробити її регулярною. А студенти й викладачі висловлюють щиру подяку всім, хто взяв участь у заході, а ще палко чекають восени на наступне покоління юних і захоплених університетською освітою й професією вчителя філолога.

Кафедра методики викладання української та іноземних мов і літератур 

Сучасна українська література новогрецькою 

15 травня Центр елліністичних студій та грецької культури імені Андрія Білецького влаштував літературний вечір «Живі кольори української літератури», під час якого студенти бакалаврської та магістерської неоелліністичних програм познайомили грецьких слухачів з кількома постатями української літератури, а також презентували власні переклади новогрецькою мовою їхніх творів. 

На вечері лунали вірші Лесі Українки, Богдана-Ігоря Антонича, Михайля Семенка, Ліни Костенко та Сергія Жадана. За задумом студентів, ці постаті створили своєрідний ланцюжок, який поєднав український модернізм 20 ст. із текстами української літератури 21 ст. Кожна ланка цього ланцюжка спалахувала окремим кольором, який перетворювався на фон для тем та сюжетів з доробку вибраних авторів. 

У другій частині вечора учасники мали нагоду поспілкуватися наживо із грецьким письменником, журналістом, видавцем та перекладачем Димітрисом Тріандафіллідисом, який минулого року переклав роман С.Жадана «Інтернат». Пан Тріандафіллідис, випускник КНУ імені Тараса Шевченка 1985 р., поділився зі студентами спогадами про університет та видатних елліністів А.Білецького та Т.Чернишову, коло українських дисидентів тих часів та атмосферу міста, розповів про свій досвід перекладу тексту та міркування про його проблематику. На думку перекладача, однією з центральних тем твору є травма відчуження, яку отримують особистості в умовах тоталітарного суспільства, що породжує замкнене коло страждань та страху, які перетворюють людину на керовану, безвольну маріонетку. Головний герой Паша намагається знайти свій шлях її подолання, однак факт «подвійного народження» –  спершу в тоталітарному, потім у вільному, але незрілому суспільстві – стає перешкодою, яку здолати вкрай складно, але головне на цьому шляху – усвідомити проблему і розпочати рух. Окремо п.Тріандафіллідис як грек з виразною проукраїнською позицією розповів про маніпуляції російської пропаганди суспільною думкою в Греції та боротьбу невеликої спершу групи інтелектуалів з поширюваними міфами, наполегливість якої принесла плоди, що підтверджує статистика, а саме, те, що відсоток греків, які підтримують Україну, з початку вторгнення зріс удвічі.

КНУ EXPO - 2023 наповнило енергетикою знань простори Червоного і Києва 

Попри війну, що триває в Україні, національний освітній фронт надійно тримає Київський університет імені Тараса Шевченка, а допомагає його колективу це робити освіченість і згуртованість. 

“Ми робимо те, що вміємо робити, і наше покликання – бути успішними!”, – переконаний ректор Шевченкового університету Володимир БУГРОВ.

Цьогоріч минає 189 років історії успіху закладу вищої освіти номер один в Україні. Попри страшні події війни, університет вистояв і дає можливість тисячам українських та іноземних студентів й надалі здобувати якісну й сучасну освіту в нашій державі. 

Шевченків університет – це не лише Київ. Його наукові та дослідні об'єкти, якими він опікується, сягають за межі столиці. Це і Ботанічний сад ім. академіка О. Фоміна, об'єкти на Київщині, Житомирщині, Кримська обсерваторія, Кам'янецький заповідник. Усього 25 галузей знань, 28 підрозділів, 59 спеціальностей, 500 освітніх програм. Кожен 25-й аспірант України – випускник КНУ.

“Закликаю зробити правильний вибір. Ми вас завжди чекатимемо, щоб відбудовувати Україну разом!”, – підсумував свою промову Володимир БУГРОВ.

Представники Навчально-наукового інституту філології проінформували відвідувачів і вступників щодо особливостей навчання на різних освітніх програмах, специфіки наукових досліджень на профільних кафедрах, а також відповіли на питання, які стосують вступу до навчального закладу. Володимир ЩИБРЯ, співробітник кафедри фольклористики (що свого часу розробляла елементи костюмів для паризьких будинків мод),  провів натхненний майстер-клас із пов'язання хустин, полотен і наміток. Він також розповів про особливості оздоблень і тканин різних регіонів України. 

Сергій РІЗНИК, завідувач кафедри української мови та прикладної лінгвістики ННІФ, закликав гостей КНУ EXPO не лише посилено вчити іноземні мови, але й вдосконалювати рідну українську. “Треба бути одночасно хорошим фахівцем і достойним громадянином!”, – підкреслив він.

Наталія Руда, доцент кафедри загального мовознавства, класичної філології та неоелліністики, наголосила на тому, що Університет має близько 80-ти угод із різними університетами світу. На підставі них можливі стажування студентів у різних ЗВО не лише Європи, але й Азії, Сполучених Штатів. “На час воєнних дій для наших студентів ще більше спростилися умови отримання стипендій та запрошень”, – наголосила викладачка.

“Випускники Інституту філології працюють практично у всіх професійних сферах, оскільки філологія – це основа основ. Тому вони швидко орієнтуються і на телебаченні, і в Міністерстві закордонних справ, і в бізнес-структурах, наукових колах… Філологічні особливості мислення подібні до математичних, тому що йдеться про логіку думки”, - говорить відповідальний секретар приймальної комісії Олеся Стеблина.

8 червня 2023 року ННІФ запрошує на День відкритих дверей! До зустрічі. Разом – до перемоги!

Дарія Білокобильська 

Фото: Валерій Попов

Робота секційних засідань Науково-практичної конференції «Сходознавчі читання пам’яті Дениса Антіпова та Святослава Горбенка»

Упродовж 10-11 травня у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка відбулася Міжнародна науково-практична конференція «Сходознавчі читання пам’яті Дениса Антіпова та Святослава Горбенка». У ході секційних засідань сходознавці обговорили питання лінгводидактики іноземних мов, східномовних лінгвістичних студій та літератур країн Сходу.

Активну участь в конференції брали студенти Навчально-наукового інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка та Київського національного лінгвістичного університету, магістранти, аспіранти, викладачі, доктори педагогічних та філологічних наук. До зустрічі доєдналися знавці та носії японської, корейської, китайської, індонезійської та в’єтнамської мов: старший викладач Еґава Хіроюкі, асистенти Сеїт-Джеліль Абібулла, Джан Йонджін та Чу Кьонок. Фахівці встановили чіткий зв’язок між IT-технологіями та східною філологією.

Лінгводидактика відкрила нові способи передачі інформації для учнів середніх шкіл і студентів ЗВО під час очного та дистанційного навчань, наприклад, едьютейнмент, ІКТ, чат-боти штучного інтелекту, цифровізація, додатки для самостійного вивчення іноземних мов (Duolingo, Mondly, Babbel) і створення ігор та тестів (TinyTap, Memrise, Study Flash). Таким чином будується ефективне ознайомлення з новими мовами та культурами.

Дослідники східномовних лінгвістичних студій аналізували японські політичні промови та новотвори, лозунги періоду пандемії в Китаї, особливості перекладу дискурсу моди, процеси колонізації та деколонізації не тільки корейської та японської мов, але й української на прикладі власних назв у медійному просторі Кореї (KBS) з березня 2022 року. Студенти відобразили складнощі при вивченні правил читання корейською, пізніше зафіксували проблему калькування східних мов через вплив російської вимови назв українських міст.

Літературознавці відкрили інший погляд на азійську писемність, показуючи незвичайну символіку, досліджуючи специфіку жанрів, аналізуючи китайський неореалізм. Проблема перекладів творів іноземних та українських авторів не залишилася без уваги: дослідники брали участь в обговоренні питання китайського перекладу поезії Лесі Українки, відобразили фантастичні елементи у творах Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків» та Тана Сянцзу «Піонова альтанка». Відомі постаті Кендзабуро Ое, Хісаші Іноуе, Калідаса, Балаі Пустака, Сі Мужун, Со Джонджу — це інша, загадкова, призма поглядів на гостроцікаву літературу Далекого Сходу та Південно-Східної Азії.

Прекрасна атмосфера захопила учасників конференції, і старші колеги передали свої знання молодшим фахівцям сходознавства!

          Марія Ковальова 

СХОДОЗНАВЧІ ЧИТАННЯ ПАМ’ЯТІ ДЕНИСА АНТІПОВА ТА СВЯТОСЛАВА ГОРБЕНКА  

10 травня 2023 року в Навчально-науковому інституті філології КНУ імені Тараса Шевченка відбулася Міжнародна науково-практична конференція «Сходознавчі читання пам'яті Дениса Антіпова та Святослава Горбенка». Організатори заходу – кафедра мов і літератур Далекого Сходу та Південно-Східної Азії, посольство Японії та Корейський освітній центр в Україні.                                                                            

На пленарному засіданні зібралися високоповажні гості, зокрема Надзвичайний та Повноважний Посол Японії в Україні Мацуда Кунінорі, ректор Університету Аояма Ґакуін у м. Токіо Сакамото Хіроші, ректор Університету Рюкоку у м. Кіото Ірісава Такаші та заступник директора Корейського освітнього центру в Україні Рім Кіл. У стінах нашого інституту гостей зустрічали ректор КНУ імені Тараса Шевченка Володимир Бугров та заступники директора Навчально-наукового інституту філології Надія Янкова, Ганна Звонко, Олена Романенко, Людмила Смовженко та Святослав Шевель.
    До початку конференції відбулося урочисте відкриття авдиторії, відновленню якої фінансово посприяли японська громада. Авдиторія була пошкоджена внаслідок жовтневого ракетного обстрілу середмістя Києва. «Я радий співпрацювати з КНУ. Мій батько був також науковцем, і він завжди говорив, що відновлення має бути через освіту. Добре пам'ятаю про влучання ракети на перехресті з вашим корпусом. Мене вразило те, що одразу після цього всі служби були на місці влучання і працювали. Це свідчило про незламність українців і це вражає. А ще – холоднокровність і виваженість у таких ситуаціях. Кожен українець воює на своєму фронті. Я маю надію, що освітяни будуть воювати тут, в університеті, а саме – торувати шлях науки, а не брати зброю в руки й гинути, як викладач-кореїст Денис Антіпов та студент-японіст Святослав Горбенко...», – зауважив посол Японії в Україні  Мацуда Кунінорі.  
    Вітальним словом Володимир Бугров відкрив пленарне засідання організованого наукового зібрання, подякувавши японським друзям за їхню підтримку: «У той час, коли варвари знищують будівлі, ліси, поля, ми за підтримки друзів з Японії відбудовуємо наші домівки й навчальні корпуси, розміновуємо наші поля і створюємо центри вивчення іноземних мов, які становлять місток дружби у світі».
   Ректор університету Аояма Ґакуін Сакамото Хіроші наголосив: «Від імені Аояма Ґакуін я хочу від щирого серця привітати вас із тим, що авдиторія вашого інституту, яка постраждала від бомбардування, була відремонтована та отримала нове життя як "Центр методики викладання японської мови та літератури". Крім того, ця нова авдиторія — це й університетська пам'ять про полеглого Святослава Горбенка, який був студентом-японістом кафедри мов і літератур Далекого Сходу та Південно-Східної Азії, і полеглого Дениса Антіпова, який був викладачем корейської мови на цій кафедрі. Усі ми в Аояма Ґакуін маємо за честь допомогти в розвитку такого центру».
    Після вітальних слів гостей з Японії та висловлень співчуття у зв’язку із загибеллю колишніх студентів нашого інституту Дениса Антіпова та Святослава Горбенка, які героїчно захищали нашу країну на Сході, розпочалися виступи з науковими доповідями.
   Першою взяла слово асистентка кафедри мов і літератур Далекого Сходу та Південно-Східної Азії Оксана Кінджибала: «Святослав у квітні 2014 року перевівся до нашого університету на спеціальність “Японська мова і література”. Уже в серпні 14-го року добровольцем вступив у батальойн “Правий сектор”, загинув 3-го жовтня 2014 року під час бою за Донецький аеропорт. У травні 2015 його ім’ям названо авудиторію в нашому інституті й біля цієї ж аудиторії поставлено пам’ятний стенд на його честь. (…) Під час навчання Дениса Антіпова завжди супроводжувала усмішка. Крім того, що він був нашим студентом, згодом – викладачем, учасником Євромайдану, у 2014-му році пішов воювати на Схід. Основне його кредо в житті – це любити Україну й робити все для того, щоб Україна була процвітаючою». Також із науковими доповідями, темами яких була творчість східних письменників, виступили студенти-магістри КНУ імена Тараса Шевченка Бондар Анна та Козмін Михайло, що навчаються на кафедрі мов і літератур Далекого Сходу та Південно-Східної Азії. Михайло Козмін на початку своєї доповіді сказав: «Джерелом натхнення для мене є Денис Антіпов, який у Південній Кореї брав участь у різноманітних зйомках і навіть грав у фільмах».
    Заключні слова виголосили батьки загиблих – Леся Горбенко та Марія і Геннадій Антіпови. «Наша родина щиро вдячна, що ви в своїй праці поєднуєте дві важливі справи: удосконалення і розвиток сходознавства і збереження пам’яті своїх колег, які віддали свої життя за нас з вами. Хочу сказати, що Святослав і Денис історично і свідомо пов’язані між собою, хоч і не були знайомі. Саме підтримка кафедри сходознавства, її викладачів, студентів, добровольців допомогла нашій родині зберегти пам’ять про сина і пройти той тернистий шлях. Ми щиро тішимося, що ні смерть Святослава не обірвала його шляхетну справу збереження пам’яті полеглих героїв, ні смерть Дениса. Наша родина щиро сподівається, що віднині пам’ять про двох світлих воїнів навічно залишиться як в стінах їхньої альма-матер, так і в країнах Сходу», – скорботно промовила мати Святослава. У продовження слів пані Лесі Марія Антіпова сказала: «Ми розуміємо, чому Денис любив Шевченків університет, чому йому подобалося тут спочатку вчитися, а згодом працювати… Тут однодумці, тут націєцентристи. Ми вдячні Університету та Інститутові за вшанування пам'яті нашого сина та Святослава. Вони живуть у цих стінах, у словах кожного з вас». Після офіційної частини розпочалися секційні засідання, на одному з яких у Центрі корейської мови та культури імені Дениса Антіпова батьки вручили іменні стипендії найкращим студентам-кореїстам. Герої не вмирають!

Фото Сергія Терещенка

Текст  Андрія Панкова
               

У Навчально-науковому інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка відсвяткували День португальської мови

У Навчально-науковому інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка відсвяткували День португальської мови, який відзначається в багатьох країнах світу 5 травня. На цьому заході зібралися високоповажні гості, зокрема Президент парламенту Португалії Аугусто Ернесто Сантуш Сілва, посол Бразилії Нортон де Андраде Меллу Рапеста, посол Португалії Антоніо Вашку Алвеш Машаду, випускник Інституту Ростислав Троненко, директор департаменту МЗС і колишній посол України в Бразилії, а також посол Бельгії в Україні Петер Ван де Вельде. Зустрічали у стінах ННІФ почесних гостей ректор КНУ імені Тараса Шевченка Володимир Бугров, директор ННІФ Григорій Семенюк, представники кафедри теорії та практики перекладу романських мов імені Миколи Зерова, зокрема викладачі португальської Оксана Вронська та Галина Верба разом із завідувачкою Іриною Смущинською.

З хлібом-сіллю і піснями зустріли високоповажних гостей студенти та співробітники кафедри фольклористики. У програмі заході була декламація віршів, музичні композиції викладачів португальської, виступи послів та Президента парламенту Португалії Аугусто Ернесто Сантуш Сілва, який виголошуючи вітальне слово натхненно задекламував поетичні рядки, написані 600 років тому. Пан Президент сказав: «Ми хочемо показати свою солідарність у вашому протистоянні російській агресії. Ми розуміємо вашу боротьбу, і це також наша боротьба. Через мову найкраще знаходити порозуміння. Мова слугує для того, щоб розуміти світ і відчувати його смаки. Мова – це великий інструмент миру. Тому наша місія – допомагати українським студентам, які опановують португальську мову».

Ректор КНУ імені Тараса Шевченка Володимир Бугров, відкриваючи свято в ННІФ сказав: «Всесвітній день португальської мови є ще й приводом підкреслити важливість мовного розмаїття та багатомовності. Завдяки вивченню мови ми інтегруємося у глобальний світ, посідаємо в ньому своє місце. Ми раді розділити сьогодні це свято з Португалією, яка стала другою Батьківщиною для сотень тисяч українців. Ми постійно відчуваємо вашу підтримку на міждержавному рівні. Щира вдячність пану послу Португалії за постійну підтримку, яку він надає нашому Університету. Разом ми сильні, разом ми мужні».

Якщо історія походження португальської мови сягає кількохсот років до нашої ери, то в Інституті філології ця мова – «наймолодша», зазначив директор ННІ Григорій Семенюк на заході. «Лише в 2017 році ми вперше оголосили набір на освітню програму «Переклад із португальської та з англійської мов. Наступним кроком до нашого зближення стане відкриття Центру португальської мови за підтримки Посольства Португальської Республіки». Вистуцпаючи, Григорій Фокович розповів, що в інститутській музеї-кімнаті Олеся Гончара зберігається ваза письменника, яку в подарунок він отримав від голови національних зборів Республіки Португалія тодішнього уряду Ферданду Монтейру де Амарала під час візиту до цієї країни у 80-х роках ХХ століття. Цікавими є враження Олеся Гончара від відвідин Португалії: «Чимось цей народ близький мені, чимось схожий з Україною. Щирістю людей чи трагізмом долі...» (ст. 313 зі «Щоденника»).

«Я захоплений, що серед цієї жорстокої агресії ви продовжуєте опановувати португальську, цікавитеся нашою країною, долучаєтеся до наших культурних надбань, – сказав посол Португальської Республіки в Україні Антоніо Вашку Алвеш Машаду, звертаючись до студентів. – Серцем ми разом з вами. Ми й надалі вам допомагатимемо, адже ми тут саме для цього – підтримувати й надихати».

Випускник КНУ Ростислав Троненко, директор департаменту МЗС і колишній посол України в Бразилії, назвав такі спільні свята особливо цінним різновидом дипломатії і подякував гостям за принципову позицію їхніх країн щодо України.

Насамкінець гурт «Роксоланія» кафедри фольклористики виконав старовинну українську народну пісню, адже розвиток будь-якої мови в широкому сенсі є складовою частиною розвитку культури. І українцям теж є чим пишатися.

Запал і зворушення рівною мірою панували на святі, бо португальці й українці такі схожі у прояві своїх почуттів!

The Educational and Scientific Institute of Philology of KNU Taras Shevchenko celebrated the Day of the Portuguese LanguageВідбулася міжнародна онлайн конференція «Стратегії оптимізації навчання та оцінювання у викладанні мов і літератур в умовах сьогодення»

26 квітня 2023 року відбулась міжнародна онлайн конференція «Стратегії оптимізації навчання та оцінювання у викладанні мов і літератур в умовах сьогодення», зорганізована кафедрою методики викладання української та іноземних мов і літератур Навчально-наукового інституту філології спільно з Всеукраїнською асоціацією з мовного тестування та оцінювання. 

Інноваційний формат роботи цьогорічної конференції сприяв активності учасників в обговоренні актуальних проблем навчання та оцінювання у теперішніх кризових умовах. 

У межах конференції відбулась презентація спільного проєкту команди викладачів кафедри методики викладання української та іноземних мов і літератур та викладачів Гайдельберзького педагогічного університету (Німеччина), зокрема професоркою Карін Фогт. 

Обмін напрацюваннями та ідеями засвідчив невпинне прагнення викладачів українських ЗВО до забезпеченні якісної університетської освіти та поступ у підвищенні її ефективності попри виклики воєнного часу та за неухильної підтримки міжнародної наукової спільноти.

НАУКОВА МУЗА КАЛЛІОПА ТЕЖ НЕ МОВЧИТЬ 

23-й "Філологічний семінар" відбувся і виявився загалом успішним. Тему семінару про літературно-історичні та жанрові канони доповідачі розкрили з належною, як здається, повнотою. Проаналізовано історію питання, наголошено на "відкритості" проблеми для подальших обговорень, акцентовано на зв'язках наукового літературного канону з ідеологічними чинниками, а також звернуто увагу на певні спекуляції, що спостерігаються в середовищі так званого попсового літературознавства.

Географія і проблематика доповідей учасників семінару виявилася у міру розмаїтою: більшість доповідачів представили переважно Київський університет та Інститут літератури НАНУ: М. Наєнко. "Літературні канони мінус догматика"; Н. Бернадська. "Соціально-психологічний жанровий різновид епіки: чи можлива термінологічна інверсія?"; В. Василенко. "Роман "День гніву" Юрія Косача і модернізація історичного жанру". З обласних науково-педагогічних центрів грунтовними були доповіді П. Іванишина ("Канонізація й деканонізація як герменевтична проблема", Дрогобицький педагогічний унівеситет імені Івана Франка), Г. Клочека ("Локус творчості Марка Вовчка в каноні реалізму", Центрально-український університет імені Володимира Винниченка, Кропивницький), С. Пилипчука (Іван Франко - дослідник теорії та історії романної канонізації", Львівський НУ імені Івана Франка), Лідія Кавун ("Морфологія роману Марії Матіос "Букрва земля", Черкаський НУ імені Богдана Хмельницького), Я. Поліщук ("Радянське минуле як об'єкт культурної реконструкції в сучасному канонічному романі . На прикладі романів "Клавка" і "Юра" Марини Гримич", Познаньський університет імені Адама Міцкевича, Польська республіка), Людмила Рева ("Жанрово-стильові традиції й наративні парадокси "новели" та "оповідання" , Одеський НУ імені Іллі Мечникова). Не всім учасникам семінару вдалося приєднатися з технічних причин, а деякі приєдналися як слухачі і коментатори". Зокрема, Галина Александрова, Оксана Плющик з Біо-бібліографічного відділу Національної бібліотеки України імені Володимира Вернадського) . На екрані з'являлися і прізвища учасників, які не забажали себе показувати та брати участь брати участь в обговоренні проблеми. Не виключено, що це був хтось із не дуже наукового, власне - попсового літературознавства....

Насамкінець обмінялися думками про почуте, а також про долю самого"Філологічного семінару". Нині йому 119 років, майже всіх його засновників і учасників у 20-30-х роках ХХ ст. було або репресовано, або розстріляно, або відлучено від наукової діяльності (Володимир Перетц, Микола Зеров, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара, Дмитро Чижевський, брати Маслови, Адріанова-Перетц, О. Назаревський та ін.). Відродити семінар удалося в 1996-1997 рр., а переший книжковий випуск матеріалів семінару опубліковано в 1998 році. Йому, відродженому, отже 25 літ. І гордо, і сумно. Гордо, бо серед учасників першого відродженого семінару були відомі вчені, яких, на жаль, уже немає серед нас (члени академії України Д. Затонський, Д. Наливайко, В. Дончик, Н. Крутікова, доктор філософії Є. Сверстюк, професори А. Погрібний і Л. Александрова. . В пізніших семінарах брали участь(теж небіжчики Н. Шляхова (Одеса), Р. Гром1як (Тернопіль), В. Нарівська (Дніпро), Г. Штонь (Київ) та ін.). Пом'янути їх у ці поминальні дні сам Бог велів. А майбутнє семінару, який чи не єдиний в Україні має таку давню і плідну традицію, підтримає, вважали учасники 23-го семінару, ентузіазм молодших поколінь дослідників літератури. Бо без науково-критичного дослідження самої літератури вона завжди буде лиш наполовину літературою.

До учасників семінару висловлене прохання протягом наступного місяця (до 1 червня 2023 р.) надіслати свої виступи на електронну адресу заступника голови редколегії семінару, відповідального редактора збірника "Філологічні семінари" професорки Ніни Іванівни Бернадської nbernadska@gmail.com Збірник стоїть у планах Видавничо-поліграфічного центру "Київський університет" і вийде у 2023 році. Як і попередні 22 випуски, що публікувалися, починаючи з 1998 року.

Пропонуємо вступне слово на семінарі його наукового керівника професора Михайла Наєнка ."ЛІТЕРАТУРНІ КАНОНИ МІНУС ДОГМАТИКА"

Канон – це, звичайно, сукупність. Іноді вона буває такою об’ємною, що для пам’яті людської майже непосильна. В порівняно недавні роки в цьому питанні пробував розібратися Марко Павлишин у виданій ним книзі «Канон та іконостас» (1997). Тут, як бачимо, літературний канон порівняно з релігійним іконостасом. Про релігійний аспект проблеми згадував у своїх мемуарах Олександр Кошиць («Спогади», 1995). Він не без іронії згадав, що під час навчання в духовному закладі найскладнішою дисципліною був саме канон. Офіційна назва його як предмета вивчення називався так: «догматичне богослов’я». Скорочено – догматика. Знаючи, що під час екзамену всі спудеї на ньому «валитимуться», викладач цього предмета разом із номером екзаменаційного квитка додавав і писану відповідь на нього. В сучасній ієрархії духовних предметів «догматичне богослов’я» передбачає вивчення основних віроповчальних істин Православної Церкви. Докладно вивчаються принципи побудови богослів'я як науки, поняття догмату, принципи формування догматів і т. д. Признаймося, що все це налізти може далеко не на кожну спудейську голову. Та й не тільки спудейську…

Щодо літературного канону справи не менш складні. Різниця лише в тому, що літературні канони меншою мірою догматизовані. В них можливі здвиги, можливі уточнення чи доповнення і це не може вважатися науковим криміналом. Щоправда, стрижень у літературної канонізації не такий розширений, як у богослов’ї, а зводиться, практично, до однієї константи: художність. Ця константа дуже вразлива і тому навколо неї дискусії, суперечки не стихали ніколи. Наприклад, що вважати каноном історії класичної української літератури і що вважати власне класикою? Або чим відрізняється жанр новели від жанру оповідання? Або чому, зрештою, в літературознавстві деяких країн повість називається теж новелою? Не менш дражливими видаються канони літературних стилів. Скажімо, де починається і де закінчується стиль бароко? Що таке романтичний чи реалістичний канон? У визначенні колишнього так званого «соціалістичного реалізму» спробували застосовувати чотири догмати, які дотепники на якомусь етапі стали називати в’язничною решіткою з чотирьох металевих залізяк. Євген Сверстюк говорив у зв’язку з цим про «вірних лакеїв, літературних бовдурів і пружинно-спіральних негідників», які пробували обґрунтовувати соцреалістичний канон. Та на них це не впливало і вони трималися тих ґрат фактично до розпаду колишнього СРСР…

Вважається, що наукова канонізація літературного процесу в Європі пов’язана з епохою романтизму, який утверджувався на рубежі ХVIII-XIX століть. В Україні про це можна говорити, починаючи лиш із середини 30-х років ХІХ ст. Харківська, львівська і київська романтики – це пізніші явища, ніж подібне бачимо в німецькій чи французькій літературі та їхньому літературознавстві. Перші кроки в цьому напрямі в Харкові-Києві робили Осип Бодянський, Амвросій Метлинський та Михайло Максимович, але вагоміша робота тут належить Львову, в університеті якого україністика започаткована в кінці ХVIII ст. і працювали там відомі літератори Яків Головацький, Омелян Огоновський та ін. Перший запропонував студентам «Три вступних виклади про руську словесність» (1849), а другий через понад 30 років «Історію літератури руської» (1887). Вони містять фактично перші відомості про можливість канонізації історії української літератури. Подальший крок у цьому напрямі зробить Іван Франко в своїх спробах створити історію української літератури, але єдине уявлення про канон української літературної історії в них не дуже вимальовувалося. Як скаже в своїй «Історії українського письменства» Сергій Єфремов, ці автори «йшли напомацки, певних критеріїв не здобувши, ясного шляху недобачаючи» (1911). Такі критерії пробували визначити кияни Микола Петров («Нариси історії української літератури ХІХ століття» (1884) та Микола Дашкевич у відгуку про ці «Нариси…» в 1886 р. С. Єфремов своєю «Історією українського письменства» та виданими перед тим трьома томами антології «Вік» (1902) по суті розвивав їхню традицію, бо залишався вірним ідеологічній методології, яку ще називатимуть народницькою. Хоча й піддавав їх критиці. Омеляна Огоновського, якому, на думку С. Єфремова, вдалося «стягнути до купи» великий літературний масив, критикував за брак внутрішньої ідеї та номенклатурність у погляді на письменників, Івана Франка – за бібліографічний метод, Богдана Лепкого (як автора «Начерку історії української літератури», 1909) за однобокий в аналізі художніх текстів «постулат краси» і т. д. Наражався на критику й сам С. Єфремов, зокрема за ігнорування нібито естетичного критерію в аналізі літературних творів, але й за такої умови йому чи не першому вдалося запропонувати канон літературної історії України, який пізніше лиш уточнювався чи доповнювався. Ідеологічний (народницький) метод не зашкодив йому встановити, сказати б, хроматичний ряд українського письменства, починаючи з творчості Івана Котляревського. Після нього, в цьому хроматичному ряду йшли найвидатніші постаті української класичної літератури Григорій Квітка-Основ’яненко, Тарас Шевченко, Марко Вовчок, Анатолій Свидницький, Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Іван Франко й ін. Крім них, звичайно, С. Єфремов бачив і кількох інших письменників, проте, менших за літературним калібром, але названі постаті в його каноні були визначальними. Такий канон пізніше підтримувало навіть модерне (філологічної школи) літературознавство в особі Миколи Зерова чи Дмитра Чижевського. Хоча на цьому (модерністському) етапі літпроцесу почали виникати й сумніви щодо його канону і, насамперед, у колі львівського літературного угруповання «Молода муза» (1906-1914) та київських критиків з «Української хати» (1909-1914). «Молодомузівці» вважали, що власне художня література в Україні розпочалася з творчості Ольги Кобилянської, а з усіх її попередників слід спочатку зняти ідеологічний аспект і лиш потім говорити про художність їхньої творчості. По-своєму їх (молодомузівців) підтримували і «хатяни»…

Художність, звичайно, головний критерій у формуванні канону літпроцесу в будь-якій країні, хоча поняття художності трактується в багатьох випадках дуже розмаїто. Вона завдавала найбільше клопоту дослідникам у визначенні канону української літератури ХХ століття. Дещо в цьому питанні пробували розібратися професори Володимир Моренець (2003) та Віра Агеєва (2012). .

Володимир Моренець у студії «Український літературний канон: міфи та реальність» зачепив і «історію питання», поміркувавши про канони з часів українського літописання, відомих поетик професури Києво-могилянської академії, але найбільше уваги приділив усе-таки канонізації літературного процесу ХХ століття. На його думку, в прозі тут слід назвати в першу чергу такі імена як В. Стефаник, О. Кобилянська, М. Коцюбинський, В. Підмогильний, М. Хвильовий, В. Домонтович, О. Довженко, Григір Тютюнник, В. Земляк, В. Шевчук... Щодо поезії, то тут, як каже В. Моренець, навіть аматору ясно, що канон – це П. Тичина, М. Рильський, М. Зеров, Є. Плужник, Б.-І. Антонич, Ліна Костенко, 1. Драч... В обох жанрах (це вже я кажу від себе) не обійтися без Григорія Косинки, Остапа Вишні, Івана Багряного, Андрія Головка, Юрія Яновського, Григорія Тютюнника, Олеся Гончара, Анатолія Дімарова, Василя Земляка, Юрія Мушкетика, Романа Іваничука, Євгена Гуцала (проза) та Євгена Маланюка, Миколи Бажана, Володимира Сосюри, Андрія Малишка, Василя Симоненка, Миколи Вінграновського, Василя Стуса, Ігоря Калинця, Тараса Мельничука (поезія)… Щодо драматургії, то тут, поза сумнівом, сприймається такий ряд: Леся Українка, В. Винниченко, М. Куліш, О. Коломієць, можливо – Микола Зарудний і ще дехто. Окремої розмови потребують твори пізньошістдесятницького призову Світлана Йовенко чи Людмила Скирда і молодших за них прозаїкиня Оксана Забужко, поет і прозаїк Сергій Жадан, поет і літературний критик Микола Славинський, поети-піснярі Вадим Крищенко і Юрій Рибчинський, драматургиня Неда Неждана та ін. Не можна тут обминути явища, котрі здобулися вже на більш-менш прийнятні означення: Київська школа поезії (Кордун, Голобородько, Рубан, Воробйов, Саченко, Отрощенко, Кир'ян, Григорів та ін.), Станіславський феномен (Андрухович, Іздрик, Прохасько, Єшкілев та ін.), нечисленний ЛУГОСАД (Іван Лучук, Назар Гончар, Роман Садловський і ще дехто). Час, як головний у всьому суддя, вносить і внесе у будь-яку канонізацію свої уточнення, але, звичайно, без тих вивертів, які в останні роки пропонує (не побоюсь цього означення) попсове літературознавство. Воно (не буду навіть називати прізвищ) пробує пропхнути в канон української літератури численні, у тому числі писані не українською мовою, саморобки, аби лиш цинічно проголосити, що в українській літературі є багато чого, «крім “Кобзаря”».

Найбільше питань сьогодні і в майбутньому постане щодо літературного канону в постмодерну епоху. Вона, як здається, затягнулася в часі свого розвитку і на зміну їй прийшов (умовно кажучи) пост-постмодернізм. Він породив чимало різних стильових утворень, серед яких, вважається, особливо помітним стає новий історицизм. Що в ньому та в пропонованих авторами різних жанрів стане канонічним, сказати важко. Наприклад, не ясно, чи зовсім відійшли в історію неокласицизм та футуризм, або чому майже зникають великі форми поезії – поема і роман у віршах. Щодо роману у віршах, то тут мабуть, останнім із могікан (даруйте за тавтологію) стане Леонід Горлач із його кількома романами у віршах історичної тематики. Домінуючою, зате, стає нині поезія «потоку свідомості» чи новелістика спогадального, скажу так, характеру. Такі жанри демонструє найчастіше молода літературна зміна, яка одержує в університетах підготовку зі спеціальності «літературна творчість» чи з традиційної «філології». Не виключено, що, можливо, проб’ються в канон трохи старші прозаїки Теодозія Зарівна та Марина Гримич, молодші поетеси Анна Багряна й Олеся Мамчич, ще молодші поетеси Катерина Калитко й Людмила Дядченко чи й зовсім юні прозаїки Світлана Вертола, Ілона Михніцька, Максим Бричка. Двері канону не догматичні; вони відкриті для всіх, кого Бог наділив літературним талантом, і хто розвиває його в освітніх центрах України чи й за рубежем. Сучасні воєнні вторгнення Росії в Україну змушують деяких молодих людей емігрувати за кордон і нам чутно, що українське художнє слово ні-ні та й озивається то з німецького М’юнхена, то з польських Варшави й Познані чи й з дальших італійського Риму та американського Нью-Йорку. Про все це, як і про інші проблеми літературних канонів, більше скажуть, думаю, інші доповідачі, які зголосилися взяти участь у нашому 23-му «Філологічному семінарі». Наприклад, зовсім молоді аспіранти Дмитро Зозуля чи Настя Маслун.

За матеріалами Центру літературної творчості НН Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка

Промоція дитячої та підліткової літератури в Україні та за кордоном: воєнні реалії

19 квітня в рамках навчальної дисципліни «Міжнародний досвід промоції літератури» відбулася плідна онлайн-зустріч студентів 4-го курсу «літературної творчості» з випускницею університету «Києво-Могилянська академія», дитячою письменницею, промоутеркою дитячої і підліткової літератури, засновницею ютуб-каналу «Зелена Білка» Галиною Ткачук.

      Фокусом зустрічі були корективи, які внесла повномасштабна війна у промоцію української книжки, а особливо дитячої та підліткової. Пані Галина розповіла про три кити «старої системи», на які спиралися гравці книжкового ринку, а також про її руйнування, або ж, точніше, переформатування.

       Згадала письменниця й про зміни, що відбулися із цільовою аудиторією, яку умовно означила першим китом. Наприклад, коли пані Галина шукала ідеї для нових книжок і проєктів, вона орієнтувалася на: колег-письменників; батьків, що постійно купують книжки, і дітей, що весь час читають; дітей, що хотіли б читати, але з якихось причин цього не роблять; і освітян – працівників шкіл і бібліотек. До кожного був свій підхід та напрацьовані алгоритми взаємодії. Минулого року ця система зазнала краху, адже багато батьків, дітей і освітян виїхали за кордон. Натомість постала проблема – як усіх їх обʼєднати, бодай ідейно, та як повернути найменших до українського контексту. Так у пані Галини виник задум підліткового письменницького онлайн-клубу «Пʼятниця. Вечір», який відбувається щотижнево за сприяння Центральної бібліотеки ім. Т. Г. Шевченка для дітей м. Києва.

       Другий кит – довкололітературні фестивалі всіх рівнів: від маститих Книжкового Арсеналу і Форуму видавців, до сузірʼя менших фестивалів у Маріуполі, Луцьку, Одесі, Вінниці, яким перші задавали тон. Згадала гостя і Дитячий міжнародний фестиваль у Львові, який традиційно проходив навесні та згуртовував усі покоління читачів.

       Третім, не менш важливим китом, були книжкові премії: Книга року ВВС, BaraBooka, Коронації слова, яка зараз, на жаль, призупинила свою діяльність. На противагу їм, неабияким стимулом стали літературні резиденції, що прихистили українських письменників. Мабуть, саме тому цьогоріч маємо майже стільки ж нових книжок, як у спокійніші часи.

       Також гостя поділилася закордонним досвідом та особливостями промоції літератури у країнах, де читання є одним із підвалин, бази, ґрунту, фундаменту, підмурку системи освіти. Крім того, обговорили становище дитячої книжки у Польщі, де не шкодують грошей на розвиток цієї сфери.

       Розповіла промоутерка і про болі української книжки на заході, точніше, нерозуміння західними партнерами її специфіки, яку ми маємо їм пояснити, а також наш брак культури перекладів, який суттєво гальмує промоцію. Хоча є і хороші новини: зараз перекладачі в неабиякому попиті, закордонні видавці укладають угоди з українськими письменниками, а де поки не можуть нічого вдіяти, то вдаються навіть до друку наших книжок власноруч!

       Книжкові блоги – те, що може об’єднати розкиданих по світу поціновувачів книжок, дієвий інструмент промоції літератури й утримання української діаспори разом. Саме за сприяння книжкових блогів відбулося представлення нової книжки Галини Ткачук «Найважливіша книжка про зуби», яке вийшло надзвичайно зворушливим.  

       «Нова система» промоції української дитячої літератури ще лише на початках свого зародження, адже досі ніхто не має чіткого бачення, як це має бути, куди йти та чим займатися. Тож наприкінці зустрічі студенти і викладачі мали можливість поділитися своїми візіями і стратегіями розвитку, а заразом і масштабування літературної промоції. Зокрема, дійшли висновку, що літературні блоги і клуби – поки найкращий формат для об’єднання книжкових сердець. До програми останнього, серед іншого, можна додати ведення соцмереж зібрання, створення мемів для обговорення книжок і поширення інформації про клуб, систему градації зі званнями, а також зустрічі із письменниками. Також доцентка кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості Олена Романенко додала слушну думку про формування культури читання для спільноти різного віку, а також створення винятково дитячого Книжкового Арсеналу, який би приділяв усю увагу саме дитячій та підлітковій літературі, а не вносив її до окремої програми, як це було зазвичай.

       Дякуємо пані Галині за цікаву розмову і сподіваємося скоро побачитися знову!

Марія Шуляк, студентка IV курсу «Літературної творчості»

Особливості перекладу нонфікшн літератури

Валерія Колодій – аспірантка Інституту літератури НАН України, випускниця ННІФ та активна перекладачка нонфікшн – була рада побувати в альма-матер хоча б в онлайн-режимі. Зустріч відбулася 20 квітня у межах дисципліни "Перекладацькі проєкти" для студентів літтворчості. 

  Гостя розповіла про діапазон нонфікшену, що об'єднує багато різних тем і жанрів. Це література не для науковців, а писана здебільшого простою мовою, для масового читача. Останні кілька років дитячий нонфікшн набрав неабиякої популярності. Валерія Колодій перекладала як пізнавальні книжки для дітей, так і біографії, книжки про дизайн, специфічні мистецькі явища, навіть в умовах відключень світла.

  Нонфікшн – це прагнення поділитися досвідом. На думку запрошеної спікерки, в перекладача може й навіть повинен бути свій стиль письма, втім він має цікаво і лаконічно донести те, що заклав автор. На початку перекладацької діяльності пані Валерія часто вживала одноманітну лексику, тому порадила студентам постійно вдосконалюватись та добирати синоніми. Словники стали окремою темою для обговорення, адже це актуально як для написання навчальних робіт, так і для професійної діяльності. Гостя поділилася одними з улюблених сервісів для перекладу й пошуку синонімічного ряду: Діккенс, Словненя, Словник Караванського, Кембриджський Словник та багато побічних онлайн-ресурсів.

  Пані Валерія часто стикалася з проблемою перекладу термінів, коли в українській лексиці їх не існувало. Кожен термін - це новий досвід. Працюючи з такими викликами, перекладачка намагається комунікувати з професіоналами в потрібній галузі, лінгвістами. Також розповіла про випадок перекладу книжки про дизайн інтер'єру, де терміни вдалося означити завдяки пошуку за зображеннями. Вона закликає до співпраці з колегами, випусковими чи літературними редакторами. Перекладач не має бути сам, адже в діалозі часто підбираються влучні терміни й відповідники. Робота в команді також пришвидшує переклад, проте важко в такому випадку домогтися єдиного стилю письма.

  Найкращий досвід колективного перекладу був у волонтерській організації. Там аспірантка мала підбирати багацько неіснуючих в Україні військових термінів, тому можливість порадитися з іншими була вкрай необхідною. Пані Валерії подобається перекладацька діяльність. Іноді, звісно, є думки займатися чимось іншим, проте очікування виходу книжки та готовий результат дуже тішать. Отже,  незабаром варто очікувати нових нонфікшн перекладів Валерії Колодій.

Олександра Стельмах, літературна творчість, 4 курс

Березнева Літературна студія імені Максима Рильського

Матеріал про засідання Літературної студії імені Максима Рильського, яка відбулася 14 березня 2023 року.

Розмова із Сергієм Демчуком навколо роману «Острів Джа» і не лише

12 квітня 2023 року студенти освітньої програми «Літературна творчість, українська мова і література, англійська мова» провели довгоочікувану зустріч із українським письменником і журналістом Сергієм Демчуком.

Творчим особам з вищезгаданої освітньої програми було надзвичайно цікаво дізнатися в лауреата багатьох літературних конкурсів про митецький шлях створення пригодницького «чоловічого» роману «Острів Джа». Звісно, у представниць літературної творчості виникли питання й стосовно самого процесу роботи над будь-якими творами.

Під час зустрічі Сергій Демчук розповів про багатоголосся та інтелектуальний підтекст, що вже стали традиційними ознаками у його книжках і не оминули роман, який обговорювали. Письменник зазначив, що теми філософського типу – це те, «про що думають та говорять усі люди, адже всі по-різному ставляться до моральних аспектів». Окрім цього, студентами була проведена паралель із «Островом Джа» та попередньою роботою автора «12 унцій любові» в аспектах спортивної тематики та чоловічого братерства зі школи, які письменник пояснив тим, що саме активний спосіб життя та дружба були середовищем, де він виріс та сформувався.

Багатьом поціновувачам творчості пана Демчука було цікаво, чи планується екранізація бунтарської книги, і якою він її бачить, на що гість відповів веселим захопленням та словами: «Це була б чудова історія, тому що це кіно не потребувало б великих грошей на зйомки. Пляж, пісок та кущі і просто актори. Таке могли б зняти молоді режисери, які тільки починають свій шлях в кінематографі». Але, на жаль, реальний острів наразі перебуває під окупацією, тож ми всі сподіваємось на скорішу можливість звільнення наших земель.

Цікаве питання поставила студентка третього курсу: «У якому з персонажів більше Вас?». Щирою відповіддю було зізнання в тому, що письменник вважає цим книжковим героєм Георгія – хоч і вважає його більш спотвореною та карикатурною версією себе.

До речі, не обійшлось і без надзвичайно важливих порад для майбутніх письменників: Сергій  Демчук поділився своїми робочими лайфхаками щодо розподілу часу та натхненного настрою для створення робіт. Він зазначив, що важливим є сам процес написання тексту і для себе він ставить за один захід (який триває рівно годину) мету в надрукування 2000 символів, але втішає студентів: «Може бути більше, може – менше. Якщо не йде взагалі – нічого страшного». Також автор поділився, що зараз пишеться набагато складніше, але він відкрив особливий прийом, який запропонував спробувати всім: писати у зошиті від руки, адже цей процес психологічно ні до чого не зобов’язує. Письменник жартує: «Станете популярними, і ваші рукописи можна буде побачити в музеї, а електронний файл у музеї не розмістиш».

Загалом, можна сказати, що конференція вийшла надзвичайно приємною та затишною: пили каву, говорили про прекрасні місця України, радилися щодо труднощів на шляху письменників, дискутували про головних героїв «Острову Джа» та залишилися дуже задоволеними результатом зустрічі із видатним сучасним автором.

Аріка Джебраїлова, студентка ІІІ курсу літературної творчості

Співпраця з Единбурзьким університетом розпочалася

    У межах угоди про співпрацю Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Единбурзького університету (University of Edinburgh) 10 квітня 2023 року відбулася лекція професора кафедри української мови та прикладної лінгвістики Оксани Ніки на тему «Українське барокове проповідництво» (Ukrainian Baroque Preaching). Як працював над текстом проповідник, які джерела використовував, як прагнув «повабити ку слуханю» – ці та інші питання відкрили новий простір для розуміння барокового текстотворення.

Організатором заходу стала кафедра зарубіжної літератури за підтримки перекладачів кафедри теорії і практики перекладу з англійської мови. Лекція звучала двома мовами – українською та англійською. Англійську версію блискуче передала магістрантка Тетяна Жабська.

Після лекції відбувся цікавий діалог про українське бароко і проповідь як популярний жанр ранньомодерних студій. В обміні науковими ідеями взяли активну участь представники Единбурзького й Оксфордського університетів. Подія об’єднала фахівців університетів України: КНУ імені Тараса Шевченка, Українського католицького університету й Львівського національного університету імені Івана Франка.

Такий формат міжнародного наукового обговорення зараз на часі, а учасники заходу сподіваються на його успішне продовження.

У Навчально-науковий інститут філології завітав Надзвичайний і Повноважний 

Посол Португалії в Україні 

6 квітня 2023 року в Навчально-науковий інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка завітав Надзвичайний і Повноважний Посол Португалії в Україні Антоніу Вашку АЛВЕШ МАШАДУ. Метою робочого візиту стало обговорення відкриття центру португальської мови й культури в Інституті філології, де чотири року тому вперше було оголошено набір на бакалаврську програму, а в позаминулому році й магістерську освітню програму з вивчення португальської філології та перекладу.

На зустрічі з Надзвичайним і Повноважним Послом Португалії в Україні Антоніу Вашку АЛВЕШ МАШАДУ від імені ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка привітала гостей проректорка Олена ДОБРЖАНСЬКА, а директор Навчально-наукового інституту філології Григорій СЕМЕНЮК розповів їм про філологічний осередок Шевченкового університету. У своєму слові Григорій Фокович зазначив, що попит на освітню програму з вивчення португальської є, студенти зацікавлені в опануванні цієї мови, тому відкриття центру з бібліотечним фондом в Інституті стане хорошою базою для поглибленого студіювання португальської.

На зустрічі з високоповажним гостем був також начальник відділу міжнародних зв’язків КНУ Роман ПЕТЮР, заступники директора ННІФ Ганна ЗВОНКО та Сергій СКРИЛЬНИК з асистенткою кафедри теорії та практики перекладу романських мов імені Миколи Зерова Оксаною ВРОНСЬКОЮ, які разом із керівництвом університету та інституту показали високоповажному гостю авдиторії, де можна облаштувати мовний центр.

Під час робочого візиту Надзвичайний і Повноважний Посол Португалії в Україні Антоніу Вашку АЛВЕШ МАШАДУ сказав, що зацікавлений у розбудові українсько-португальських зв’язків, зокрема планує у травні зустрітися зі студентами та ректором і спільно відсвяткувати День португальської мови й культури.

Насамкінець зустрічі пан Посол оглянув виставку в холі Інституту зі світлинами пошкодженого корпусу внаслідок ракетного обстрілу 10 жовтня 2022 року, висловивши слова підтримки щодо боротьби за мир.

Фото Сергія Терещенка

Надзвичайний та Повноважний Посол України Олександр Павлович МІЩЕНКО відвідав кафедру тюркології 

30 березня відбулася непересічна подія – Надзвичайний та Повноважний Посол України Олександр Павлович МІЩЕНКО відвідав кафедру тюркології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Під час зустрічі зі студентами та викладачами посол провів захоплюючу вмотивовану лекцію, в якій поділився своїм особистим професійним досвідом і розповів про тонкощі роботи в дипломатичних представництвах Австралії, Туреччини, Азербайджану та Латвії.

“Дипломат не може бути пересічним туристом, він повинен добре знати історію, звичаї та культуру країни, в якій він перебуває. Все, що ви можете здобути під час навчання – це ваш багаж”, – сказав посол, підкресливши важливість навчання та самовдосконалення.

Студенти мали можливість поставити пану послу питання та обговорити теми, що стосуються їхньої наукової діяльності і майбутніх кар’єрних можливостей. Візит такого поважного гостя став важливою подією для кафедри тюркології та Університету зокрема, а перейнятий досвід і практичні поради допоможуть здобувачам освіти розширити свої знання і розуміння культури та дипломатичних зв'язків з Туреччиною. Щиро дякуємо Надзвичайному та Повноважному Послу України Олександру Павловичу МІЩЕНКУ!

Онлайн-зустріч із Валентином Поспєловим, автором роману «Стокгольм»

«Не шаблоном іти, а створювати унікальне», – заохочує Валентин Поспєлов, письменник і музикант, студентів ОП «Літературна творчість» та інших охочих, що мали нагоду відвідати онлайн-зустріч у рамах навчальної дисципліни «Майстерня критики» 29 березня 2023 року.

Валентин відверто каже, що не планував бути письменником, поштовхом став випадок: пропозиція знайомого видавця, а потім бажання вдосконалюватися й написати справді гарну книжку. «Жанрова література самовичерпна, написати хороший твір за певними канонами – замало. Синтез жанрів єдиний можливий еволюційний процес», – позиція автора, чий другий роман не обмежується «антиутопією»: тут елементи і детективу, і фантастики, і політичного роману –  цілий оркестр жанрів, мозаїка світу майбутнього.

Привабно, що головною персонажкою «Стокгольму» є жінка патріархального світу, письменник навіть метафоризує її побут: «…Від скількох проблем в історії врятував жінок тональний крем», –  стільки речей легше замаскувати. Героїня ховає ще безліч сюрпризів, що розкриватимуться в наступних частинах трилогії.

Зі слів митця, за 18 місяців був готовий рукопис, контракт із видавцем підписали швидко – до війни. Після повномасштабного вторгнення довелося призупинити роботу. Відтак, коли Валентин одержав повідомлення коректорки щодо виправлень, перші кілька хвилин не зовсім розумів, про що йдеться, думав, може, забув плитоноски чи турнікети якісь прислати, чи якась волонтерська помилка виникла. А весь цей час коректорка працювала: «Ніщо не здолає професіоналізм».

Спосіб письма і редагування – досить аскетичний, без надзвичайних рецептів, адже кількістю деталей зіпсувати твір легко; важливу ролю зіграло навчання на політології й багаж шаленого захоплення історією, класичною літературою, живописом й кінематографом. Головним було працювати кожного дня і гарно впорядкувати робоче місце. Крім того, Валентин застосовував авторський план-метод «станцій» для кожного розділу, коли персонажі мають прибувати від пункту до пункту. Пощастило з прекрасною командою, ще й у часи, коли письменникам достукатися до видавництв досить важко. Літературному агенту Валентин написав гарний лист, а, одержавши з десяток відмов, не зупинився, і-от, агенція «Оvo» вже знаходить автору видавництво «Темпора».

Говорили і про графоманію, зокрема про її незначущість, про літературну освіту, силу уяви та смаку, навчання і бажання творити. Як каже автор: «Писати може кожен. Гарним автора робить обізнаність, чутливість до психології та свідоме письмо, коли бачиш, то можеш виправити, а коли показують, то можеш пізнати». Вдячні Валентину Поспєлову за щиру цікаву розмову, поради та особисті секрети літературної творчості.

Марія Ставісюк, студентка 3 курсу літературної творчості

Το Μέγα Πανελλήνιο: досвід навчання на програмах новогрецької філології 

Протягом останнього березневого тижня в Центрі елліністичних студій та грецької культури імені Андрія Білецького відбулися дві зустрічі, на яких студенти обмінювалися досвідом навчання на різних програмах новогрецької філології. 27-го березня на зустрічі зі стипендіатами програми «Ясон» Салоніцького університету імені Арістотеля, студентками 3-го курсу М.Казанцевою, А.Остапчук, І.Смаровоз майбутні неоелліністи довідалися про особливості інтенсивного курсу з вивчення новогрецької мови, можливості (плюси та мінуси) дистанційного навчання в грецькому університеті. Також студенти обговорили можливості участі у міжнародних волонтерських проєктах, які функціонують в Греції та на Кіпрі.

Випускниця нашого університету (бакалаврська програма з новогрецької філології) Анастасія Череда на зустрічі 29 березня зі студентами-неоелліністами розповіла про особливості вступу до німецьких закладів вищої освіти, структуру, склад і зміст навчальних дисциплін та форми навчання у Вільному університеті Берліну, зокрема, функціонування системи вільного вибору дисциплін в контексті асоціації берлінських університетів, форми проведення іспитів з неоелліністичних дисциплін та написання іспитових дослідницьких робіт, діяльність студентських спілок та значення позааудиторних заходів для набуття додаткових знай та умінь, принцип роботи університетської системи пошуку роботи для студентського працевлаштування під час навчання.

Неоелліністи КНУ планують організувати кілька спільних заходів із берлінськими колегами.

Офіційне відкриття Центру українського перекладу Всесвітнього синологічного центру 

24 березня Всесвітній синологічний центр Пекінського лінгвістичного університету відкрив Центр українського перекладу. Голова Всесвітнього синологічного центру, директор Науково-дослідного інституту «Один пояс, один шлях», на церемонії відкриття вручив грамоти про призначення експертів з українського перекладу. Керівником Центру українського перекладу Всесвітнього синологічного центру став Олександр Гончаренко – директор Інституту Конфуція Київського національного університету імені Тараса Шевченка, який також брав участь у церемонії відкриття в онлайн-режимі.

Центр українського перекладу Всесвітнього синологічного центру сприятиме розвитку співпраці між Україною та Китаєм у гуманітарній сфері, поглибленню взаємного розуміння культур двох країн та підтримці дружніх стосунків між народами. 

世界汉学中心乌克兰语翻译中心正式揭牌成立 (qq.com)

https://mp.weixin.qq.com/s/8IfjCPdOgysB_jkgcVbVRA

Вітання директора Григорія Семенюка з нагоди Дня філолога!

Шановні колеги! 

Щиро вітаю з Днем філолога 

в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка!

У календарі філологів багато свят, але в березні є одне особливе – День філолога в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Це свято наше, філологів-шевченківців, засноване професорами тоді ще філологічного факультету – Арсеном Іщуком і Павлом Федченком,  імена яких разом із Михайлом Максимовичем, Миколою Дашкевичем, Володимиром Перетцом, Леонідом Булаховським, Юрієм Жлуктенком, Михайлом Грицаєм, Іллею Кучеренком та багатьма іншими видатними філологами й педагогами золотими літерами вписані в історію університетської філології, академічні традиції якої шануємо, плекаємо й розвиваємо.

Для нас, шевченківців, бути філологами гордо, а особливо в час війни, коли тримаємо філологічний фронт, щодня захищаючи наше українське Слово, відстоюючи національну гідність та право на самовизначення. Ми не лише плекаємо українське, а популяризуємо його у світі, розповідаючи, що українська – мова людських цінностей, інтелектуального потенціалу, вольового суспільства. Як казав Шевченко, і свого не цураємося, й чужому навчаємося, будуючи мовні містки порозуміння з іншими народами. Саме володіння мовами сьогодні допомагає знайти підтримку й однодумців щодо утвердження миру у світі. Ми пишаємося тим, що наша праця в царині філології відкриває нові духовні обрії, допомагає сучасному суспільстві орієнтуватися в просторі знань та інформації, протидіючи втраті національної ідентичності, на яку посягає вже не одне століття країна-агресор. Переможемо, бо наше Слово – зброя, якою стріляємо цільно! 

У наше професійне свято щиро дякую колективу за щоденну працю і виховання нових, націєзорієнтованих поколінь, для яких стояти на варті культурних і духовних  цінностей, зберігати їх є честю.  

Бажаю незгасимої любові до Слова, цікавих відкриттів, значних досягнень у професійній діяльності. Зичу щастя людського й натхнення, і, звичайно, здоров'я та Божого благословення кожному з нас!

Разом до Перемоги й успіху! Слава Україні!

З повагою 

директор 

Навчально-наукового інституту філології                              Григорій СЕМЕНЮК

Профорієнтаційна робота зі старшокласниками триває!

22 березня відбулася профорієнтаційна зустріч представників кафедри германської філології та перекладу з учнями та вчителями спеціалізованої школи № 92 міста Києва.

Під час зустрічі учні школи розповіли про історію та сучасність свого навчального закладу, а завідувач кафедри германської філології та перекладу Олександр Стасюк та асистент кафедри Михайло Сайко поінформували про актуальні освітні програми, за якими викладаються німецька і шведська мови в Навчально-науковому інституті філології. Після цього студенти бакалаврських освітніх програм кафедри Еліна Вергелес, Анастасія Сочивкина та Олеся Котяш поділилися своїми враженнями щодо вивчення німецької та шведської мов в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. У свою чергу, представники студентського парламенту ННІФ Софія Никитюк і Яна Федосик розповіли про свій досвід участі в роботі студентського самоврядування.

Наприкінці зустрічі учні школи та студенти університету позмагались щодо рівня знань культури німецькомовних країн, взявши участь у вікторині.

ЛЮТНЕВА ОНЛАЙН-ЛІТСТУДІЯ: СЛОВА ПАХНУТЬ ДИТИНСТВОМ, СВІЖИМ ХЛІБОМ ТА ЛЮБОВ'Ю

Такі мотиви й теми переважали в нових творах, що їх читали студенти Літстудії імені Максима Рильського Київського та інших університетів України і зарубіжжя. Модерував зібранням  староста Літстудії Антін Іщук, ініціативу підхопили Максим Бричка і Микола Третяк з Кропивницького, потім долучився недавній випускник студії Дмитро Луняка, за ним – першокурсниця Літтворчості Валентина Градишин, потім – випускниця 2019 року Лідія Мітрова (Мюнхен), яка прочитала прозовий етюд колишнього літстудійця Ігоря Мітрова, потім – перекладачка Аліна Супрун (прочитала і "свій", і перекладний твір)… Збагатили зібрання Надія Єриш (КНУ), Катерина Дюкова (КНУ), Валерія Олійник (КНУ)… Долинув голос і з Варшави (професорка університету Валентина Соболь та її аспірант), і ще раз – із Кропивницького (професор Центрально-українського університету імені Володимира Винниченка Григорій Клочек). А коли дійшла черга до лірики від Валентина й Валентини, вірш Юлії Гупалюк прочитав Антін Іщук; було згадано «Чорні очі» Євгена Гребінки (переспів М. К. Наєнка), всі пошкодували, що несподівані проблеми зі світлом не дали змоги приєднатися до студії Марійці Ставісюк, як і студійцям з Полтави, з Дніпра та Черкас... Відбулася презентація і книжка патрона студії Максима Рильського «Співучий Києве, дитя живих століть», яку впорядкував і видав його внук Максим Георгійович Рильський.

Першим читав свої вірші Антін Іщук.

* * *

цей промінь

обличчя ділить на до і потім

ця крига невдовзі скресне

цей світ — ворота

цей вітер знов обіцяє вéсну

менé знов ділить мене він ділить —

безликий месник.

ця сіль на рану

ця сіль — мій ранок

мій месник — тесля

привіт мій тесле

а я не лялька не буратіно

я не колода я дико мерзну

у кризі світу.

неправда — каже —

що крига скресне

я ключ точу́

я небесний тесля

а я почув

що сказав мені цей безликий голос

і я знавіснів

і його почув навіть клятий холод

і ворота-світ

у широтах цих

напинають морок

а мій ранок ніч

а мій тесля мовить

* * *

ти малюєш міст від долонь до сліз

і на тім мості світло й тіні.

я накреслю день і закреслю злість,

і, можливо, так будуть зміни.

за вікном — гроза, падають зірки,

падає мольберт, рветься голос.

стіни із іржі: стій і не торкнись.

в душу входить страх, наче ворог.

на портреті ніч, стомлена, сама,

бо ніхто її не послухав.

розділи цей хліб і налий вина,

і стели слова, наче сутінь

запали цей день, що настав оце,

зіркою з небес, наче жаром.

намалюю дім, де любов тече;

наша даль і тінь тихо тануть.

так буває, знай, падають дощі,

трощать горизонт, мучать душу.

так буває, знай, хтось любив тебе,

малював, та світ занедужав.

так розбив цей дощ наш з тобою дім;

дах знесло мені, не будинку.

так буває, що ти малюєш біль,

що життя твоє — поєдинок.

Наступним зачитав оповідання Максим Бричка.

ЗЕМЛЯ: ХЛІБ

У поті свойого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, і до пороху вернешся.

Буття 3:19

Ти пахнув хлібом відколи заквилив у шкарубких руках повитухи. А, може, ще до того. Усі діти пахнуть по-своєму: той – спілими яблуками, що от-от падуть у траву, хтось – медом і молоком, дехто пахне ранньою вишнею. Ти ж з’явився на світ із хлібом і з першим віддихом пахнув ним. Ще над піччю гуснув вологий дух поту й бився об сволок крилом крик твоєї матері, та, вистромивши кутик язика, баба зачула свіжий смак хліба перш, ніж побачила тебе. Пахло оселею, домом. Житом і пшеницею. Піччю, теплом, тілом.

Хрестили тебе після жнив. Священник записав твоє ім’я в пожовклій метриці, сторінки хрускотіли від часу й пахли терпким ладаном. (Мине п’ятнадцять чи двадцять років і сорок першого над селом ще довго осідатиме легенький попіл церковних книжок. Букви осідатимуть у городах, імена налипатимуть на стріхи, падатимуть у криниці. На чиїйсь стрісі причаїться обвуглений клаптик твого ім’я, раба Божого. Кажуть, того року всі ластівки випурхнули з-під стріх і лелеки позлітали з хат.)

Ночами глухо гупали яблука в садах, мов хто струшував їх на незримі шибки в землі. Побілені від перших зазимків голови мальв, синюваті, наче хотіли злитися з твоєю хатою, ніби вростали в причілок. Мати пригортає тебе до пазухи, ти прикладаєш долоньку. Відтак стуляєш оченята, злегка поплямкуєш і звідти, з ирію, чи зі сходу, чи з сусіднього кутка, прилітають гулі, всідаються на воротях у червоних чоботях, а-а-а-а, люлі-люлі. Мати всміхається в твоє сонне личко, махає гачкуватим пальцем на котка сіренького – бодай не збудив, осоружний, і поглядає на ікони. Там, на покутті, під самою стелею, айстрочкою блимає лампадка, дивиться іконними очима добрий Бог і все бачить: перші невлежані яблука з зеленкуватими клинцями, вихололу за ніч піч із зіницями жарин, кілька житніх крихт на шерехуватому столі, тебе сонного, твої сни дитячі, матір. І коли їхні очі збігаються, вона пошепки просить: "Хліб наш насущний даждь нам днесь". У хаті пахне тобою, пахне хлібом. Пахне хатою. І добрий Бог дивиться – і все бачить.  

Батько зняв із кілка колиску. Ти виріс із полотняної льолі й вечорами мати приставляла блимавку впритул до шиття й ткала більшеньку сорочину. Тобі вже давали потроху їсти хліба, скорше, надкушувати, батько ще примовляв, усміхався западинками у щоках, "наша Гапа хлібчик лапа". Ти ще мало тямив, хто така Гапа, чому вечорами миготить тільки каганець і від того в печі шурхотять і говорять тіні, а вдень світить сонце й тіні лізуть під стіл або вислизають у сіни.

Батько поглядав, як ти гойдав ноженятами на лаві, як миготять зчесані, мов надбиті яблучка, коліна і рожеві рибки литок. Він пильно дивився на скибку біля тарелі, вдивлявся сірими очима, й довго, ще й по обіді, усміхався. До тебе, до хліба. Батько знав чим пахне дім, де добрий Бог, твій Бозя, і завжди знав звідки надійде весна – з нею полегшає. Усе життя знав більше. Якось він раптово вбереться в сивину, наче осінній птах, приляже на лаві перепочити й тихо переставиться. Ніби знав, куди відлітають птахи.

У тридцять другому хліба не було. Приходили якісь люди, хтось штовхнув на порозі матір, вхопилася за одвірок, хтось лаявся чи кричав на подвір’ї. Під вікном хоркнув кінь та ще й у саму шибку, аж помутніла. Ти чув, як цвьохнули коня, підвода затряслася, а матір так і стояла на порозі заціпеніла, мов ті люди щось виштовхали з неї й навіки повезли з собою.

Хата пахла хлібом, але хліба не було.

У вісімнадцять тебе забрали в Німеччину. Вагон смердів сечею й потом. Вівчарки – schneller! – захлиналися – schneller! – біля самих ніг –  schneller! – силкувалися вхопити – schneller! – за п'яти. Рідка юшка й зрідка кусничок хліба, ма’ть на палець, пальчик, з остюками. Хліб із хрускотом на зубах.

Ти вижив. І був довгий шлях додому. Мати посивіла й невидимий тесля зрізьбив її сухеньке личко. А невдовзі, ближче до морозів, прийшла жінка. Пахла любистком, чебрецем, настояною на росах м’ятою. Та жінка стала тобі дружиною. І пахло хлібом. Пахучим, теплим сонцем, що м’якшає на язиці, присмаком, що ніколи не вибуває з пам’яті. Припечатав себе до душі й залишився з тобою до скону.

Сорок восьмий був голодний. Краденого колгоспного барана сусід зарізав уночі, крий Боже, аби хто спіткав. Приніс у пазусі і поклав тобі на стіл. Відкопували мерзлу картоплю, буряки. Перебивалися маторжениками з дрібкою прілого зерна.

Мине тридцять, сорок, п’ятдесят років і онуки, правнуки розпитуватимуть тебе про війну, голод, Німеччину. Ти щоразу скрушно хитатимеш головою, очі шукатимуть чогось, бо ж ну шо розказувать война як война голод знаєте був не було шо їсти да-а було всякого тоді. Я дивуватимуся, що ти так куцо розказуєш, бо у кіно й книжках інакше: кров, смерть, удови, опухлі діти. Але ти більше мовчав, ніж говорив.  

Ти ніколи не залишав на столі недоїденого хліба чи навіть крихт. Мені, малому, це теж видавалося химерним, бо ж крихти, як крихти – ні собі, ні людям. Та ти згортав їх у долоню якось особливо ретельно, побожно, всі до одної. Може, подумки промовляв "хліб наш насущний даждь нам днесь", може, мовчки щось нагадував, тому й мало говорив. Але багато усміхався.

Ти досі пахнеш мені хлібом і хмаринкою "тройного" одеколону на день народження. У твоєму обличчі я бачив літопис життя, хоча ніколи про це не казав тобі. Над сивими, ледь видними бровами, врі́залася зубцювата колія потяга, що в вісімнадцять забрав тебе в Німеччину. На правій щоці сиділа твоя посивіла, сухенька, як сушена грушка, мати й досі ткала сорочку. Над зморшкуватими губами жінка, що прийшла взимку й пахла любистком, чебрецем, настояною на росах м’ятою і досі, крізь сон і в безсоння, подеколи торкалася твоїх уст. А в твоїх очах було найбільше – довга вибоїста дорога додому, зарум’янена скраєчку паска, синюваті голови мальв і вісімдесятирічна пам’ять, бодай би залити її слив’янкою чи втопити навік у чарці. 

Кажуть, усі діти пахнуть по-своєму. Ті пахощі лишаються з кожним на все життя. Їх нікуди не забереш і нічим не зітреш, не змиєш.

Мій прадід пахнув хлібом. Хлібом, що так і не зачерствів. Хлібом життя, хлібом пам’яті.

Антін Іщук зачитав вірші  Юлі Гупалюк, яка була присутня на засіданні, але через хворобу горла не могла говорити.